Дозвілля

Меню сайту
Категорії розділу
МІСЯЦЕЛІК (Василь Скуратівський) Український народний календар
ПОГОСТИНИ (Василь Скуратиівський)
Історія однієї душі.
ЧУДЕСНА СВІЧКА Сельма Лагерлеф
Різне
Фото
Реклама
Наше опитування
Оцініть мій сайт
Всього відповідей: 530
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Block title
Український рейтинг TOP.TOPUA.NET Яндекс.Метрика  ShiftCMS.net - Каталог сайтів Львова Культурна Україна. Каталог сайтів ЛітПорталу Проба Пера Каталог
сайтів України

Directrix.ru - рейтинг, каталог сайтов Львівський каталог сайтів
Головна » Статті » Література » Історія однієї душі.

Розділ 10 . "Притягни мене, побіжимо" (продовження)

[ Розділ 10 .] 
[ "Притягни мене, побіжимо"  ]
(продовження)




       Люба моя Матінко, можливо, Ви дивуєтеся, що я описую Вам цей дрібний і такий давній учинок любові до ближнього. Ах! якщо я це зробила, то тому, що відчуваю необхідність прославляти з цього приводу милосердя Господа, Який уподобав залишити мені цей спогад як ніжний аромат, що заохочує мене практикувати любов до ближнього. Іноді я пригадую певні подробиці, які для моєї душі ніби весняний вітерець. Ось один із них, який залишився у моїй пам'яті: Одного зимового вечора, своїм звичаєм, я виконувала свої дрібні обов'язки, було холодно, темно.... раптом я почула у віддаленні гармонійний звук музичного інструмента, тому яскраво уявила собі освітлений салон, сяючий позолотою, елегантно вбраних дівчат, які робили компліменти й світські знаки уваги одна одній; потім мій погляд перенісся на хвору, яку я підтримувала; замість мелодії я чула нещасне постукування, замість позолоти
|Г 30r| бачила цеглини нашого суворого монастиря, слабко освітленого тьмяним світлом. Не можу висловити, що діялося у моїй душі, знаю тільки, що Господь освітив її променями істини, які так рішуче брали гору над мороком блискучих світських раутів на землі, що я не могла повірити своєму щастю... Ах! заради тисячі років задоволення на світських раутах я не віддала б і десяти хвилин своєї смиренної послуги любові.... Якщо вже у стражданні, посеред боротьби, можна на мить пізнати щастя, яке перевищує все щастя цієї землі, від думки, що Господь забрав нас зі світу, – що буде в Небі, коли посеред радості й вічного відочинку побачимо незрівнянну благодать, яку дав нам Господь, вибираючи нас мешкати в Його домі, справжньому переддвір'ї Небес?.....
       Не завжди я вправлялася в любові до ближнього з таким радісним захватом, але Ісус хотів, щоб на початку свого монашого життя я відчула, яка насолода бачити Його в душі Його наречених; тому, коли я супроводжувала свою С. від Св. Петра, робила це з такою любов'ю, що для мене було б неможливо зробити це краще, хоч би мала вести самого Ісуса. Практикування милосердя не завжди було для мене солодке, я це щойно сказала Вам, моя люба Матінко; щоб це довести, розповім Вам про дрібні випадки боротьби, які напевно Вас розважать. Тривалий час на вечірній молитві моє місце було перед сестрою,      яка мала дивну манію і, як думаю... багато світла, адже рідко послуговувалася книжкою, і ось як
|Г 30v| я це помітила. Щойно ця сестра приходила, одразу починала видавати звук, подібний до того, який роблять дві мушлі, якщо їх терти одна об одну. Тільки я це помічала, адже в мене надзвичайно гостре вухо (іноді навіть занадто). Неможливо сказати Вам, Матінко, як сильно цей звук мене стомлював – я хотіла повернути голову й подивитися на винуватицю, яка, звісно, не помічала свого тику, а це був єдиний спосіб, щоб просвітити її; але у глибині серця я відчувала, що радше варто перетерпіти це заради любові до Господа й щоб не справляти прикрості тій сестрі. Тому я залишалася нерухомою й намагалася з'єднатися з Господом, забути про тихий звук... все було даремно, я відчувала, як мене заливає піт і мусила просто робити молитву страждання, але весь час, страждаючи, намагалася робити це не з роздратуванням, а з любов'ю й миром, принаймні у глибині душі, отже намагалася полюбити цей неприємний тихий звук; замість того, щоб намагатися не чути його (що було неможливо), я напружувала увагу, щоб прислухатися до нього, ніби він був захоплюючим концертом, і вся моя молитва (яка не була молитвою відпочинку)      відбувалася в пожертвуванні цього концерту Ісусові.
       Іншого разу під час прання я була перед сестрою ,      яка бризкала мені брудною водою в обличчя щоразу, коли перевертала хустки на своїй лавці; моїм першим інстинктом було відсунутиcя,
|Г 31r| витираючи собі обличчя, щоб показати сестрі, яка мене обливала, що вона зробила б мені послугу, поводячись спокійно, але я одразу подумала, що була б нерозумна, відкидаючи скарби, так щедро мені дані, і дуже пильнувала, щоб не виказати своєї боротьби.Я зібрала всі свої сили, щоб хотіти отримати багато брудної води, так що нарешті й справді мені сподобався цей новий вид окроплення      і я обіцяла собі, що наступного разу знову прийду на це щасливе місце, де можна отримати стільки скарбів.
       Люба Матінко, бачите, що я дуже мала душа, яка може жертвувати Господу тільки дуже малі речі, до того ж мені часто доводиться проґавити ці дрібні жертви, які приносять душі стільки миру; мене це не знеохочує, насолоджуюся тим, що маю трохи менше миру й намагаюся на майбутнє бути більш чуйною.
       Ах! Господь такий добрий для мене, що мені неможливо Його боятися, Він завжди давав мені те, чого я прагнула, або, точніше, робив так, що я прагнула      того, що Він хотів мені дати. І так, незадовго перед тим, як почалося моє випробування проти віри, я казала собі: Справді, не маю великих зовнішніх випробувань, а щоб мати внутрішні, треба, щоб Господь змінив мою дорогу, не думаю, що Він це зробить, однак не можу постійно жити так, відпочиваючи….. який же спосіб знайде Ісус, щоб випробувати мене? Відповідь не змусила довго чекати на себе й показала, що Тому, Кого я люблю, не бракує засобів: не змінюючи моєї дороги, Він зіслав мені випробування, яке мало додати спасительної гіркоти до всіх моїх радостей. Але не тільки тоді, коли хоче мене випробувати,
|Г 31v| Ісус дає мені це передчути й прагнути цього. Віддавна в мене було прагнення, яке здавалося абсолютно нереальним      , – прагнення мати брата священика. Я часто думала, що якби мої братики не відлетіли на Небо, я мала б щастя бачити, як вони приступають до вівтаря; але оскільки Господь вибрав їх, щоб зробити з них ангеляток, я не могла вже мати надії, що побачу здійснення своєї мрії; і ось Ісус не тільки дав мені дар, якого я прагнула, а й поєднав мене узами душі з двома Своїми апостолами, які стали моїми братами….. Хочу, люба моя Матінко, докладно розповісти Вам, як Ісус виконав моє прагнення, а навіть перевищив його, адже я прагнула тільки одного брата-священика, який щодня думав би про мене біля святого вівтаря.
       Це наша Св. Мати Тереза прислала мені як букет на іменини      1895 р. мого першого братика. Я прала, була дуже зайнята працею, коли мати Агнеса від Ісуса, відкликавши мене вбік, прочитала мені лист, який щойно отримала. Молодий семінарист, натхнений, як казав, Св. Терезою, просив про сестру, яка спеціально присвятилася б спасінню його душі, й коли він уже буде місіонером, підтримувала його своїми молитвами й жертвами, щоб він міг урятувати багато душ. Він обіцяв, що завжди пам'ятатиме про ту, яка стане його сестрою, коли вже зможе приносити Пресвяту Жертву. Мати Агнеса від Ісуса сказала мені також, що хоче, щоб саме я стала сестрою майбутнього місіонера.     
       |Г 32r| Матінко моя, неможливо було б оповісти Вам моє щастя, моє несподівано виконане прагнення породило в моєму серці радість, яку я назвала б дитячою, адже мушу повернутися до часів свого дитинства, щоб знайти спогад радощів таких живих, що душа занадто мала, щоб їх вмістити, ніколи протягом багатьох років я не пізнала такого щастя. Я відчувала, що цей бік моєї душі непорушений, – це так, ніби вперше торкнулися музичних струн, які досі залишалися забутими.
       Я розуміла обов'язки, які взяла на себе, тому взялася до справи, намагаючись подвоїти ревність. Треба визнати, що спочатку я не мала втішень, які будили б моє старання; написавши чарівний лист, повний сердечності й шляхетних почуттів, з подякою до матері Агнеси від Ісуса, мій братик      не подавав ознак життя аж до наступного липня, за винятком листівки, яку прислав у листопаді, щоб повідомити, що йде до армії. Це Вам, моя люба Матінко, Господь залишив завершення розпочатої справи; без сумніву, саме молитвою й жертвою можна допомагати місіонерам, але іноді, коли Ісус воліє задля Своєї слави поєднати дві душі, Він дозволяє, щоб час від часу вони могли ділитися своїми думками й заохочувати одна одну до більшої любові до Бога; але для цього потрібна виразна воля настоятелів, адже мені здається, що в іншому разі таке листування спричинило би більше зла, ніж добра, якщо не місіонерові, то в усякому разі кармелітці, схильної через свій спосіб життя постійно
|Г 32v| зосереджуватися на собі, – тоді, замість того, щоб єднати її з Богом, таке листування (навіть нечасте), якого вона б добивалася, затьмарило б їй розум; уявляючи собі, що виконує великі справи, не робила б нічого крім того, що під виглядом ревності давала б собі непотрібну розвагу. Щодо мене, справи такі, як і в усьому іншому: відчуваю, що аби мої листи приносили добро, треба, щоб були написані через послух і щоб, пишучи їх, я відчувала більше нехіть, ніж приємність. І так, коли розмовляю з новіцією, намагаюся робити це з умертвленням: уникаю ставити їй питання, які задовольняли б мою цікавість, якщо починає говорити про щось цікаве, а потім, не закінчивши, переходить до чогось іншого, що викликає в мене нудьгу, дуже пильнуюся, щоб не " пригадувати їй полишеної теми, адже мені здається, що не можна зробити нічого доброго, коли шукаєш самого себе.
       Люба моя Матінко, я помітила, що не виправляюся, знову з усіма моїми розмірковуваннями дуже далеко відійшла від теми – прошу, пробачте мені й дозвольте на майбутнє знову зробити так, бо інакше я не вмію!... Ви поводитеся як Господь, Який не стомлюється, слухаючи, як просто розповідаю Йому про свої турботи й радості, ніби Він про них не знає….. Також і Ви, Матінко моя, віддавна знаєте, що я думаю, і знаєте усі пам'ятні події мого життя, тому я не могла б сказати Вам нічого нового. Не можу втриматися від сміху на думку, що я скрупульозно описую Вам стільки речей,
|Г 33r| які Ви знаєте так само добре, як я. Зрештою, любаМатінко, я послушна Вам, і якщо зараз читання цих сторінок не занадто Вас цікавить, може, вони принесуть Вам розвагу на старість, а потім послужать для розпалювання вогню – і таким чином я не змарную часу... Але це я граюся, говорячи як дитина; не думайте, Матінко моя, що я розмірковую над тим, яка користь може бути з моєї вбогої праці: оскільки роблю це через послух, мені його вистачає, і я не відчувала б жодної прикрості, якби Ви, не читаючи, спалили її у мене на очах.
       Час повертатися до історії моїх братів, які посідають зараз стільки місця у моєму житті. – Пам'ятаю, як минулого року, під кінець травня, Ви покликали мене перед тим, як іти до трапезної. Серце моє калатало, коли я входила до Вас, люба моя Матінко, я роздумувала, що Ви хотіли мені сказати, адже вперше Ви кликали мене таким чином. Запросивши мене сісти, Ви зробили мені таку пропозицію: – "Чи ти не хотіла б оточити духовною опікою місіонера, який невдовзі має отримати свячення й виїхати" ,      а потім, Матінко моя, Ви прочитали мені лист цього молодого Отця, щоб я точно знала, про що він просить. Першим моїм почуттям була радість, яка одразу поступилася місцем острахові. Я пояснила Вам, люба моя Матінко, що оскільки вже пожертвувала свої вбогі заслуги за одного майбутнього апостола, вважала, що не можу зробити цього ще раз за іншого, і що зрештою є багато сестер, кращих за мене, які могли б відповісти на його прагнення. Всі мої заперечення були марними,
|Г 33v| Ви сказали мені, що можна мати багатьох братів. Тоді я запитала у Вас, чи послух не міг би подвоїти моїх заслуг. Ви відповіли, що так, і сказали мені багато речей, які показали мені, що треба без остраху прийняти нового брата.У глибині, Матінко моя, я думала так, як Ви, а навіть, оскільки "Ревність кармелітки має розпалювати світ" ,      сподіваюся, що завдяки благодаті Господа буду корисна більше ніж для двох місіонерів, і не могла б забути про молитву за всіх, не полишаючи простих священиків, місія яких так само важка для виконання, як місія апостолів, що навертають невірних. Нарешті, хочу бути донькою Церкви, як була нею наша Мати Св. Тереза      й молитися в намірах нашого Святого Отця, Папи, знаючи, що його наміри огортають увесь світ. Ось загальна мета мого життя, але це не зашкодило б мені молитися й особливо єднатися з ділами моїх любих ангелочків, якби вони були священиками. Але що ж! ось як я духовно з'єдналася з апостолами, яких Ісус дав мені як братів: усе, що моє, належить кожному з них, я добре відчуваю, що Господь занадто добрий, аби вводити поділи, Він так багатий, що дає без міри все, про що я попрошу.... Але не думайте, Матінко моя, що запаморочую собі голову довгими вирахунками.
       Відколи в мене є двоє братів і сестрички-новіції, якби я хотіла просити для кожної душі те, чого вона потребує, й дуже докладно це описувати, дні були б занадто короткі і я дуже боялася б забути щось важливе. Простим душам непотрібні складні засоби; оскільки я зараховую себе до них, одного ранку під час подячної молитви Ісус дав мені простий спосіб виконання моєї місії. Він дав мені
|Г 34r| зрозуміти ці слова з Пісні Пісень: "ПРИТЯГНИ МЕНЕ, ПОБІЖИМО за запахом твоїх іпахощів". О, Ісусе, отже, навіть не потрібно говорити: "Притягаючи мене, притягни душі, які я люблю!" Цих простих слів "Притягни мене" достатньо. Господи, я це розумію, коли душа дозволила захопити себе п'янкому запахові Твоїх пахощів, то не може бігти сама, всі душі, які вона любить, притягаються за нею; це стається без примусу, без зусилля, це природний наслідок притягання її до Тебе. Як потік, який обривається в океан, забирає із собою все, що зустрічає на своєму шляху, так само, о мій Ісусе, душа, що занурюється у безкрайньому океані Твоєї любові, притягає з собою всі скарби, які в неї є….. Господи, Ти знаєш, що у мене взагалі немає інших скарбів, крім душі, які Ти уподобав поєднати з моєю; це Ти, Господи, доручив мені ці скарби, тому дозволю собі вжити слова, які Ти промовив до Отця Небесного останнього вечора, що бачив Тебе на нашій землі ще як подорожнього й смертного. Ісусе, мій Любий, не знаю, коли скінчиться моє вигнання... більш ніж один вечір напевно ще побачить, як я прославляю у вигнанні Твоє милосердя, але нарешті й для мене теж настане останній вечір; тому хотіла б могти сказати Тобі, о, мій Боже: "Я Тебе оточила славою на землі; виконала справу, яку Ти мені дав виконати;відкрила ім'я Твоє людям, яких Ти мені дав: вони були Твоїми, і Ти мені їх дав. Тепер вони пізнали, що все, що Ти мені дав, походить від Тебе. Бо слова, які Ти мені доручив, я переказала їм, а вони їх прийняли й повірили, що Ти мене послав. Я прошу за них, за тих, кого Ти мені дав, оскільки вони Твої.
       |Г 34v| Я вже не у світі, але вони ще у світі, а я йду до Тебе. Отче Святий, збережи їх в імені Твоєму, тих, кого Ти мені дав. Зараз я йду до Тебе й таккажу, будучи ще у світі, щоб радість, яка походить від ТЕБЕ, була в них досконала. Не прошу, щоб Ти їх забрав зі світу, але щоб зберіг їх від злого. Вони не зі світу, як і я не зі світу. Не тільки за них прошу, а й за тих, хто завдяки їхньому слову увірує в ТЕБЕ.
       Отче мій, хочу, щоб ті, кого Ти мені дав, були зі мною там, де я буду, і щоб світ пізнав, що Ти їх полюбив так, як полюбив мене".
       Так, Господи, ось що я хочу повторювати за Тобою, перш ніж відлечу в Твої обійми. Може, це зухвалість? Але ні, Ти давно вже дозволив мені бути сміливою стосовно Тебе. Як батько блудної дитини звернувся до старшого сина, Ти сказав мені: "ВСЕ Моє належить тобі". Отже, Твої слова, Ісусе, належать мені, й можу використовувати їх, щоб притягувати милості Небесного Отця до душі, з'єднаних зі мною. Але, Господи, коли я кажу, що прагну, щоб ті, кого Ти мені дав, були там, де я буду, не стверджую, що вони не могли б здобути набагато більшої слави, ніж та, яку Ти захочеш дати мені, хочу просто просити, щоб одного дня ми всі були зібрані у Твоєму прекрасному Небі. Ти знаєш, о, мій Боже, що я завжди прагнула любити тільки Тебе, не шукаю іншої слави.
       |Г 35r| Твоя любов випередила мене вже з дитинства, зростала зі мною, і зараз це відхлань, глибину якої не можу виміряти. Любов притягує любов, тому, Ісусе мій, моя любов рветься до Тебе, хотіла б наповнити відхлань, яка її притягує, але на жаль! це навіть не крапля роси, загублена в океані!.... Щоб любити Тебе так, як Ти мене любиш, мені треба взяти Твою власну любов, тільки тоді знаходжу відпочинок. О, мій Ісусе, може це ілюзія, але мені здається, що Ти не можеш наповнити душі любов'ю більше, ніж наповнив мою; саме тому насмілююся просити Тебе, щоб ти любив тих, яких мені дав, так, як полюбив мене. Одного дня в Небі, коли я дізнаюся, що Ти любиш їх більше, ніж мене, зрадію цьому, вже зараз визнаючи, що ці душі заслуговують на Твою любов набагато більше, ніж моя душа, але тут, на землі, не можу осягнути більшого безміру любові, ніж той, яким Тобі сподобалося обдарувати мене дарма, без жодної заслуги з мого боку.
       Люба моя Матінко, нарешті я повертаюся до Вас, я дуже здивована тим, що написала, адже не мала такого наміру, а оскільки це вже написане, треба, щоб залишилося; але перш ніж повернутися до історії моїх братів, хочу сказати Вам, Матінко моя, що не до них, а до моїх сестричок я прикладаю перші слова, які почерпнула з Євангелія: Слова, які Ти мені доручив, я переказала їм і т.д.... адже я не вважаю себе здатною повчати місіонерів, на щастя, я ще не така зарозуміла! Я більше не була би здатною
|Г 35v| давати поради своїм сестрам, якби Ви, Матінко моя, яка представляєте для мене Господа, не дали мені потрібної для цього благодаті.
       Натомість саме про Ваших духовних синів, які є моїми братами, я думала, пишучи слова Ісуса й ті, що за ними йдуть: – "Не прошу, щоб Ти забрав їх зі світу….. ще прошу за тих, хто завдяки їхньому слову увірує в Тебе". Справді, хіба ж я могла б не молитися за душі, які вони спасуть у далеких місіях своїми стражданнями й апостольством?
       Матінко моя, думаю, необхідно дати Вам ще кілька пояснень на тему вірша з Піс[ні] піс[ень]: – "Притягни мене, побіжимо", адже те, що я намагалася про це сказати, здається мені не надто зрозумілим. Ніхто, сказав Ісус, не може прийти до Мене, якщо не притягне його МІЙ ОТЕЦЬ, Який Мене послав. Потім за допомогою піднесених притч, а часто навіть не вживаючи цього засобу, такого близького для народу, Він навчає нас, що достатньо стукати, аби відчинили, шукати, щоб знайти, й простягнути смиренно руку, щоб отримати те, про що просиш... Він ще каже, що все, про що попросимо Його Отця у Його ім'я, Отець дасть. Без сумніву, це тому Святий Дух до народження Ісуса продиктував цю пророчу молитву: Притягни мене, побіжимо.
       Що ж означає просити бути Притягнутим, якщо не те, щоб з'єднатися інтимно з об'єктом, який полонить серце? Якби вогонь і залізо мали розум і якби залізо сказало вогневі: Притягни мене, – хіба ж не довело б, що прагне ототожнитися з вогнем так, щоб він проникав його
|Г 36r| й наповнив своєю палаючою субстанцією, ніби творив з ним єдність? Люба Матінко, ось моя молитва, прошу Ісуса, щоб притягнув мене в полум'я Своєї любові, щоб з'єднав мене тісно з Собою, щоб жив і діяв у мені. Відчуваю: що більше вогонь любові розпалить моє серце, то більше казатиму: Притягни мене, а також душі, які наблизяться до мене (вбогого, непотрібного шматка заліза, якби віддалилася від божого вогню), то швидше ці душі побіжать за запахом пахощів їхнього Улюбленого; адже душа, розпалена любов'ю, не може залишатися бездіяльною, без сумніву, як Св. Магдалина, залишається вона біля ніг Ісуса, слухає Його солодкі й полум'яні слова, й хоча здається, що нічого не дає, дає набагато більше, ніж Марта, яка мучиться багатьма речами й хотіла б, щоб сестра наслідувала її. Це зовсім не працю Марти ганить Ісус – цим трудам Його божественна Мати присвячувала себе все життя, адже мусила готувати їжу для Св. Родини. Лише неспокій Своєї      ревної господині Він хотів би доганити. Всі святі це розуміли, а особливо, мабуть, ті, які наповнять всесвіт світлом євангельської науки. Хіба ж не в молитві Святі Павло, Августин, Йоан від Хреста, Тома Аквінський, Франциск, Домінік і багато інших відомих Друзів Бога черпали ті божественні знання, які захоплюють найбільших геніїв? Один вчений сказав: "Дайте мені важіль, точку опори, – і я переверну землю". Те, чого не міг отримати Архімед, оскільки його прохання взагалі не було скероване до Бога та було зроблене лише з матеріального погляду, отримали Святі
|Г 36v| в усій його повноті. Всемогутній дав їм як точку опори: самого-Себе, й тільки Себе. Як важіль: Молитву, яка розпалює вогнем любові, і саме таким чином вони перевернули землю, саме таким чином перевертають її Святі, які ще борються, і так само Святі перевертатимуть її у майбутньому аж до кінця світу.
       Люба моя Матінко, зараз я хотіла б сказати Вам, що саме розумію під запахом пахощів Улюбленого. – Оскільки Ісус вступив до Неба, я можу йти за Ним тільки слідами, які Він залишив, але які ці сліди блискучі, які сповнені пахощів! Достатньо кинути оком на Св. Євангеліє, одразу починаю дихати пахощами життя Ісуса й знаю, в який бік бігти... Однак не висуваюся на перше місце, а біжу на останньому; замість того, щоб бігти попереду з фарисеєм, сповнена довіри, повторюю смиренну молитву митаря, а передусім наслідую поведінку Магдалини; її захоплюючу, чи краще сказати повну любові сміливість, яка підкорює Серце Ісуса, полонить моє. Так, я відчуваю, що хоч би мала на совісті всі можливі гріхи, я побігла б зі скрушеним серцем кинутися в обійми Ісуса, адже знаю, як ніжно Він любить блудну дитину, яка повертається до Нього. Не тому, що Господу Своєму випереджувальному милосерді зберіг мою душу від смертного гріха, я підношуся до Нього
|Г 37r| у довірі й любові.   
 









Категорія: Історія однієї душі. | Додав: пиріжок (17.09.2013)
Переглядів: 1534 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Форма входу
Друзі сайту
Цікаве на сайті