Дозвілля

Меню сайту
Категорії розділу
МІСЯЦЕЛІК (Василь Скуратівський) Український народний календар
ПОГОСТИНИ (Василь Скуратиівський)
Історія однієї душі.
ЧУДЕСНА СВІЧКА Сельма Лагерлеф
Різне
Фото
Реклама
Наше опитування
Оцініть мій сайт
Всього відповідей: 440
Статистика

Онлайн всього: 12
Гостей: 12
Користувачів: 0
Block title
Український рейтинг TOP.TOPUA.NET Яндекс.Метрика  ShiftCMS.net - Каталог сайтів Львова Культурна Україна. Каталог сайтів ЛітПорталу Проба Пера Каталог
сайтів України

Directrix.ru - рейтинг, каталог сайтов Львівський каталог сайтів
Головна » Статті » Література » Історія однієї душі.

Розділ 11 . Таємниці Ісуса. Моїм покликанням є Любов у Серці Церкви.

[ Розділ 11 .] 
[ Таємниці Ісуса.]
[ Моїм покликанням є Любов у Серці Церкви. ]




|M 1r|

І. М. Й. Т.
        Ісус †

         О, люба моя Сестро! ти просиш мене дати тобі пам'ятку з моїх реколекцій – реколекцій, які, можливо, будуть останніми... Оскільки наша Мати дозволяє,      тішуся, що можу поговорити з тобою, хто є моєю Сестрою подвійно,      з тобою, яка позичила мені свій голос, обіцяючи від мого імені, що я хочу служити тільки Ісусові, тоді, коли мені було неможливо говорити....      Люба хрещена Матінко, це та дитина, яку ти віддала Господу, говорить з тобою сьогодні ввечері, це вона любить тебе так, як дитина вміє любити свою Матір…. Тільки в Небі ти пізнаєш усю вдячність, яка переповнює моє серце….. О, моя люба Сестро! ти хотіла б почути таємниці, які Ісус довірив твоїй донечці; ці таємниці Він довіряє тобі, я це знаю, адже це ти навчила мене збирати Божі навчання, однак спробую промовити, заїкаючись, кілька слів, хоча відчуваю, що неможливо людськими словами висловити речі, які людське серце може тільки передчувати....
       Не думай, що я купаюся в утішеннях, о, ні! моє втішення – це не мати жодного втішення тут, на землі.      Без об'явлення, не даючи почути Свого голосу, Ісус навчає мене в таємниці; не за допомогою книжок, адже я не розумію того, що читаю, але іноді якесь слово, як те, що його я видобула наприкінці молитви (під час якої залишалася в мовчанні й сухості), приходить утішити мене: "Ось учитель, якого дає тобі, він навчить тебе всього, що ти маєш робити. Хочу, щоб ти читала у книзі життя, в якій міститься знання ЛЮБОВІ.      Знання Любові, о, так! це слово солодко звучить для моєї душі, я прагну тільки цього знання. Ради нього, віддавши всі свої багатства, вважаю, як наречена зі святих пісень, що не віддала нічого.... Я так добре розумію, що тільки любов може зробити нас приємними Господу, що ця любов є єдиним благом, якого я шукаю. Ісус уподобав показати мені єдину дорогу, яка провадить до цього Божественного вогню, цією дорогою є довіра малої дитини, яка без страху засинає в обіймах свого Отця…. "Якщо хтось маленький, нехай прийде до мене", сказав Святий Дух устами Соломона, і той самий Дух Любові сказав ще: "Милосердя уділяється малим". Від Його імені пророк Ісая відкриває нам, що останнього дня "Господь приведе своє стадо на пасовище, збере МАЛИХ ЯГНЯТ і притулить їх до лона", і, ніби замало тих усіх обіцянок, той самий пророк, натхнений погляд якого занурювався вже у вічних глибинах, вигукує від імені Господа: "Як мати пестить своїх дітей, так Я потішу вас, буду носити вас на Моєму лоні й буду пестити вас на Моїх колінах". О, люба хрещена Матінко! Після таких слів залишається тільки мовчати, плакати з подяки
|M 1v| й любові….. Ах! якби всі слабкі й недосконалі душі відчували те, що відчуває найменша з усіх душ, душа твоєї Терези, жодна не втрачала б надії дійти до вершини гори любові,      адже Ісус не вимагає великих звершень, а тільки довіри й подяки, адже Він сказав у Пс. 49: "зовсім не потребую козлів з ваших стад, оскільки всі звірі в лісах – Мої, й тисячі звірят, які пасуться на пагорбах, знаю всіх гірських птахів…. Якби я був голодний, не сказав бивам про це: адже земля й усе, що на ній, – Моє. Хіба Я їм м'ясо биків і п'ю кров козлів?.... СКЛАДІТЬ БОГОВІ ЖЕРТВУ ПОХВАЛИ й ПОДЯКИ". Ось усе, чого Ісус вимагає від нас, зовсім не потребує наших діл, а тільки нашої любові,      адже той самий Бог, Який пояснює, що зовсім не потребує повідомляти нам, що Він голодний, не боїться жебрати трохи води у самарянки. Відчував спрагу.... Але, кажучи "дай мені пити", Створитель всесвіту домагався любові від Свого створіння. Відчував прагнення любові... Ах! я відчуваю більш ніж будь-коли, що Ісус прагне, зустрічає тільки невдячних і байдужих серед учнів цього світу, а серед Своїх власних учнів знаходить, на жаль! Мало сердець, які віддаються Йому беззастережно, які розуміють усю ніжність Його безмежної Любові.
       Люба сестро, які ж ми щасливі, що розуміємо найглибші таємниці нашого Нареченого, ах! якби ти захотіла написати все, що знаєш, ми отримали б прекрасні сторінки для читання, але знаю, що ти волієш зберегти в глибині серця "Таємниці Царя", а мені кажеш "Що достойно є проголошувати справи Божі". Ядумаю, що ти маєш рацію, зберігаючи мовчання, й тільки щоб справити тобі приємне, я пишу ці рядки, адже відчуваю свою нездатність розповісти земними словами таємниці Неба, а крім того, записавши цілі сторінки, я вважала б, що ще не почала…..
       Є так багато різних горизонтів, так багато різноманітних відтінків безкінечності, що тільки палітра Небесного Художника після ночі цього життя зможе дати мені барви, здатні описати красу, яку Він відкриває перед очима моєї душі.
       Моя Люба С[естро], ти просила мене описати тобі мій сон і "мою малу науку", як ти її називаєш.... Я це зробила на наступних сторінках, але так погано, що мені здається неможливим, щоб ти зрозуміла. Може, ти вважатимеш, що мої вирази перебільшені.... Ах! пробач мені, напевно це випливає з мого не надто приємного стилю, переконую тебе, що у моїй малій душі немає жодного перебільшення, там тільки мир і спокій…..
       (Пишучи, я звертаюся до Ісуса, мені так легше висловити свої думки….. Що, на жаль, не заважає їм бути дуже погано висловленими!)
|M 2r|

 І. М. Й. Т.

8 вересня 1896 р.
              (Для моєї любої Сестри Марії від Пресвятого Серця )     

       О, Ісусе, мій Улюблений! хто ж здатен розповісти, з якою ніжністю, з якою солодкістю Ти провадиш мою малу душу!      як Тобі подобається, щоб промінь Твоєї благодаті заяснів навіть посеред найтемнішої бурі?... Ісусе, буря дуже сильно гриміла у моїй душі з часу прекрасного свята мого тріумфу, променистих Великодніх свят, коли певної суботи травня,      роздумуючи про таємничі сни, які іноді посилаються певним душам, я казала собі, що це, мабуть, дуже солодке втішення, однак не просила про нього. Ввечері, придивляючись до хмар, які закривали небо, моя мала душа ще казала собі, що прекрасні сни не для неї, й заснула під час бурі….. Наступного дня було 10 травня, друга НЕДІЛЯ Марійного місяця, можливо, річниця дня, якого Пресвята Діва Марія уподобала посміхнутися      до своєї квіточки....     
       З першим промінням світанку я опинилася (уві сні) у певного роду галереї, було багато інших осіб, але на віддалі. Тільки наша Мати була при мені; раптом, не бачачи, як вони увійшли, я помітила трьох кармеліток, вдягнених у плащі й великі вельони,      мені здавалося, що вони прийшли у справі нашої Матері, але виразно я розуміла тільки те, що приходять вони з Неба. У глибині серця я закричала: Ах! яка я була б щаслива, якби побачила обличчя однієї з цих кармеліток. Тоді, ніби почувши моє прохання, найвища зі святих підійшла до мене; я одразу впала навколішки. Ох! що за щастя, Кармелітка відкрила вельон, або, точніше, підняла його й накрила ним мене ...      без жодного вагання я впізнала Достойну Матір Анну від Ісуса, засновницю Кармелю у Франції.      Її обличчя було гарне нематеріальною красою, з нього не виходив жоден промінь, а все одно, попри на вельон, що покривав нас обох, я бачила це небесне обличчя, освітлене невимовно лагідним світлом, яке не падало на неї, а яке вона сама випромінювала…..
       Я не можу описати радості своєї душі – ці речі відчуваються, й виразити їх неможливо.... Багато місяців минуло від того солодкого сну, однак спогад, який він залишив у моїй душі, не втратив нічого зі своєї свіжості, зі своєї Небесної чарівності... Ще бачу ПОВНИЙ ЛЮБОВІ погляд і посмішку Достойної Матері. Ще відчуваю ласки, якими вона мене обсипала……
       Бачачи, як ніжно вона мене любить, я наважилася запитати: "О, Матінко моя! благаю Вас, скажіть мені, чи ще надовго Господь залишить мене на цій землі?.. Чи вже невдовзі прийде по мене?.." Посміхаючись із ніжністю, Свята сказала пошепки: "Так, уже невдовзі, невдовзі... Обіцяю тобі".. – "Матінко моя, додала я, скажіть мені ще, чи Господь не жадає від мене чогось
|M 2v| більшого, ніж мої вбогі дрібні вчинки й мої прагнення. Чи Він задоволений мною?"      Обличчя Святої набуло виразу незрівнянно ніжнішого, ніж уперше, коли вона промовила до мене. Її погляд і ласка були найсолодшою відповіддю. Однак вона сказала мені: "Господь не вимагає від тебе нічого іншого, Він задоволений, дуже задоволений!..." Коли вона пестила мене з більшою ніжністю, ніж будь-коли найніжніша мати пестила свою дитину, я побачила, що вона віддаляється... Моє серце переповнювала радість, але я згадала про своїх сестер і хотіла попросити милості для них, але, на жаль... прокинулася!...
       О, Ісусе! тоді буря не гриміла, небо було спокійне й чисте.... я вірила, відчувала, що Небо існує і що це Небо населяють душі, які люблять мене, які ставляться до мене як до своєї дитини... Це враження залишається у моєму серці, тим більше, що Достойна Мати Анна від Ісуса аж до тієї миті була мені цілковито байдужа, ніколи я не зверталася до неї, й думка про неї приходила в мої роздуми лише тоді, коли про неї говорили, що бувало рідко. Тому, коли я зрозуміла, як сильно вона мене любить, як мало я їй байдужа, моє серце залила любов не тільки до Святої, яка мене відвідала, а й до всіх Блаженних мешканців Неба...
       О, мій Улюблений! ця милість була лише прелюдією до більших милостей, якими Ти хотів мене обсипати, дозволь мені, єдина моя Любове, сьогодні їх Тобі нагадати.... сьогодні, в шосту річницю нашого єднання ....      Ах! пробач мені, Ісусе, якщо я кажу не до ладу, бажаючи розповісти про свої прагнення, свої надії, які торкаються безкінечності, пробач мені та зціли мою душу, даючи їй те, чого вона сподівається!!! .....     
       Бути Твоєю нареченою, о, Ісусе, бути кармеліткою, бути завдяки єднанню з Тобою матір'ю душ – цього мені має бути достатньо….. це не так... Без сумніву, ці три привілеї – це справді моє покликання: Кармелітка, Наречена і Мати, однак я відчуваю в собі інші покликання, відчуваю в собі покликання ВОЇНА, СВЯЩЕНИКА, АПОСТОЛА, ВЧИТЕЛЯ, МУЧЕНИКА; нерешті, відчуваю потребу, прагнення виконувати для Тебе, Ісусе, всі найгероїчніші справи….. Відчуваю у своїй душі відвагу Хрестоносця, Папського Зуава ,      я хотіла б загинути на полі бою, захищаючи Церкву..
       Відчуваю в собі покликання СВЯЩЕНИКА, з якою любов'ю, о, Ісусе, я підносила б Тебе в руках, коли на мій голос Ти сходив би з Неба.... З якою любов'ю я давала б Тебе душам!.. Але, на жаль! прагнучи бути Священиком, одночасно захоплююся й заздрю смиренню Св. Франциска з Ассізі, й відчуваю в собі покликання наслідувати його, не приймаючи високої гідності Священства.
       О, Ісусе! моя любове, моє життя... як поєднати ці контрасти?


       |M 3r| Як здійснити прагнення моєї вбогої малої душі?....
       Ах! попри свою малість, я хотіла б освітлювати душі, як Пророки, Вчителі, я маю покликання бути Апостолом... я хотіла б проходити землею, проголошувати Твоє ім'я й поставити на невірній землі Твій славний Хрест, але, о, мій Улюблений, однієї місії мені було б замало, я хотіла б одночасно проголошувати Євангеліє у п'ятьох частинах світу й на найвіддаленіших островах….. Я хотіла б бути місіонером не лише кілька років, хотіла б ним бути аж від сотворення світу й бути ним аж до кінця віків.... Але більш за все я хотіла б, о, Мій Улюблений Спасителю, хотіла б пролити свою кров для Тебе до останньої краплі…..     
       МУЧЕНИЦТВО – ось мрія моєї молодості, мрія ця зростала разом зі мною у двориках Кармелю... Але тут теж відчуваю, що моя мрія – це божевілля, адже я не могла б обмежитися одним видом мучеництва... Щоб заспокоїти мене, потрібні були б вони всі.... Як Ти, мій Прославлений Наречений, я хотіла б пізнати бичування й розп'яття.... Хотіла б, щоб з мене здерли шкіру, як зі Св. Варфоломея... Як Св. Йоан, хотіла б, щоб мене опустили в киплячу олію, хотіла б зазнати всіх тортур, заданих мученикам... Разом зі Св. Агнесою і Св. Цецилією хотіла б віддати свою шию під меч, і як Жанна д'Арк, моя люба сестра, на вогнищі хотіла б шепотіти Твоє ім'я, о, ІСУСЕ.... Коли я думаю про страждання, які випадуть на долю християн у часах Антихриста, відчуваю, як тремтить моє серце, й хотіла б, щоб ці страждання були призначені мені….. Ісусе, Ісусе, якби я хотіла описати всі свої прагнення, мала б позичити Твою книгу життя, там описані вчинки всіх Святих, і я хотіла би виконати ці вчинки для Тебе……
       О, Ісусе мій! що Ти відповіси на всі мої божевілля?.... Чи є душа менша, безсиліша, ніж моя?. А все-таки – адже це саме через мою слабкість Ти уподобав, Господи, виконати мої малі дитячі прагнення, і сьогодні Ти хочеш виконати інші прагнення, більші за всесвіт…..
       Оскільки під час молитви мої прагнення приносили мені справжнє мучеництво, я відкрила послання Св. Павла, щоб пошукати якоїсь відповіді. Мої очі зупинилися на Розд. 12 і 13 першого послання до Коринтян.... У першому я прочитала, що всі не можуть бути апостолами, пророками, вчителями і т.д. ... що Церква складається з різних членів, і що око не могло б бути одночасно рукою….
       Відповідь була зрозумілою, але не здійснювала моїх прагнень, не приносила мені миру.... Як Магдалина, постійно нахиляючись до порожнього Гробу, знаходить врешті
 |M 3v| те, чого шукала, так і я, постійно нахиляючись аж до глибин моєї ницості, знеслася так високо, що могла осягнути свою мету"....      Не знеохочуючись, продовжувала я свої читання, й це речення принесло мені полегшення: "Ревно шукайте НАЙБІЛЬШ ДОСКОНАЛИХ ДАРІВ, але покажу вам дорогу ще досконалішу". І Апостол пояснює, що всі НАЙДОСКОНАЛІШІ ДАРИ – ніщо без ЛЮБОВІ….. Що Любов є ДОСКОНАЛОЮ ДОРОГОЮ, яка напевно провадить до Бога.
       Нарешті я знайшла спокій... Розмірковуючи над містичним тілом Церкви, я не впізнавала себе в жодному з членів, описаних Св. Павлом, тобто, точніше, хотіла розпізнати себе в усіх... Любов дала мені ключ до мого покликання. Я зрозуміла, що якщо Церква має тіло, складене з різних членів, то не бракує йому найнеобхіднішого, найшляхетнішого з усіх, зрозуміла, що Церква має Серце      і що це Серце ПАЛАЄ ЛЮБОВ'Ю. Зрозуміла також, що тільки Любов робить можливою діяльність членів Церкви, що якби згасла Любов, Апостоли не проголошували б Євангелія, Мученики відмовилися б проливати кров…. Зрозуміла, що ЛЮБОВ МІСТИТЬ У СОБІ ВСІ ПОКЛИКАННЯ, ЩО ЛЮБОВ Є УСІМ, ОБІЙМАЄ ВСІ ЧАСИ Й УСІ МІСЦЯ.... ОДНЕ СЛОВО, ВОНА ВІЧНА!.....
       Тоді, з надміру своєї шаленої радості я закричала: О, Ісусе, Любове моя….. моє Покликання, нарешті я знайшла його, МОЇМ ПОКЛИКАННЯМ Є ЛЮБОВ!....
       Так, я знайшла своє місце в Церкві, і це місце, о, Боже мій, дав мені Ти.... в Серці Церкви, моєї Матері, я буду Любов'ю... в такий спосіб я буду всім... у такий спосіб моя мрія здійсниться!!!....
       Навіщо говорити про шалену радість, ні, цей вираз не слушний, – це радше тихий і чистий спокій моряка, який дивиться на маяк, що має допровадити його до порту.... О, світлодайний Маяку любові, я знаю, як дістатися Тебе, я знайшла таємницю, як привласнити собі Твоє полум'я.
       Я тільки дитина, безсильна й слабка, однак      саме моя слабкість дає мені сміливість принести себе як Жертву Твоєї ЛЮБОВІ,      о, Ісусе! Раніше тільки чисті й непорочні гостії приймалися Богом Сильним і Могутнім. Щоб задовольнити Божу Справедливість, потрібні були досконалі жертви, але після закону страху прийшов закон ЛЮБОВІ, а ЛЮБОВ вибрала на всепальну жертву мене, створіння слабке й недосконале.... Хіба цей вибір не гідний ЛЮБОВІ!.. Так, щоб Любов була повністю заспокоєна, треба їй понизити себе      аж до ницості й перетворити цю ницість      на вогонь ....     
       |M 4r| О, Ісусе, я знаю, що за любов платять тільки любов'ю,      і тому шукала, знайшла полегшення своєму серцю, віддаючи Тобі Любов за Любов. – "Використовуйте багатства, які роблять несправедливими, для здобуття друзів, які приймуть вас у вічних наметах". Ось, Господи, порада, яку Ти даєш Своїм учням, сказавши їм перед цим: "Діти темряви спритніші у своїх справах, ніж діти світла". Як дитина світла, я зрозуміла, що моє прагнення бути всім, обійняти всі покликання, було багатством, яке може справді зробити мене несправедливою, тому я використала їх, щоби шукати собі друзів... Пригадавши собі прохання Єлисея до його Отця Іллі, коли він наважився попросити про ПОДВІЙНИЙ ЙОГО ДУХ, я стала перед Ангелами і Святими й сказала їм: "Я найменше з усіх створінь, знаю свою нужденність і слабкість, але знаю теж, як сильно шляхетні й великодушні серця люблять чинити добро, тому благаю вас, о, Блаженні жителі Неба, благаю вас ПРИЙНЯТИ МЕНЕ ЯК СВОЮ ДИТИНУ, ви самі дістанете славу, яку я здобуду завдяки вашому заступництву, але вислухайте мою молитву, вона зухвала, я знаю, а все-таки насмілююся просити, щоб ви здобули для мене: ВАШУ ПОДВІЙНУ ЛЮБОВ".     
       Ісусе, я не можу поглибити своє прохання, боюся, що мене розчавить тягар моїх зухвалих прагнень….. Моїм виправданням є те, що я дитина, діти не думають про зміст своїх слів; тоді як їхні батьки, сидячи на троні, посідаючи незмірні скарби, не вагаються заспокоювати прагнення малих істот, що їх вони люблять, як самих себе; щоб справити їм приємність, вони роблять божевільні речі, доходячи аж до слабкості.... Але що ж! я ДИТИНА Церкви, а Церква – це Цариця, адже це Твоя Наречена, о Божественний Царю Царів.... Не багатств або Слави (навіть Небесної Слави) домагається серце малої дитини….. Вона розуміє, що Слава за правом належить її Братам, Ангелам, Святим.... її власною славою буде відблиск тієї слави, яка засяє з чола її Матері.      Те, про що вона просить, – це Любов….. Вона вміє тільки одне: любити Тебе, о Ісусе... Осяйні вчинки їй заборонені, не може проголошувати Євангеліє, проливати кров..., але хіба ж це має значення, її брати      працюють замість неї, а вона, мала дитина, перебуває біля трону Царя і Цариці,      ЛЮБИТЬ за своїх братів, які борються….. Але як вона виразить свою Любов, адже Любов треба доводити вчинками?      Що ж, мала дитина кидатиме квіти, оточить своїми пахощами царський трон, своїм срібним голосом співатиме пісню любові.....
       Так, мій Улюблений, ось як завершиться моє життя... У мене немає іншого способу довести Тобі свою любов, тільки кидати квіти, тобто не пропустити жодної дрібної жертви, жодного погляду,
|M 4v| жодного слова, використовувати всі найдрібніші речі й робити це з любові.. Хочу страждати з любові, таким чином буду кидати квіти перед Твоїм троном, не залишу жодної квітки, не обірвавши з неї пелюсток для Тебе.... потім, кидаючи свої квіти, співатиму (бо хіба можна плакати, роблячи щось таке радісне?), співатиму навіть тоді, коли муситиму збирати свої квіти серед терня, і чим довші й гостріші будуть колючки, тим мелодійніший буде мій спів. Ісусе, навіщо Тобі мої квіти й мої пісні?. Ах! добре знаю, що цей запашний дощ, ці ніжні, нічого не варті пелюстки, ці любовні пісні найменшого з сердець зачарують Тебе, так, це ніщо справляє Тобі радість, викликає посмішку Тріумфуючої Церкви, яка збере мої квіти, з обірваними через любов пелюстками, й пропускаючи їх через Твої Божественні Руки, о, Ісусе, Небесна Церква, щоб погратися разом зі своєю малою дитиною, теж кидатиме ці квіти, які завдяки божому дотикові отримали нескінченну цінність;      кидатиме їх на Войовничу Церкву, щоб дати їй перемогти!...
       О, Ісусе мій! я люблю Тебе, люблю Церкву, мою Матір, пам'ятаю, що "Найменший порух ЧИСТОЇ ЛЮБОВІ для неї корисніший, ніж усі інші справи разом узяті",      але чи ЧИСТА ЛЮБОВ справді перебуває у моєму серці?.. Хіба мої безмірні прагнення – це не мрії, не безумство?... Ах! якщо це так, Ісусе, просвіти мене, Ти знаєш, що я шукаю істину... якщо мої прагнення зухвалі, зроби, щоб вони зникли, адже ці прагнення – це найбільше мучеництво для мене….. А все-таки я відчуваю, о, Ісусе мій, що прагнучи найвищих просторів Любові, якщо не осягну їх одного дня, то отримаю більше насолоди в моєму мучеництві, в моєму безумстві, ніж на лоні радості вітчизни, хіба що Ти якимось чудом забереш у мене спогади про мої земні надії. Тому дозволь мені тішитися під час мого вигнання насолодою любові. Дозволь мені куштувати солодку гіркоту мого мучеництва ….. Ісусе, Ісусе, якщо прагнення Любити Тебе є такою насолодою, чим же є володіння Любов'ю, радість Любові?.....
       Як може така недосконала душа, як моя, прагнути володіти повнотою Любові?.. мій перший, мій єдиний Друже, Ти, Кого ЄДИНОГО люблю, скажи мені, що це за таємниця?... Чому Ти не зберігаєш цих безмірних прагнень для великих душ, Орлів, що ширяють у висотах?... Я вважаю себе слабким пташеням ,      вкритим тільки легким пухом, я не орел, у мене є просто його ОЧІ і СЕРЦЕ, адже, попри свою безмежну слабкість, наважуюся дивитися на Божественне Сонце, Сонце Любові, й серце моє відчуває у собі всі
|M 5r| прагнення Орла... Пташеня хотіло би полетіти до цього осяйного Сонця,      яке зачаровує його очі, хотіло б наслідувати Орлів, своїх братів, коли бачить, як вони злітають аж до Божественного вогню Пресвятої Трійці....      на жаль, усе, що воно може зробити, – це підносити свої малі крила, але злетіти – це перевищує його малі сили! що з ним станеться? чи помре від суму, бачачи себе таким безсилим?... О, ні! Пташеня навіть не збентежиться. Зі сміливою довірою воно залишиться дивитися на своє Божественне Сонце,      ніщо не могло б налякати його, ані вітер, ані дощ, а якщо темні хмари находять і закривають Зірку Любові, пташеня не змінює місця, знає, що понад хмарами повсякчас світить його Сонце, сяйво якого не могло би затьмаритися ані на мить. Правда, що іноді на серце пташеняти навалюється буря, йому здається, що воно не вірить в існування чогось іще, крім хмари, яка його оточує; саме тоді є мить досконалої радості для вбогої слабкої істоти. Яке ж щастя для неї – залишатися там, попри все, дивитися на невидиме світло, яке ховається від її віри!!!.. Ісусе, досі я розумію Твою любов до пташеняти      , адже воно не віддаляється від Тебе... але я знаю, й Ти це знаєш, часто недосконале мале створіння, весь час залишаючись на своєму місці (тобто під променями Сонця), дозволяє собі трохи розпорошитися від своєї єдиної справи, бере зернятко праворуч і ліворуч, біжить за черв'ячком, потім, зустрічаючи малу калюжу води, мочить собі ледве сформоване пір'ячко, бачить квітку, яка йому подобається, тому його думки зайняті цією квіткою….. нарешті, не маючи змоги ширяти як орли, вбоге пташеня опікується земними дурницями. Однак після всіх своїх хиб, замість того, щоб сховатися у кутку, оплакувати свою ницість і померти від розкаяння, пташеня повертається до свого Улюбленого Сонця, підставляє свої змоклі крильця його благодійним променям, квилить, як ластівка, й усвоєму солодкому співі повіряє, розповідає у подробицях свої невірності, думаючи у сміливій довірі, що таким чином віднайде більше сили, повніше притягне любов Того, Хто прийшов покликати не праведників, а грішників.... Якщо Преславна Зірка залишається глухою до жалісного щебету свого створіннячка, якщо залишається закрита... що ж! створіннячко залишається змокле, погоджується ціпеніти від холоду й радіє стражданню, на яке заслужило….. О, Ісусе! яке твоє пташеня щасливе бути слабким і малим, що з ним стало б, якби воно було сильне?.. Ніколи не мало б воно відваги показатися у Твоїй присутності, щоб заснути перед Тобою….. так, це ще одна слабкість      пташеняти, коли воно хоче дивитися на Божественне Сонце й коли хмари не дозволяють йому побачити жодного променя, мимовільно його вічка заплющуються, голівка ховається під крильце й бідолашне маля засинає, вірячи, що й далі дивиться на свою Улюблену Зірку. Прокинувшись, не впадає у розпач, у його сердечку залишається мир, знову починає своє служіння любові ,      закликає Ангелів і Святих, які підносяться, наче Орли, до поглинаючого Вогню, предмета його прагнення,
|M 5v| й Орли, змилувавшись над своїм братиком, піклуються про нього, захищають його й проганяють грифів, які хотіли б його з'їсти. Пташеня не боїться грифів, образу бісів, воно призначене стати не їхньою здобиччю, а здобиччю ОРЛА, Якого споглядає в центрі Сонця Любові.      О, Слово Боже, це Ти – преславний Орел, Якого я люблю і Який притягає мене, це Ти спустився до землі вигнання, захотів страждати й померти, щоб притягнути душі до лона Вічного Вогню Блаженної Трійці, це Ти, підносячись до Недоступного Світла, яке з цієї миті буде Твоїм перебуванням, і тим залишаєшся ще у цій долині сліз, прихований під виглядом білої хостії... Вічний Орле, ти хочеш годувати мене Своїм Божественним Тілом, мене, вбоге створіння, яке занурилося б у ніщо, якби Твій божественний погляд кожної миті не давав йому життя.... О, Ісусе! залиш мене у моїй безмежній вдячності, дозволь мені сказати тобі, що Твоя любов доходить до безумства….. Як же Ти хочеш, щоб при такому безумстві моє серце не зносилося до Тебе? Хіба моя довіра могла б мати межі..... Ах! знаю, що для Тебе Святі також робили безумства, зробили великі речі, адже вони були орлами…..
       Ісусе, я занадто мала, щоб робити великі речі, й моє власне безумство – це сподіватися, що Твоя Любов прийме мене як жертву....      Моє безумство полягає в благанні моїх братів Орлів здобути для мене милість злетіти до Сонця Любові власними крилами      Божественного Орла…..
       Так довго, як Ти захочеш, о, мій Улюблений, Твоє пташеня залишатиметься без сил і без крил, весь час залишатиметься з поглядом, зануреним у Тобі, хоче бути приваблене Твоїм божественним поглядом, хоче стати здобиччю      Твоєї Любові.... Сподіваюся, що одного дня, Преславний Орле, Ти прийдеш по Своє пташеня, і, возносячись разом із ним до Вогню Любові, зануриш його навіки в палаючій Відхлані Тієї Любові, що їй воно принесло себе у жертву…..
       О, Ісусе! якби я могла сказати      всім малим душам ,      яка несказанна Твоя милість.... відчуваю, що якби Ти знайшов душу, слабшу й меншу за мою, що неможливо, Ти уподобав би обсипати її ще більшими милостями, якби вона з повною довірою доручила себе Твоєму безмежному милосердю.... Але навіщо прагнути переказати Твої таємниці любові,   
  о, Ісусе, хіба це не Ти сам навчив мене їх і хіба не можеш відкрити їх іншим?... Так, я це знаю і благаю Тебе зробити це, благаю Тебе опустити Свій божественний погляд на велику кількість малих душ….. Благаю Тебе, щоб Ти вибрав легіон малих жертв, гідних Твоєї…… ЛЮБОВІ!...
ЦІЛКОВИТО МАЛА С. Тереза від Дитяти Ісус
й Пресвятого Образу
нед. мон. карм.
  
 






Категорія: Історія однієї душі. | Додав: пиріжок (20.09.2013)
Переглядів: 899 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Форма входу
Друзі сайту
Цікаве на сайті