Дозвілля

Меню сайту
Категорії розділу
МІСЯЦЕЛІК (Василь Скуратівський) Український народний календар
ПОГОСТИНИ (Василь Скуратиівський)
Історія однієї душі.
ЧУДЕСНА СВІЧКА Сельма Лагерлеф
Різне
Фото
Реклама
Наше опитування
Оцініть мій сайт
Всього відповідей: 530
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Block title
Український рейтинг TOP.TOPUA.NET Яндекс.Метрика  ShiftCMS.net - Каталог сайтів Львова Культурна Україна. Каталог сайтів ЛітПорталу Проба Пера Каталог
сайтів України

Directrix.ru - рейтинг, каталог сайтов Львівський каталог сайтів
Головна » Статті » Література » МІСЯЦЕЛІК (Василь Скуратівський) Український народний календар

4. Народний прогностик (червень)

   Народний прогностик
на ЧЕРВЕНЬ


 
Талагея (2 червня). «На Талагія велика надія»,— казали, спостерігаючи за погодою, яка мала запрогнозувати врожай овочевих культур

Олени (3). Висаджували пізні овочі, починали сіяти льон, бо вважалося, після цього вже не буде приморозків. Після Олени царствує зелений (буйнотрав'я). Ретельно спостерігали, яким буде день — сонячним чи дощовим,— то так піде й на осінь.

Феодосії (11). Починають колоситися зернові. Ходить Феодося й дивиться на колосся. Прийшла Феодосія й дивиться, хто як сіяв.

Харитона (14). Якщо йтиме дощ, то до кінця місяця, а коли сонячно, то на добрий налив колосся.

Луки (16). Південний вітер —для яровини добре, а коли з північного заходу — на сльотаве літо. Якщо йтиме дощ, то вродять гриби.

Митрофана (17). На Поліссі сіяли гречку й льон.

Кирила (22). Зацвіла липа — на тепло й сонячне літо. Щедрим буде медозбір Бджоли і в шапку меду наносять, аби був взяток. Як липа пахтить, то і бджола летить.

Варфоломія і Варвари (24). З цього часу починає коротшати день. Варфоломій і Варвара дня украли, а до ночі доточили.

Онуфрія, Онопрія (25). День літнього сонцестояння. Це останній термін сіяння гречки. До Онуфрія закінчували першу косовицю сіна.
Онопрій — сонце підіпри.
Сонце на зиму, а літо на спеку.
На Онопрія вже починали косовицю раннього ячменю - перші жнива яровини. Замовкають пташині трелі, а тому казали: «На Онопрія соловей ячмінним колосом вдавився».
На Онопрія рясні роси — на добрий врожай.

Тихона (29). З цього часу перестає кувати зозуля, «бо мандрикою вдавилася».

Мануїла (30). Якщо погода дощова, то зима буде сніжною.

Трійця, Зелена неділя, Зелені, Глетчані або Троецькі святки. Трійця, як і Великдень, не тримається числа. Зелені свята повністю залежні від Паски їх відзначають на сьому після Великодня неділю, і здебільшого вони збігаються з червнем (скажімо, з 1983 по 2000 рік Трійця лише тричі припадає на кінець травня, а решта — в червні).

У народі це свято особливо пошанівне, хоч про його походження серед простого люду нема чіткої думки. В одних випадках інформатори, відповідаючи на запитальник, розісланий в 20-х роках Етнографічною комісією

Всеукраїнської Академії наук (надійшло понад 15 тисяч відповідей з усіх сільських регіонів України), стверджували, що в цей день начебто Бог створив землю і засіяв її зеленню, інші вважали, буцімто Христос, Петро і Павло, йдучи дорогою, присіли під зеленою короною дерева, а тому й триденне свято; дехто вважав, що Христос, в'їжджаючи до Єрусалима на осликові, обрав собі шлях не по килимах, що їх розстеляли багаті, а по галузках, якими прикрашали путівець бідняки,— звідси й прикрашання обійсть зеленню. Чимало анкет підтверджують думку, що триденність свят пов'язана з Богом-отцем (неділя), Богом-сином (понеділок) та Богом-духом святим (вівторок).

Що б там було, але Трійця, після Різдва та Великодня, вважалася в народі одним з найбільших свят. На моє глибоке переконання, його початки сформувалися ще в дохристиянських віруваннях. Поетичний настрій свята, пов'язаний з живим спілкуванням природи, був настільки живучим і шанованим' що християнство змушене було залишити його в ранзі великих, хоч, як знаємо, церковні відправи не мають такої урочистості, як, скажімо, Різдво або Великдень.

Відтак можна вважати, що у давнину наші пращури пов'язували трійчанські свята з буйністю і живосиллям природи, в яку вони свято вірили. Про це наочно підтверджує вся сукупність дійств —оздоблення помешкань різноманітними травами та гілками Дерев, а також русалієвими дійствами, супроти яких виступала церква.

Практично Зелені свята починалися з п'ятниці. Жінки до схід сонця йшли до лісу, щоб заготувати лікарських трав. Дехто намагався нарвати їх «на дев'яти межах» і давав коровам, щоб було багато молока. В цей день збирали також росу, якою лікували хворі очі.

У суботу, власне напередодні Трійці, селяни рвали материнку, чебрець, полин, лепеху тощо і прикрашали запашним зіллям світлиці — обтикували стіни, лави, вікна, образи, а лепехою притрушували долівку.

Ввечері на клечальну суботу йшли босоніж («щоб дерево не всохло») до лісу, аби запастися галузками клена, липи, ясена чи осики, і оздоблювали обійстя — ворота, тини, хлів, одвірки хати й стріху, а також оселю. Крім того, стежку, яка вела від Дороги до порога («глетчану алею»), обтикували високими галузками окремо.

Щоправда, осикові гілки намагалися приправити лише в глухих кутах подвір'я, «щоб відьми не заходили». Загалом це дерево вважалося в народі «грішним*, оскільки, як переповідає легенда, лише осика пропустила цвяхи, коли розпинали Христа; відтак у народі з неї не будували хат («бо гроза влучить у грішне дерево»), не виготовляли ритуальних речей, не цямрували криниць...

У Карпатах з клечальною суботою пов'язаний звичай просити вибачення. Переважно так вчиняли старші з найменшими і навпаки.

Першого дня Трійці дівчата йшли в поле чи ліс, плели по віночку і тримали їх до Петрівки, щоб у цей час русалки не залоскотали. У деяких регіонах також «ворожили на вінках»: кожна юнка несла до річки два вінки і пускала їх за водою — якщо вони сходилися, то в цьому році відбудеться шлюб.

На Бога-сина, тобто в понеділок, широко відзначали так званий поминальний день (на Кіровоградщині — у п'ятницю, на Вінниччині — в клечальну суботу). Жінки зранку, взявши мисочки.з їством, йшли до церкви, відправляли панахиди, а потім одвідували могилки. Як правило, поминальний день призначався лише для самогубців — тих, хто втопився чи наклав на себе руки. Таких людей хоронили обіч могилок.

На Херсонщині другого дня свят діти влаштовували забавну гру «Завивати вінки». Дівчатка, вибравши з-поміж себе хлопчика та юнку, плели їм віночки і. оточивши колом, йшли гуртом через село з піснями. Поліщуки ж, прив'язавши до вола чучело з соломи, ганяли тварину вулицями, окрикуючи: «Родусь, родусь!» Ймовірно, ці обряди як дайбозький релікт пов'язаний з проводами весни.

На значному терені України на клечальний понеділок, після відправи в церкві, з процесією всім селом обходили поля, щоб «град не побив посіви і засуха не випалила збіжжя». Хоругви та хрести прикрашали віночками з живих квітів. Такий хід супроводжувався піснями світського характеру. Для прикладу наведу одну з них:
Із збором ідем, полон несем.
—Виходжай, зборе, з села на поле,
А з полянойки до царинойки.
Наша царинойка вся поорана,
Сріблом-злотом вся засіяна,
Стожовим пірком заволочена.
Гей, на Великдень, на слов'янський день
Садило дівча зелене вино, .
Садило, садило, богуся молило:
—Спусти, божейку, чорну хмаройку,
Чорну хмаройку, дрібного дощику —
Най би ся прив'яло зелене вино.
Гей, вино ж моє зеленейке!
Нарешті надходив третій — Бого-духів день, котрим власне і завершувалися трійчанські свята. У кожному регіоні його відзначали по-своєму. Але з наявних у нас матеріалів найцікавіші обрядодії проводилися на Лівобережжі, зокрема на Полтавщині. Як засвідчує відомий дореволюційний дослідник К. Семантовський, 1842 року він зафіксував у Лубенському повіті таке дійство.

Відзначали його лише юнки. Гурт дівчат вибирав з-поміж себе «Тополю» — найудатливішу красуню. Вона мала ходити з піднятими над головою руками. Для зручності їх прив'язували до двох палиць і прикрашали стрічками, намистом та хустинами. Обличчя, щоб не впізнали «Тополі», обвішували віночками, а стан — різноколірними плахтами. Під супровід пісень гурт обходив односельців. Господарі, до яких заходила віншувати «Тополя», щедро віддячували дівчат. Після цього ватага йшла в поле, щоб розібрати «Тополю». Якщо дорогою зустрічалися односельці, то ведуча лише поклоном голови віталася із зустрічними.
Ця обрядодія мала свій цикл пісень. Ось зразок полтавського варіанта:
Стояла тополя Та посеред поля,
—Стій, тополенько, стій,
Стій, не розвивайся!
А на тій тополі Чотири соколи.
—Стій, тополенько, стій,
Стій, не розвивайся!
На Чернігівщині побутував інший:
Сиділа русалка
На кривій березі,і
Просила русалка В жіночок наміток,
У дівочок сорочок:
—Жіночки-подружки,
Дайте мені наміточку.
Хоть вона худенька,
Та аби біленька.
Чи ще такий:
На гряній,
На гряній Русалки сиділи,
Сорочок просили;
Сорочок просили:
—Дай, дайте, дівочки,
Молодії молодички,
Дайте сорочку!
Старенький дідько
По городу ходе.
Він оре-скороде,
Конопельки сіє.
Молодая молодка По двору ходила,
Голубців манила:
Шуги, шуги, голуби,
На дідові коноплі!
Да щоб мні їх не брать,
Білих рук не драть.

Полтавський варіант «водити Тополю», як і чернігівський — «водити Вербу», досить близький до поліського «водити Куста». Але то тема окремої розмови. Принагідно скажу, що «водять Куста» переважно в неділю: зранку — дівчатка-підлітки, перед обідом — юнки, а надвечір — жінки. Обряд, щоправда, значною мірою відрізняється од вище названих. Зібравшись таємно в лісі, вибирають за Кустянку найсимпатичнішу дівчину або жінку, повністю вбирають її в зелене вбрання — голову заквітчують віночками та галузками з берези, а решту прикривають лепехою. Після цього Кустянку ведуть у село і з піснями заходять до кожної хати віншувати господарів. За це їх мають ощедрити дарунками.

Якщо, скажімо, два «Кусти» зійшлися на дорозі, то між ведучими вчиняється «бійка»: одна в одної намагається зірвати прикраси; якщо пощастило це зробити, то гурт, в якому розпізнали Кустянку, припиняє свою дію. В таких випадках для захисту іноді запрошували хлопців.

Про Бого-духів день, себто вівторок, збереглися такі прислів'я:
               Прийшов Святий дух — берись за кожух.
               До Святого духа держіть кожуха (іноді в цей час трапляються приморозки).
Наведені вище пісенні тексти згадують про русалок. І це не випадково, адже з трійчанськими святами тісно пов'язаний обряд, який у народі називали «Русальною неділею» чи «русаліями».

Русалії, Русалчин великдень, Нявська неділя. Їх відзначають у перший четвер після Трійці. У давнину це було вельми поетичне дійство, яке безпосередньо пов'язане з дохристиянським віруванням. У народі жило безліч легенд і повір'їв про реальне існування русалок та мавок. Відмінність між першими і другими та, що русалки начебто живуть у воді, а мавки — лише в лісі або полі; крім того, існують і потерчата, лоскопухи та урдалки. На Житомирщині русалок ще називали «золотими попами».

За народною уявою, русалки-мавки ззовні вельми красиві, в них неодмінно має бути розпущене волосся й тонкий стан. Ними стають лише ті дівчата, котрі померли на Зелену неділю, а також небіжчиці, яких не встигли охрестити, і незаконно-роджениці та утоплениці.

Вважається, що у четвер (до речі, в цей день поминали лише самогубців) русалки вилазять з води, щоб відсвяткувати «Русалчин великдень». Тому намагалися не пускати молодь, особливо дітей, у ліс, луки та поля, купатися в річці, бо «лоскотавка утопе». Ображені своєю долею, русалки начебто можуть залоскотати до смерті будь-кого, а особливо дітей та молодь. Щоб уберегтись од них, необхідно тримати при собі пучечок полину, якого вони найбільше бояться. До речі, на Трійцю полином убезпечували оселі, щоб до хати не залізла русалка,— клали його на підвіконня та біля дверей як своєрідний оберіг.

Зустрівши людину в полі, як переповідають численні легенди, русалки обов'язково запитають:,
—Що тобі лучче — полин чи м'ята?
Якщо відповісти — «полин», то вони відкажуть:
—Іди в долинь!
А коли — «м'ята», то накинуться гуртом і почнуть лоскотати, приказуючи, доки людина не вмре:
—Тут тобі й хата!

Тому деінде Русалчин день називали ще «мертвецьким Великоднем».
На своєму великодному святі «нечестивці» буцімто люблять гойдатися на деревах, а тому в деяких селах спеціально зв'язували дві берези, аби забавити русалок, щоб вони не зачіпали людей. Крім того, дівчата випікали спеціальні коржики і несли їх, під супровід пісні, в поле для нявок; батьки плели віночки, відносили їх на могилки самогубців і клали навхрест.

Цього дня намагалися не полоти буряків (бо будуть гіркими) та картоплю (щоб не точили черви), а також нічого не садили, бо «все, посіяне на Русалчин день, висохне».

Поминальна субота. Діди. її на Поліссі відзначають у суботу на Русальному тижні. По-місцевому цей обряд називається «дзєди». Як ви пам'ятаєте, на Україні кілька разів на рік відзначають «вечерю для дідів» — ушанування померлих пращурів. Один з них і припадає на суботу.
Вечерю готують пісну, а сніданок та обід скоромні. Переважно варять борш та вареники. Зготовлену вечерю ставлять на припічок так, щоб пара йшла по хаті і запрошувала всіх померлих. Потім їжу подають на стіл, і всі сідають довкола. На статі має бути багато ложок. Кожен з присутніх, посмакувавши страви, клав ложку поруч, щоб причащалися покійники. Так вчиняють за сніданком та обідом.

Петрівка, Петрів піст, Розигри. Початок Петрівки припадає на перший після трійчанського тижня понеділок. Загалом це найкоротший за кількістю днів піст. Про його походження є цікаве народне повір'я. Цей піст начебто встановив святий апостол Петро (а звідси й однойменна назва) на прохання жінок, чоловіки яких на сінокосах (якраз у цей період починається косовиця трав) з'їдали всі молочні продукти («скопи»), через що «худнув» сімейний бюджет. Петро в свою чергу переконав Павла, котрий завше тримався чоловічої сторони. Так буцімто виник один з найкоротших, але такий, що не регламентується особливими заборонами, постів; якщо в інші запусти вважається за великий гріх вживати скоромину, то в Петрівку все-таки можна було. Очевидно, це пов'язано з важкою працею — сінокосом. До речі, на Петрівку припадають найдовші дні. Згадаймо пісню:
Мала нічка-петрівочка,
Не виспалася дівочка...
З понеділком, тобто першим днем посту, збігаються цікаві обрядодії — так звані «розигри» (на Вінниччині — «розгари», «розори», Кіровоградщині — «дядини») їх відзначали лише заміжні жінки.

У кожній етнографічній зоні були свої відмінності, які нерідко різнилися між. собою. Переважно це жартівливо-сатиричні дійства чи сценки. На Полтавщині (Зіньківський повіт) жінки, зготувавши обід, потайки від чоловіків несли його в сад і, поївши, покрикували: «Га-га-га!» Це означало, що в такий спосіб гонять «до Бога шуліку, котрий мусить передати їхнє прохання, аби всевишній продовжив вік інтимного життя». На Вінниччині ця обрядодія мала інший зміст — «гонити шуляка» для того, щоб «він не хапав курчат».

Натомість у Канівському повіті «розигри» мали іншу назву і саме дійство — «замочувати дійницю» для великого молока. В обід гурт жінок ставив на подвір'ї нову дійницю, потім сідали довкола неї і «пускали по колу чарку», виголошуючи різні господарські побажання:
«Щоб дійниця не текла,
А хазяйка весела була!»
«Щоб хазяйка недоспала,
До корови рано вставала».
«Щоб корова стояла
Да багато молока давала!»
Не менш цікавими були й інші сценки «розигрів». Найстаршу в родині бабусю садили на зелену гілку «з маю», тобто таку, що збереглася од трійчанського клечання, і тягли через усе село до корчми. Бабуся, що удостоїлася такої честі, купляла могорич. Цей обряд символізував літо в образі бабусі, котре ввозили в село.

Поруч із жартівливими сцегіками розігрували й обрядові. На Поділлі в перший день Петрівки жінки, в котрих народжувалися неживі немовлята або ж помирали нехрещеними, сходилися на цвинтар і справляли «обід для дітей». Вважалося, що в цей час літають над цвинтарем їхні душі і «просять хреста». Обрядодія так і називалася — «справляти дітям весілля».

Загалом термін «розигри» безпосередньо пов'язаний з конкретним обрядом - проводжати весну, а відтак і зустрічати літо. Це підтверджують найдавніші обряди, генетичне коріння яких сягає дайбозької доби. Скажімо, на Новгород-Сіверщині в цей день молодь йшла до лісу, вирубувала кілька гілок берези і, прибравши квітами, несла з піснями в село, обходила довкола нього, а потім кидала в річку.

Про давній обряд «розигрів» довідуємося і в записах М. Максимовича. Він, зокрема, наводить свідчення, що в цей день наші далекі пращури хоронили соломяну ляльку у вигляді чоловіка, яка називалась «Кострубоньком». Гурт жінок, імітуючи обряд похорон, вчиняв ритуальні голосіння та причитання:
Помер, помер Кострубонько,
Сивий, милий голубонько.
Зісталася хатка І ще сіножатка,
І ставок, і млинок
Ще й вишневенький садок.
Що у ставок купатися,
А у млинок проспатися,
А у садок погуляти—
Кострубонька поминати!
Згодом, на думку вченого, цей обряд перейшов до весняних дійств. Зібравшись на луці, юнки водили танок довкола «Кострубонька», в ролі якого була одна з дівчат, що стояла посеред гурту. Решта ж, ведучи хоровод, наспівували:
Помер, помер наш Кострубонько,
Помер, помер наш голубонько!
Кобила ж наша білобокая,
Не впади з моста,
Не вмочи хвоста.
Дівчина-кострубонько схоплювалася, а решта голосно співали:
Ожив, ожив Кострубонько,
Ожив, ожив наш голубонько!
Ще в інших регіонах дівчина, взявши «Кострубонька» за голову, приспівувала:
Що ж я, бідна, учинила —
Кострубонька не любила?
Таким чином, петрівськими «розиграми» і завершувалися трійчанські обрядові дії. Всі вони так чи так пов'язані з природою — біологічним переходом од весни до літа. Про це підтверджує й унікальний пісенний цикл, який не має аналогів у інших народів. Маю на увазі так звані петрівочки, чи петрівчанські пісні. їх виконували лише в період петрівського посту (як відомо, в усі інші запусти суворо заборонялося співати будь-які пісні). Явище не тільки рідкісне, але й унікальне в релігійній практиці.

Акилини, Килини (26). До цього дня годилося посіяти всі зернові, навіть просо і гречку, бо «Килини — останні посіви».
Після Килини селяни готували їжу і вечеряли переважно на вулиці. Це було традицією українського селянства.

Мефодія (27). Дощовий день обіцяє сім тижнів негоди.

Тихона, запусти на Петрів піст (29). Початок двотижневого петрівського посту — Петрівки, котра закінчується 12 липня. Це один з найбільш демократичних запустів, оскільки вважалося «за невеликий гріх вживати скоромину», навіть дозволялося співати окремий цикл пісень, так звані петрівочки. Все це пов'язано з тим, що з Петрівкою збігаються сінокісні жнива як один з найважливіших періодів хліборобської праці.
З Петрівкою пов'язано чимало прислів'їв і приказок.
У Петрівку день як рік.
У Петрівку мухи роблять на панів, а в Спасівку (19. 08) — на себе.
Захотілось йому в Петрівку льоду; ...мерзлого; печеної криги.
Тепер не Петрівка, щоб казати разів кілька, а зима — сказав, та й нема.
Петрівка — на хліб голодівка.
Пішло вже мені з Петрового дня.
Хліб на Петрівку ощаджуй.
Хто в Петрівку сіна не косить, той зимою і в собак їсти просить.
Червень — рум'янець року.
У червні весело жити: квіти цвітуть, солов'ї співають.
У червні на полі густо, а в коморі пусто.
Червень тому зелениться, хто працювати не ліниться.
Червневе тепло ліпше від кожуха.
У червні перила ягідка в роток, а друга в козубок.
Хто в червні байдикує, той узимку голодує.
У червні таке сіно, що й сама попадя, посоливши, в середу з'їла б.
У червні люди раді літу, як бджоли цвіту.
Як сіно косять, то дощів не просять.
Дощі йдуть не там, де просять, а де сіно косять.
Червень каже: «Коси, коса, допоки роса, бо сонце пригріє — косар упріє, а коли роса додолу, то косар — додому».
Коса любить брусок і сала кусок.
З косою погоди не жди.
Якщо в червні рідкий дощ буває, то у вулику мед прибуває.. 
Коли червень медовий, то рік не вельми хлібовий.
Коли червень сухий — купуй пчілку, а мокрий — корівку.
У червні цебер води, а ложка болота, а в жовтні ложка води, а цебер болота.
Червень літо зарум'янив, а липень громами розпік.
Не хвалися травою, а хвалися сіном.
Пильнуй не овець, а червець.
Дощ хліба прибиває, а сонце піднімає.
Влітку з потом, а взимку з повним ротом.
Літо пробіжить, як один день.
Що влітку вродить — зимі пригодиться.
По літі і качка крячка.
Літо летить, як крилами.
Хто рано підводиться, за тим дію водиться.
Пусти осот в огород — огірків не буде.
Тоді просо засівається, як дуб розвивається.
Ликом хрін не викопаєш.
Як травень з теплом, то червень з кормом.
Червень з косою, а липень з серпом.
Червень — рум'янець, липень — громовик, а серпень на копи багатий.
Рум'яний вечір і сірий ранок — на хорошу погоду.
Ранковий туман у червні — на гожу днину.
Вранці роса й туман — на добру погоду; чим більше роси, тим жаркіший день; немає роси ввечері та вночі — віщування доїду.
Вечірня роса лягла рано — наступний день буде сонячний.
Якщо краплини роси висять на самісіньких кінчиках травинок чи листків, буде дощ.
Вранці чути безперервний грім — надвечір піде дощ з градом.
Часто грюкає грім, зливаючись у суцільний гул,— буде град.•
Якщо грім гримить довго й невиразно — на тривалу негоду; якщо уривчасто й недовго — згодом розпогодиться.
Глухий грім — на тихий дощ, голосний — на зливу.
Влітку західний вітер завжди несе негоду, східний — спеку й сушу.
Похолодало під час дощу — погода покращає.
Якщо мряка сідає на верхів'ї гір — на день або два задощить.
Хмара змінює колір — зміниться й погода.
Якщо верхівки високих хмар вимальовуються в небі, немов укриваються серпанком, або ж з таких хмар-з'являються «мітли» чи «хвости», то скоро чекай зливи.
Якщо вітер довго віяв з одного, боку, але раптово змінив напрямок,— скоро задощить.
Веселка на заході — на дощ. на сході — бути гарній погоді.
Зелена веселка — на дощ, жовта — на гарну погоду, червона -на спеку і вітер.
Якщо веселку видно і після дощу, але вона швидко зникає,— буде хороша погода, коли ж довго «п'є воду» — на негоду.
Часті блискавиці в червні — на врожай зернових.
Чистий захід сонця — на суху погоду; якщо з'являється зелений промінь, то наступний день буде сонячним.
Червневий дощ почався при сході сонця — припиниться аж під вечір.
Злива при. сонці звіщає, що завтра також можливий дощ.
Тьмяніє сонячне проміння — чекай розкотистого грому.
Чим дрібніші краплини дощу, тим довше він йтиме.
Вода потемніла в річці — перед грозою.
У криниці вода змінила смак — на зміну погоди.
На небі хмара, а метелик-кропив'янка вже вилетів зі своєї схованки — невдовзі виясниться. Каштан розвився раніше за яблуню — на сухе літо.
Зацвіла шипшина — почалося літо.
Якщо шипшина не розкрила бутончиків — бути дощу.
Якщо пищуха-сіноставець ховає траву в нірку — буде дощ.
Початок цвітіння горобини оповіщає про масову появу попелиць.
Пізно цвіте горобина — буде довга грибна осінь.
Рясно цвіте малина — на тепле літо.
Якщо листя папороті скручується донизу — перед ясною погодою, а випростується на негоду. Трава у червні починає сохнути — на дощове літо.
Якщо вранці не розкрилися білі квіточки зірочника — в обід піде дощ.
Небо хмарне, а квіти жовтцю відкриті — дощу не буде.
Поникли квітки картоплі — бути негоді.
Рясно зацвіла акація — на врожайний рік.
Якщо сильно пахнуть квіти жовтої акації, а довкола них густо в'ються комахи на дощ і негоду.
У печі челюсть тліє іскрами —на зміну погоди.
Зацвіли калина, шипшина і суниці — скоро з'являться сироїжки.
Рясно цвіте гречка — на спокотне літо.
Коли листя клена починає «плакати», то через три-чотири доби збереться на дощ.
Закрилися на ніч квітки очитка — наступного дня буде гожа днина.
Якщо сонце при сході яскраво-червоне, але незабаром заховається за хмару — невдовзі занегодить.
Якщо у молодика круті роги, то на негоду, а положисті — на гожу днину.
Якщо місяць повний, то на зміну погані, а щербатий — на дощ.
Місяць у кружку — несе воду в ріжку.
Якщо збільшується «плаксун» (західний вітер). то неодмінно надме дощу.
У лісі часто чути крик дятла — на холод і негоду.
Кулик з ліпшає болото і літає по полю — на ясну, теплу погоду.
Журавель танцює на потепління.
Шпаки особливо голосно співають — уночі піде дощ.
Якщо граки пасуться на траві — невдовзі задощить.
Горобці зранку купаються у пилюці — по обіді буде дощ.
Ластівки ввечері літають високо — завтра буде ясна погода, а низько — хмарна.
Вороня каркають на негоду.
Риба грається на річці — вночі може пройти гроза.
Риба ловить над водою мошок — на дощ.
Перед негодою десь за добу риба перестає клювати.
Павуки швидко снують павутину — на зміну погоди.
Якщо корови, йдучи на водопій, брикаються й фуркають — на негоду.
Якщо одсиріло в покосах сіно — на дощ.
Дощове літо — гнила зима..
Якщо з дерев у суху погоду падають гілки — буде дощ.
На бурю сосна дзвенить, а дуб стогне.
Якщо мурашки лазять по землі, а мурашника поблизу немає, через добу збереться на дощ. Багато комарів — врожай на ягоди, а мошки — на гриби.
Комарі та мошка стовпом — на гарну погоду.
Комарі літають роєм —також на погоду. '
Багато оводів — врожай на огірки.
Якщо хрущі, літаючи, гудуть — на ясну, тиху і теплу погоду.
Бабки вранці сидять крильцями на схід, у полудень — на південь, а ввечері — на захід.
Бобри перед дощем працюють цілу ніч. а жаби вилазять на берег.
Увечері голосно цвіркочуть коники — на добру погоду.
Як цвіркун цвіркоче, а пугач кличе «пугу» — на гожу днину.
Лист на дубі розвернеться — добре ловляться щуки.
Згадайте, які метелики весною вилетіли першими —білі чи червоні. Якщо червоні — літо буде багате на мед і сухе, а білі — мокре і щедре на молоко.
Дощове літо — на сніжну й морозяну зиму.
 

 
Категорія: МІСЯЦЕЛІК (Василь Скуратівський) Український народний календар | Додав: пиріжок (16.06.2013)
Переглядів: 2432 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Форма входу
Друзі сайту
Цікаве на сайті