- Ти такий мудрий, ти завжди в гарному настрої, ніколи не злишся - допоможи і мені бути таким.
Учитель погодився і попросив учня принести картоплю і прозорий пакет.
- Якщо ти на когось розізлишся і затаїш образу, - сказав учитель, - то візьми одну картоплину. З одного її боку напиши своє ім'я, з іншого ім'я людини, з якою стався конфлікт, і поклади цю картоплину в пакет. - І це все? - Здивовано запитав учень.
- Ні, - відповів учитель. Ти повинен завжди цей пакет носити з собою. І кожен раз, коли на когось образишся, додавати в нього картоплину. Учень погодився.
Пройшов якийсь час. Пакет учня поповнився ще декількома картоплинами і став уже досить важким. Його дуже незручно було завжди носити з собою. До того ж та картопля, що він поклав на самому початку, стала псуватися. Вона покрилася слизьким гидким нальотом, деяка проросла, деяка поцвіла і стала видавати різкий неприємний запах.
Учень прийшов до вчителя і сказав:
- Це вже неможливо носити з собою. По-перше пакет занадто важкий, а по-друге картопля зіпсувалася. Запропонуй щось інше.
Але вчитель відповів:
- Те ж саме відбувається і в тебе в душі. Коли ти на кого-небудь злишся, ображаєшся, то в тебе в душі з'являється важкий камінь. Просто ти це відразу не помічаєш. Потім каменів стає все більше. Вчинки перетворюються на звички, звички - в характер, який породжує смердючі пороки. І про цей вантаж дуже нелегко забути, адже він надто важкий, щоб носити його постійно з собою. Я дав тобі можливість поспостерігати весь цей процес з боку. Кожен раз, коли ти вирішиш образитися або, навпаки, образити когось, подумай, чи потрібен тобі цей камінь.
