Не давали спокою котові
Березневі котики вербові:
-Що такого є у них від киці?
Міркував Муркіт біля вербиці.
-Ну, хіба, пухнастенькі на дотик...
Ну такі... такі... неначе котик.
В’ється красне сонечко золотою вишнею,
По безодні-моречку, по небеснім листячку,
По небеснім листячку, по земнім коріннячку,
по зеленім гіллячку, по рожевім цвітечку...
Білий вітер-велетень заплітає кісоньки
З лагідної вербоньки, з ніжної берізоньки,
заплітає хмарками, і дощами теплими,
і серцями добрими, і серцями щедрими!
Проростай, зерниночко, у землицю зоряну!
Свята намистиночки сіють люди-Орії!
Прокидайся, земленько, матінко величная,
кличуть діти-лебеді з вирію правічного!
Русь! Аратта сонячна! Небо – твоє серденько!
Зацвітай, калинонько! Завивайся, вербонько!
|
