Дозвілля

Меню сайту
Категорії розділу
МІСЯЦЕЛІК (Василь Скуратівський) Український народний календар
ПОГОСТИНИ (Василь Скуратиівський)
Історія однієї душі.
ЧУДЕСНА СВІЧКА Сельма Лагерлеф
Різне
Фото
Реклама
Наше опитування
Оцініть мій сайт
Всього відповідей: 458
Статистика

Онлайн всього: 16
Гостей: 16
Користувачів: 0
Block title
Український рейтинг TOP.TOPUA.NET Яндекс.Метрика  ShiftCMS.net - Каталог сайтів Львова Культурна Україна. Каталог сайтів ЛітПорталу Проба Пера Каталог
сайтів України

Directrix.ru - рейтинг, каталог сайтов Львівський каталог сайтів
Головна » Статті » Література » МІСЯЦЕЛІК (Василь Скуратівський) Український народний календар

11. Народний прогностик (січень)

Народний     прогностик     на
с і ч е н ь
 

 
Гната (2 січня). В цей день заборонялося прясти. Жінки здебільшого виготовляли обрядове печиво, а дівчата, зібравшись на вечорниці чи посиденьки, робили різдвяно-поворічні прикраси — «павуки» та «їжаки».
«Павуки» виготовляли з солом'яних стебел. Це різноманітні квадратні та ромбоподібні фігурки, оздоблені кольоровим папером. Для «їжаків» брали шмат глини чи борошняного тіста, виліплювали ми, засушували. Ці прикраси підвішували на конячій волосині до сволока. Вони мали висіти од Різдва і до Водохрещ.

Анастасії (4). В народі казали: «Скоро Настя на помості запросить три празники в гості». Справді-бо, за три дні прийдуть найбільші різдвяно-новорічиі святки. Пам'ятаєте слова з відомої колядки?
Та прийдуть до тебе
Три празники в гості:
Що перший же празник
Святеє Рожсство,
А другий же празник —
Святого Василя,
А третій же празник —
Святе Водохреще..
Відтак майже протягом двох тижнів (з 7 по 19 січня) люди гучно святкували фестини, себто празники. Ось чому до Анастасії сільчани намагалися запастися відповідними припасами — наколоти дров, нарізати січки тощо. Тому й мовилося: «До Насті точи снасті, а після Насті поховай в одвірок снасті!»

Святвечір, багатий вечір, багата кутя, вілія (6). Це одне з найурочистіших свят. Його відзначають напередодні Різдва. В різних регіонах України були у цих звичаях деякі відмінності, на яких я зупинюся окремо. Але всюди зі святвечором пов'язаний обряд приготування першої куті. її називали багатою, оскільки, крім неї, готували одинадцять пісних страв, серед яких обов'язково мали бути борщ, риба, гриби, пироги з квасолею і капустою, картопля та узвар.
Кутю традиційно виготовляли з пшеничного чи ячмінного зерна (на півдні України з рису). Перед тим їх вимочували у воді, товкли в ступі, сушили і знову товкли, щоб остаточно звільнити од луски.
Кутя вважалася основною обрядовою їжею, а тому з нею пов'язано чимало обрядодій. Після її приготування, вийнявши горщик, дивилися: якщо зерна піднялися через вінчик — на добробут, а запали — на лихе передвістя. До звареного збіжжя додавали меду, але пам'ятали відоме прислів'я «Не передай куті меду». В інших регіонах заправляли товченим маком, волоськими горіхами, родзинками та іншими смаковитими приправами. Усе це розмішували узваром.
На особливу увагу заслуговує обряд «Нести кутю на покутю». Адже вона неодмінно має стояти в новому горщикові протягом усіх празників. У деяких районах це мав учинити найменший хлопчик у родині. Напередодні батько виплітав йому нові вовняні рукавички; зодягши їх, підліток брав горщика і, несучи його, декламував: «Несу кутю на покутю, на зелене сіно, щоб бджоли (або курчата) сіли».

На півдні України, як правило, кутю несла господиня, перед тим наказавши всім присутнім сісти і супроводжувати дію звуками квочки («кво-кво»); коли ж ставила узвар, то просила всіх устати й кудкудакати («кудкудах-кудкудах»). Це для того, щоб гарно неслися кури і виводили курчат. Деінде садовили на покуті дітей, і ті гуртом відтворювали пташині звуки. На Чернігівщині господиня імітувала це тоді, як подавали їсти кутю.
Здебільшого кутю відносив на покуть хтось із чоловіків. Але на Черкащині перевага віддавалася жінкам. Господиня, несучи горщик, казала: «Кутю на покутю, узвар на базар, а пироги на торги: кво-кво»; діти ж услід піддакували: «Цяп-цяп...» Прилаштувавши горщик, підходила до малят і, поскубуючи їх за чубчики, приказувала: «Чуб-чуб...» — це для того, щоб курчата були чубатими.
На місці, де мала стояти кутя,— покуті,— робили кубельце з сіна. Власне, в нього і ставили горщик, прикривши хлібом та дрібком солі. По закінченні свят частину сіна віддавали тваринам, а решту тримали для кубел, де мали нестися кури чи висиджуватися курчата. На Слобожанщині з цього сіна готували купелю для немовлят.

Волиняни напередодні Різдва мастили хатню долівку, вносили оберемок сіна і стелили його під етапом. Сіно мало пролежаги там до Водохрещ. Гарною ознакою було, якщо у ньому переспав пес або кіт. У західних областях України до хати вносили плуга або ярмо, столярські причандалля, а деінде випікали тістечка у формі господарського реманенту або збруї, обрядовий хліб «Василі», який також ставили на покуть.

Як тільки на небосхилі з'являлася перша підвечірня зірка, всією родиною сідали за багатий стіл. Він дійсно був багатим — з дванадцяти різноманітних страв, а звідси й назва «багата кутя», чи «багатий святвечір».
Першим, як і годилося, займав місце господар, а за ним інші члени родини. Під час святкової вечері намагалися не виходити з-за столу, розмовляти тихцем. Вставиш, глава сімейс'тва пропонував пом'янути покійників і запросити їх на святвечір. Вважалося, що саме в цей час всі близькі й далекі члени родини мають прийти до оселі, а відтак звільняли для них місця на лавах, ліжках, стільчиках, ставили страви і клали ложки. Слідом за господарем виголошували молитву всі присутні. Поетично-хвилюючі слова були звернені до тих, хто «заблукав у лісі, втопився у морі чи не повернувся з далекої дороги».

Обряд поминання померлих є в усіх регіонах. В одних випадках цим дійством започатковували вечерю, в інших — робили це наприкінці. Господар поіменно називав небіжчиків, приказуючи: «Хто вмер, той у ямі, а хто живий, той з нами» чи «Царство їм небесне, хай легенько лежиться, а нам легко живеться!» Залишивши трохи куті в мисці, клали в неї чи поруч ложки, а вдосвіта на Різдво дивилися, чи не перевернулася чиясь; це означало, що власник такої ложки «скоро піде з цього світу».
Наступну молитву виголошували нині сущим — усім членам родини. їм зичили здоров'я і щастя", бажали, щоб гуртом та в злагоді дочекатися наступного Різдва. Після цього господар брав свічку та миску з кутею і, поклонившись до чотирьох кутів, передавав страву дружині. Перед тим як почати їсти, старійшина, зачерпнувши ложкою куті, підкидав її до стелі — «на приплід». Усі стежили, скільки прилипне зернин, ото стільки з'явиться в новому році ягняток та іншої живності. Друга порція призначалася врожаєві зернових, третя — кількості роїв, адже традиційно в кожному господарстві тримали бджіл. Тільки після цього починали вечеряти.

На Чернігівщині перед тим, як почати трапезу, господар, взявши першу ложку куті в рот і, не ковтаючи, виходив на двір подивитися нічне небо: якщо воно зоряне, то наступного року добре вестиметься всяка птиця, а коли зірок мало- доведеться спродувати її. Лишень після цього починали вечеряти. Кожен з присутніх, з'ївши три ложки куті, мав посмакувати всі страви, а завершити їство ще раз кутею та узваром.
Після вечері діти відносили обрядову їжу своїм хрещеним та бабам-пупоріз-кам. Щоправда, на Херсонщині робили це напередодні вечері. Матері клали на тарілку книш чи калачі, іноді цукерки, і діти, зайшовши до хати, казали:
- Добрий вечір! Мама і тато прислали вам хліб-сіль і вечерю...
Хрещені (навістити їх було за священний обов'язок) забирали принесену вечерю і взамін давали свою, натомість дітей ощедровували горіхами, цукерками чи грішми. Якщо хтось за вечерею необавом чхнув, що вважалося доброю прикметою, то господар символічно «дарував» шмат землі чи якусь тварину, а коли вдавився, то це віщувало сумну вістку. Після всього господиня мила посуд, а воду зливала в карафку, щоб нею напровесні скропити молодий приплід, переважно курчат чи качат, яких уперше випускали надвір.

Не менш цікаві передріздвяні обряди побутували в Карпатах і на Закарпатті. Крім куті, тут пекли спеціальний обрядовий хліб — «карачун», «крачун», «хлібець». В одних місцях його виготовляли ввечері, в інших —у ніч перед Різдвом, супроводжуючи цікавими обрядодіями. Скажімо, гуцули робили це в такий спосіб: жінка,'щоб спекти крачуна, одягалася в гуню і натягала рукавицю, бо «гола рука — це бідність, а крачун — символ достатку». Хоч обрядовий хліб і супроводжував усі святки, символізуючи зимове сонцестояння, але вживали його тільки після Василів.

На Закарпатті обрядовий хліб пекли з пшеничної муки. Перед тим як його вчинити та посадити в піч, ґаздиня виганяла всіх з оселі і замикалася. Якщо в родині була відданиця, то вона змащувала обличчя медом, потім змивала його, а воду, зливши у пляшечку, вправляла в тісто. Коли саджала в піч пшеничні вироби, то казала:
- Як цей мід пече в крачуні, так би тебе (ім'я хлопця) пекло серце за мною.
Вважалося, якщо цю воду підлити юнакові, то він неодмінно вподобає дівчину.
Напередодні Різдва батько з сином йшли до току з веретою, нав'язували в неї соломи і заготовляли два снопки — один, щоб розіслати на столі, а другий правував за дідуха. Потім ішли до річки, вмивалися холодною водою, змочували з трьох сторін крачуна і, прихопивши з собою солому та сніпки, поверталися до хати. Почувши постуки в сінях, господиня запитувала:
- Хто там дуркоче?
- Святий дух з калачами та свяченою водою,— відказував ґазда і, переступивши поріг, оповіщав: — щедрий і добрий вам вечір!
Дружина, розіславши біля порога якусь одежину (на голу долівку не годилося ступати), відповідала:
- Дай, Боже!
Господар кидав крачуна до столу, а ґаздиня, упіймавши його, кидала назад. Якщо хлібець упав долі, то дивилися, чи «не догори, бо це на лихий рік». Подібну обрядодію робили і на щедру кутю.
Після цього батько з сином розстеляли куля на столі, прикритого святковою скатертиною, а дідуха ставили на покуть. Соломою прикривали лави і долівку. Дорослі члени родини тим часом робили перевесла і перев'язувальними попереки, щоб «під час жнив не боліла спина».
Такий звичай побутував на рівнинному Закарпатті. Гуцули ж святвечерювали трохи інакше. Напередодні багатої куті господар разом із сином (а коли не було такого, то з дружиною, котра надягала чоловічу шапку) тричі за сонцем обходили оселю, тримаючи в руках хліб, по ложці меду й куті, а також жаринки, ладан і свічку на тарілці. Потім заходили в стайню, роблячи на одвірках та між рогами тварин хрестики, і проголошували заклинання.
Міцно позамикавши двері, обсипали довкола маком «од відьом», а біля порога клали зубок часнику та сокиру «від вовків». Лишень після цього заходили в хату з «колядником» — обрядовим снопом. Перед вечерею парубок йшов до потічка, набирав у відерце води й приносив до хати, імітуючи, що несе «жирове масло». Між сином та матір'ю відбувався цікавий діалог...
Сівши за стіл, ґазда розпускав паска на штанях, щоб вівці легко окотилися. До речі, мешканці Карпат намагалися завести в світлицю й полазників — ягнятко або телятко й нагодувати його. Деінде влаштовували символічний обряд частування диких звірів.
Ось такі, якщо коротко, найвідоміші обряди, пов'язані зі святвечором по всьому терені України. Не менш поетичними були й ворожіння та заклинання. Скажімо, хлопець, який не хотів, аби до його юнки засилали сватів інші парубки, то йшов увечері до млина, брав три скіпки зі шлюзів, які перетинали лотоку,'загортав їх у ганчірку і таємно втикав у одвірок нареченої, приказуючи:
- Як сеся застава не пущає воду на лотоки, так би (ім'я дівчини) не пускала сватів, окрім мене
Дівчата у свою чергу йшли до прорубу, роздягалися і, скропившись водою, нашіптували:
- Як сеся вода біжить, так би за мнов бігали сватачі!
Удома розплітали волосся, брали в руки хліб і, тричі обійшовши оселю, дивились у вікно, де начебто «має показатися доля». Дехто з юнок змивав обличчя калиновим соком, щоб завжди було рум'яним.

З багатим святвечором пов'язано чимало повір'їв. Господарі готували для взуття нові солом'яні устілки, котрі носили до Василів, потім перевертали їх на другий бік, а після Водохрещ підкурювали корів, які хворіли. На Лівобережній Україні хлопці та дівчата робили устілки з сіна, що лежало на покуті, для правого чобота, а напередодні Нового року клали під подушку, приповідаючи:
- Хто мені судиться, той сю ніч присниться.
Крім того, дівчата мили посуд і виносили його на вулицю, постукуючи в миски; звідки одізветься пес, туди піде заміж. Потім підходили до вікон сусідів: якщо чули слово «сядь» — то пощастить вийти заміж, а коли «йди» — в цьому році не прийдуть свати. Якщо дівчина хотіла побратися з хлопцем, то підходила до хліва і слухала, як поводяться свині: тихо сплять — в родині лад, а коли кричать — у сім'ї часті сварки...
Ворожили і в такий спосіб. Дівчата, пов'язавши вузлами хустини, клали їх у ночви й імітували рухами, начебто палають — чиї хустки випали на долівку, ті юнки підуть заміж. Після цього клали на столі різні речі (сокиру, ножиці, чарку тощо), із зав'язаними очима почергово підходили,— до якої речі доторкнулася, таким на вдачу буде майбутній чоловік.
Крім молоді, ворожили й старші люди. їх переважно турбувало, скільки кому жити. Ставши між лампадкою і свічкою, дивилися, чи буде подвійна тінь; якщо тільки одна, то це на швидку смерть. Діти в цей час удосталь гралися на розстеленій долі соломі, відтворюючи звуки домашньої птиці чи сценки збирання грибів у лісі. Щоби діти не плакали («бо будуть цілий рік каверзувати»), їм давали гризти горіхи. Проте суворо забороняли їсти у дворі, бо «птиця постійно клюватиме зерно в посівах». У цей день намагалися не брати в борг, щоб «не жебракувати цілий рік».

Зі святвечором пов'язані й прогнозування. Щоправда, вони значно бідніші, ніж новорічні.
На багату кутю зоряне небо — кури добре нестимуться і вродить горох.
Місячна ніч — врожай на баштани.
Ожеледь на деревах — вродять горіхи й садовина.
Сніг іде — врожай на яблука.
Іній або сніг — на мокре літо і дорід зернових.
Дивляться після вечері у вікно: якщо чисте й зоряне небо, то буде сухе й урожайне літо, і навпаки.
З кубельця витягували сінину; якщо довга, то рік буде врожайним, а коротка — на недорід.
Повечерявши, зв'язували ложки житнім перевеслом, щоб «не губилися в череді корови».

Різдво (7). Одне з найбільших релігійних свят. З ним пов'язують народження Ісуса Христа. Як стверджує християнське вчення, діва Марія народила сина і сповила його в яслах. Від того і червоний кут, в якому тримають кубельце з кутею та узваром, в народі ще називають «яслами». Власне, кутя з узваром є своєрідною ознакою смерті Христа, тому на поминках обов'язково готують цю страву, і її ще називають «четвертою страшною кутею».
З початком Різдва вже можна було вживати скоромину. Власне до цього свята в кожному господарстві кололи свиней, щоб наготувати різноманітних м'ясних страв. Адже було за правило приходити один до одного в гості. Щоправда, до обіду намагалися не відвідувати сусідів. Особливо це стосувалося жінок. Якщо жінка чи дівчина першою заходила в хату, то неодмінно «приносила лихо», а тому, запримітивши «небажаних гостей», замикали двері; коли ж оселю до обіду відвідував хлопець або чоловік, то його намагалися почастувати.
Відтак пополудні літні люди збиралися в гурти, а молодь починала колядувати (в деяких регіонах колядники водили свої ватаги навіть напередодні — пізнього святвечора). На Поділлі робили це лише другого дня свят.
Різдвяні колядницькі ватаги споряджали переважно парубки. Вони заздалегідь вибирали ватага, себто керівника, міхоношу, «козу», «пастуха з пугою» тощо."Козу» зодягали у вивернутий вовною назовні кожух, прилаштовували солом’яні роги, хвіст і дзвіночок на шию; в інших регіонах були свої відмінності, зокрема супроводжували ватага циган, лікар, єврей, смерть з косою тощо. Проте обов’язковим атрибутом мала бути рухома звізда, яку постійно носив ватага («береза»).
Заходячи на подвір'я, колядники просили дозволу і, коли господар зголошувався, починали забавну виставу із віншувальних пісень-колядок та жартівливих сценок. У поетичних текстах оспівувались господар, господиня та їхні діти. Зичили їм щастя і здоров'я. Якщо в родині були діти, котрі довго не розмовляли, то таким давали напитися води з ритуального дзвіночка. Це начебто мало допомогти «оживити дзвінкий голос». Жінки ж, аби в них росли великі коноплі, «ненароком» обливали міхоношу водою. Якщо в оселі була дівчина, то вона обдаровувала кожного колядника яблуками та горіхами.
У деяких місцевостях України, крім хлопчачих, були й дівочі ватаги Вважаюся що чим більше колядників одвідає оселю, тим щедрішим буде для родини рік. Віншувальників намагалися відповідно ощедрити. Отримані продукти і гроші молодь віддавала на «великі вечорниці», які справляли 8 січня. Це були чисто молодіжні розваги. А тому, якщо на них приходив хтось з чоловіків, то над таким вчиняли різноманітні глузди й виганяли, бо, за повір'ям, Мати Божа народила сина без чоловіка. В селах, як правило, організовували кілька колядницьких ватаг і і між ними нерідко спалахували сутички чи своєрідні змагання. Але саме ці дійства створювали неповторний колорит і особливу святковість.
З Різдвом пов'язано чимало й прислів'їв. Ось деякі з них
Дми не дми — не до Різдва йде, а до Великодня.
Дуй не дуй, а вже не до ковбаси, а до яєць іде.
Краще Різдво тріскуче, ніж пекуче.
На Різдво обійдеться без паски, а про мак буде й так, а без олії не зомлію.
Обійдеться на Різдво без свяченого, а на Великдень без куті.
Не дивниця, що на Різдво метелиця.
За різдвяним днем віщували погоду і врожай.
Якщо сонячний день — дорід на хліб.
На Різдво йде сніг — заврожаїться озимина.
Зелене Різдво —білий Великдень.
Як на Різдво зеленіє, то на Великдень багато нових могил.
Якщо на Різдво буде багато бурульок понад стріхою, то вродить ярина, особливо ячмінь. На деревах рясний іній — защедрить озимина.
Який день Різдва, такий і на Петра (12.07), бо як по Різдвові, так і по Петрові
Як на дві неділі перед Різдвом рясний іній, то перед Петром буде на гречці рясний цвіт.
В який день тижня Різдво, в такий треба починати жнива
В який день Різдво, в такий Новий рік і Петра.
Щоб вродили коноплі, жінкам негоже спати, всю ніч.

Богородиця (8). Вважалося, що це свято для жіноцтва важливіше, ніж Різдво оскільки пов' язане з Матір'ю Божою. В народі вірили, якщо вагітна жінка чи її чоловік, навіть через крайню необхідність, працюватимуть у цей день то у них народиться дитина з фізичними вадами - шестипала, безпала або ж зі зрослими пальцями.
На Богородицю починали колядувати й жіночі ватаги. Люди відвідували бабів, як. приймали в них роди, причащаючи вечерею, а також справляли обіди та панахиди по померлих (начебто вночі всі небіжчики сходяться до храму і їм правлять молитви покійні священики).
У деяких місцевостях на Галичині до сходу сонця запалювали на подвір'ї дідуха, перестрибували через огонь і перегонили домашніх тварин, оскільки вночі «мають гуляти відьми».

Степана, Стефана (9). Повинен бути морозяний день, а тому казали: «Прийшов Степан — на ньому червоний жупан». Святкують як і попередні дні, але не працюють. Особливо остерігалися прясти; можна було виконувати найнеобхіднішу роботу. Цього вечора намагалися якнайбільше співати колядок.

Меланки, Меланії, щедрий вечір, щедра кутя (13). Зранку починали готувати другу обрядову кутю — щедру. На відміну од багатої, її можна було заправляти скороминою; на Поліссі, скажімо, зерно варили зі смальцем. Як і на багатвечір, кутю також ставили на покуть, дотримуючись попередніх обрядів. Крім того, господині пекли чимало млинців із салом, готували пироги, вареники з сиром, щоб віддаровувати щедрувальників та посівальників. Дехто з богомільних різав чорну курку, щоб «інші добре неслися», адже саме з цією породою пов'язані численні забобони (якщо чорна курка починала співати півнем, то їй одразу відрубували голову, «оскільки вона віщувала покійника в родині»).
Звечора і до півночі обходили оселі щедрувальниці. Юнки, зібравшись у гурти, з поетичними піснями-щедрівками відвідували сусідів, а дівчата-підлітки щедрували поодинці чи гуртом. Тексти дитячих щедрівок виконувалися в один голос або ж речитативом.
Парубки в цей час «водили Меланку», тобто перевдягненого в жіноче вбрання жартівника. З цим сюжетом пов'язані саркастичні сценки, що їх розігрували учасники дійств.
Зі щедрою кутею пов'язано чимало побутових обрядодій. Скажімо, щоб владнати якийсь конфлікт, сусіди йшли один до одного миритися, аби «Новий рік зустріти в мирі й злагоді». Хлопці, котрі перед цим «отримали гарбуза», вдруге засилали сватів з надією «на благословенну згоду».
Сідаючи до святвечері, кожен одягав нову або свіжовипрасувану сорочку, а також брав власну, спеціально мічену ложку. Перед тим як почати трапезу, господиня просила дітей вийти з хати, а біля батька, що сидів за столом, клала стільки пирогів, щоб його не видно було. Після цього запрошувала дітлахів до світлиці.
- А де ж це,— запитували вони здивовано,— наш тато?
- А хіба ви,— відповідав він,— мене не бачите?
- Ні, не бачимо...
- То дай, Боже,— відказував батько,— аби ви так завше мене не бачили! — і, вставши, роздавав усім пироги.
Повечерявши, старійшина разом з дружиною або сином, прихопивши з собою миску з кутею, сокиру та перевесла, йшли в сад. Господар підходив до дерева і звертався до нього:
- Доброго вечора тобі! Чи будеш нам родити, чи ні?
Дружина або син імітували голос яблуні:
- Не рубай мене. Я тобі один год не вродю, а сім вродю!
Потім почергово підходили до інших дерев, які менше плодоносили.
- Яблуне, яблуне, я тебе зрубаю, бо ти погано родиш!
Вислухавши прохання, господар тричі розмахував сокирою і стукав обухом ув стовбур.
- Гляди ж мені, погрожував,—роди, бо як не вродиш, то на прийшлий рік зрубаємо.
Чи:
- Роди нам, Боже, рясно, як на небі звізди, і так красно, як од них ясно!
По цьому кожне дерево підв'язували перевеслами.
Потім обходили пасіку, домашніх тварин, благословляючи їх з Новим роком і ощедрюючи кутею. На Полтавщині та Бойківщині виносили на ниву плуга і, запрягшись, символічно орали ниву, щоб у грядущому році добре вродило збіжжя.
Тим часом дівчата, зібравшись осібно, починали ворожити. Доки юнки завбачували свою долю, хлопці викрадали в них ворота або хвіртки, хоч би як не стерегли господарі. Для того щоб повернулася потрата, батько дівчини мусив ставити могорич.
На особливу увагу заслуговують дівочі гадання. В різних районах були свої форми. Я наведу найбільш уживані.
Рахують у плетеному тині палиці тричі по дев'ять; якою буде остання, таким і буде чоловік — товстим чи тонким, струнким або кривобоким; якщо кілочок сучкуватий, то буде конозистий характер, без кори - бідняк, з корою - багатий тощо.
Крім того, лічили палиці попарно: якщо залишилося в кінці тину непарне число, себто одна,— заміж не вийде. Або ж, скільки сягало сили;охоплювали обома руками штахетини і лічили їх, приказуючи: «Вдовець— молодець»; на якій зупинялася лічилка, таким і буде суджений.
Помічені палички несли до ополонки і кидали їх у воду. Вранці спостерігали: чию паличку вода знесла, та юнка вийде заміж. Дехто з дівчат заготовляв три палички з очерету, сіна та дерева і вчиняв те саме; яка мітка найближче крутилася, таким буде майбутній чоловік: очеретяна — бідний, дерев'яна — тесля, а із сіна — багатий.
Виходили на вулицю, і яка першою з тварин зустрінеться, таким на вдачу наділить доля судженого: якщо пес, то лихим, а життя буде собачим, вівця — тихим і сумирним тощо.
Рахували поліна, принесені в хату. Якщо парна кількість, то бути весіллю. Потім, зажмуривши очі, брали навмання одне з них: якщо в корі, пряме та гладеньке — буде чоловік багатий, гарний і добрий, а без кори — бідний.
Витягували зі стріхи соломину: якщо з колоском та ще й із зернами — подружнє життя буде щасливим.
Перед ворітьми насипали по три купки зерна, а вранці спостерігали: якщо не чіпане, то сімейне життя буде щасливим, і навпаки.
Клали під подушку гребінця і, лягаючи спати, нашіптували:
- Суджений-ряжений, розчеши мені голову!
Хто присниться, з тим випаде пошлюбуватися.
Перед сном клали в тарілку з водою кілька цурупалків з віника, приказуючи:
- Суджений-ряжений, перевези через місток.
Якщо вранці галузка пристала до вінця, то побереться з тим, хто приснився.
Жінки виходили до хліва і дивилися, куди головою лежить тільна корова: якщо на схід, то отелиться вранці, на захід увечері, на південь — вдень, а північ - то вночі.
Так само гадали і на Андрія. Крім ворожінь, люди намагалися і завбачувати погоду.
Якщо під Новий рік добрий сніг — сій гречку.
Небо в зірках — врожай на гриби й горох.
Падає м'який сніг — на врожай, а коли тепло, то літо буде дощовим.
Сильний мороз і падає малий сніжок — на врожай хліба, здоров'я людей і тварин; коли ж тепло і без снігу — на неврожай і хвороби.
Який перший день у Новому році, то й рік буде такий.
Багато пухнастого інею на деревах — до врожаю зернових і доброго медозбору.
Ожеледь на деревах — уродить садовина.
Зоряне небо - добре нестимуться кури.
Дивилися, куди тварина ляже головою: до сходу — на врожай, до заходу — на недорід.
Кілька цибулин посипали сіллю. Якщо вранці сіль набухла вологою, то невдовзі піде дощ, а геть мокра — буде злива.
Діти клали у батькові чоботи шматочок хліба і вуглинку. Натомість він просив подати праве чи ліве взуття: якщо втрапила вуглинка, то рік буде голодний, а хлібець — щедрий.
Якщо на Мєланії відлига, то слід чекати теплого літа. «Яка Мелани а,— казали з цього приводу,— такі Петро з Павлом».

Новий старий рік, Василі (14). За євангельським вченням, у цей день Христові зробили «обрізання», а тому намагалися нічого не різати. На Новий рік припадає свято Василя, який вважався покровителем землеробства. Ось чому вдосвіта годилося засіяти збіжжям оселі. Здебільшого це робили підлітки.
У тих селах, де була церква, засівали після ранкової відправи, а де не було — вдосвіта. Батьки будили своїх синів (традиційно засівали тільки хлопчики, а дівчатка лише щедрували). Зодягтись, дітлахи брали спеціально виплетену рукавицю, наповнювали її житнім чи пшеничним зерном і, ставши перед образами, засівали власну хату:
- На щастя, на здоров'я! Роди, Боже, жито, пшеницю і всяку пашницю. Будьте здорові з Новим роком та з Василем!
Батьки ощедровували хлопців грішми, і тоді вони, починаючи з крайньої хати, оббігали сусідські оселі. Кожен намагався щонайпершим засіяти і отримати найкращий подарунок. Тим, хто спізнювався, давали лише млинці та пироги. Відтак за дітьми бігали тічки псів, яких підгодовували юні посівальники. Найбільш похідною була така засіваночка:
Ходе Ілля,
На Василя,
Несе пугу метяную.
Туди махне
І сюди махне; У полі ядро.
А вдома добро.
Зроди, Боже,
Жито, пшеницю,
Усяку пашницю!
Перших посівальників господиня садовила на порозі і роззувала, щоб «вдома краще кури неслись», а господар тим часом йшов з коцюбою до сідала і зганяв курей, аби «починали скорше нестись».
Крім індивідуальних, були й гуртові посівальники, гак звані «товариства». Вони вибирали з-поміж себе старшого. На Чернігівщині головного посівальника садовили на лаву, приказуючи:
- Сядь же у нас та посидь, щоб усе добре садилось: кури, гуси, качки, рої та старости!
Тому нерідко юні посівальники водили з собою ще й перевдягнутого в «козу» «парубка» з великими вухами, зробленими з колосків.
На Новий Рік у Подністров'ї хлопці ходили біля річки з туром, приспівуючи: «Ой туре, туре, небоже, ой обернися та поклонися!», сповіщаючи цим самим про зимове сонцестояння. Адже астрономічно це пора, коли «сонце вже повертало на літо».
У цей день вважалося за честь гутати всіх Василів. Деінде на новолітування виносили на подвір'я дідуха і спалювали його, що символізувало початок Нового року.
На Новий рік прибавляється дня на заячий скік; ...прибуває дня на барана скік.
Василів вечір додає дня на курячу ніжку.
На Василів вечір день прибуває на курячий шаг.
На Василя вечір відьми крадуть місяць.
На Новий рік погода — буде в полі урода.
Старий рік у ноги — Новий у пороги.

Богоявлення, або бабин вечір (17). Кроплять хати свяченою водою. На Закарпатті жінки в свяченій воді замішували борошно і ним на дверях та одвірках робили хрести, щоб «упирі і всіляка нечиста сила не мала сили». А дівчата збирали букові тріски на подвір'ї, приказуючи:
- Самі букові, самі букові! — Це для того, щоб добре збиралися гриби.
Увечері юнки прагнули напрясти «повісмо, щоб баби не плювали на куделю», себто не оскверняли їхньої праці лихими поговірками. Мешканці лісових та гірських районів намагалися в цей день не згадувати вовків, котрі можуть напасти на отару.

Голодна кутя, голодний святвечір (18). Готують третю й останню кутю різдвяно-новорічних свят. Називається вона «голодною» від того, що з цієї пори і до наступного дня, доки не освятять воду в річці, люди говіли, себто не їли. Власне, це був останній день колядок.
Здебільшого на голодний святвечір «водили Мелайку» дівчата, хоч у деяких регіонах вчиняли це і нарубки. На переважній території України основні дійства завершувалися після Василів.
З голодною кутею пов'язані цікаві обрядодії «закликання морозу». Адже хрещенські холоди були у давнину найміцнішими. Перед тим як сісти за вечерю, господар брав ложку куті, підходив до вікна (іноді прочиняв кватирку) і тричі казав:
- Морозе, морозе, йди до нас куті їсти!
Після паузи знову звертався:
Не йдеш? То не йди ні на жито, ні на пшеницю, ні на всяку пашницю!
Деінде хазяїн виходив на вулицю, окликуючи:
- Морозе, морозе, йди до нас вечеряти, та не морозь наших коней, биків, курей, свиней, жита і пшениці! А якщо не йдеш, то йди собі на жіноцьку цибулю!
Особливою забавою було закликати мороза для дітвори. Вона припадала до вікон і на всі лади запрошувала його до вечері.
Після цього парубки вчиняли інше дійство — «проганяли кутю» (деінде робили це на різдвяний день — 21). Взявши макогони, виходили на вулицю і стукали ними у ворота й тини, вигукуючи:
- Геть, кутя, з покутя, а ти, озвар, йди на базар!
Інші брали горщики, в яких варилася кутя, і, проказавши вищенаведений діалог, розбивали об ворота. При цьому, в кого були рушниці, тричі стріляли.
Залишки куті віддавали курям, а в окремий горщик складали інші Наїдки «по три ложки для даті». її віщуватиме той, хто останнім прийде з Йордану, себто з Водохрещ. А тому всі, хто йшов до річки святити воду, намагалися якнайшвидше прийти додому.
Яркі зорі на голодну кутю—щедрий приплід білих ягниць.
Як на голодний вечір темно, то вродить гречка.

Водохреща, Водощі, Йордана (19). Це третє найбільше і завершальне свято різдвяно-новорічного циклу. З ним пов'язують хрещення на Йордані Христа. Відтак у всіх селах, де були церкви, святили воду. Зранку чоловіки йшли до річки чи ставка, вирубували з льоду хреста («йордана»), ставили його поруч з ополонкою і обливали червоним буряковим квасом. Під обід священик, виголосивши молитву, освячував воду, занурюючи в неї срібного хреста. Після цього випускали в повітря кілька пар голубів і вчиняли гучну стрілянину з холостих набоїв.

Віддавна в народі посвячену па Водохреща воду вважали своєрідною панацеєю од багатьох недуг; нею також святили будівлі, тварин, збіжжя тощо. І ось загадка: водохрещенська джерелиця може зберігатися протягом року. Дехто схильний вважати, що цьому сприяє срібло від хреста.
До Водохрещ жінки намагалися не полоскати у воді білизну, бо «там чорти сидять і можуть вчепитися». Натомість дівчата у посвячену воду клали калину чи коралі і вмивалися, аби щоки були рум'яними. Загалом до Водохрещ, протягом усіх свят, жінки не ходили но воду; це мали робити лише чоловіки.
Увечері господар, взявши спеціально випечений хрестикоподібний хліб («пиріг», на Закарпатті —«крачун», «хлібець»), йшов до хліва й імітував такий діалог:
- Хто йде ?
- Бог !
- Що несе ?
- Пирог !
Потім заходив у стайню, благословляв тварин і, розламавши хліб на шматочки, роздавав їм. Наступного ж дня господарі виводили на вулицю молодих лошат та волів, щоб «об'їздити» — привчити до майбутньої праці. їздили переважно верхи на конях доти, доки тварина не спотіє, а годі освячували її водою. Подібний обряд—запрягання в сани молодих лошат і волів, так зване «гуртове об'їждження»— влаштовували і на Новий рік.
Після Водохрещ, вважалося, мають слабнути морози. Тому казали: «Тріщи не тріщи, а вже минули Водохрещі».
Яскраві хрещенські морози городять білі ярки.
З цим святом пов'язані й прикмети.
Коли на Водохреща риба табунами ходить — на рої добре.
На Водохрещі день теплий буде хліб темний.
Якщо пасмурно — хліба буде вдосталь.
Йде лапатий сніг — на врожай.
Якщо зоряна ніч —вродяться горіхи і ягоди.
Коли на Водохрещі з'явився повний місяць—бути великій воді.
Удень йде сніг — на врожай гречки: вранці — ранньої, вдень — середньої, а ввечері — пізньої.
Якщо вдень випав іній, то у відповідний день весни треба сійти пшеницю.
Під час освячення води йде сніг — добре роїтимуться бджоли і колоситимуться хліба.
Вірили, якщо, йдучи на Йордан, пролетять поперед хоругв горобці, то — «велика смерть на дітей, граки — на молодь, а гуси — на літніх».
Івана Предтечі, Хрестителя (20). У цей день виносили з хати хліб і сіль, що лежали на покуті від багатої куті, і, розламавши на шматочки, годували тварин. Це ж саме робили і з сіном. З Івана Хрестителя жінкам дозволялося шити і прясти. Не випадково мовиться: «Після Івана Предтечі хто не робить, того б'ють у плечі» чи «Прийшов Іван Предтеча та й забрав свята на плечі». Справді-бо, цим днем закінчувалися зимові святки.

Опанаса, Пів-Івана, Різдвяний день (21). Святкують переважно жінки, бо кажуть, що «Пів-Івана полоще ложки». Цей день збігається з Різдвом, а тому іще називали «виряджанням», або «проганянням свят». Власне на Різдвяний день повністю завершуються всі святки зимового циклу. Літні жінки, прикрасивши гребені, ходили від хати до хати, а потім збиралися в одній з осель за святковий стіл. Ввечері годилося внести до хати мички й коноворотки (на Сумщині цю обрядодію робили на голодну кутю), приповідковуючи: «Тік і притік причинок приволік» — себто можна братися за роботу.
У багатьох регіонах у цей вечір парубки «проганяли кутю» за обрядом, наведеним вище.
Вважалося, якщо вітер повіє зі сходу, то літо буде грізне, а з півдня — грозове. Тому й мовилося: «Який Омелько, таке й літенько».

Маркіяна (23). Його називали ще «Грицем-літозазивачем» — «Який день— таке й літо». Іній на стіжках — на мокрий рік.

Тетяни (25). Якщо вигляне сонце, то рано прилетять птахи з вирію, а коли сніжно, то дощитиме по літі.

Отдання, Видення (28). Вважають, що в цей день чаклунки дають «даннє». В народі побутує безліч повір'їв про те, що деякі люди можуть будь-кого приворожити до себе, наслати різні хвороби тощо. П. Чубинський зафіксував свого часу спогади про те, як можна стати чаклуном: начебто варто піти на те місце, де сходяться три дороги, і здійняти галас, на який неодмінно приповзе гадюка; вбивши її, необхідно розрізати пальця і змішати свою кров з гадючою; якщо рана одразу заживе, то такий вже може «давати даннє». Такі чи подібні містичні уявлення у давнину були вельми похідними, а тому цей день пов'язували з чаклунством.

Опанаса (31). Переважно цей день буває холодним, а тому казали:
З Панасовими морозами жарти лихі.
На,Опанаса-ломиноса бережи носа.
 
Новий рік — до весни відлік.
На Новий рік прибавилося дня на заячий скік.
Сонце блищить, а мороз тріщить.
Холод не брат, а завірюха не сестра.
Мороз як вітчим, а холод як мачуха.
Зимова днина така: сюди тень, туди тень — та й минув день.
Зимове сонце, як мачуха — світить та не гріє.
Якби не зима, то й літо було б довше.
Сичи не сичи, коли я на печі.
Синиця пищить — зиму віщить.
Сніг, завірюха— то зима біля вуха.
На Михайла зима саньми приїхала.
Січень снігом січе, а мороз вогнем пече.
Січень січе та морозить, а газда з лісу дрова возить. і
Січень без снігу літо без хліба.
У січні вночі панують сови та сичі.
У січневу холодну добу пам'ятай про худобу.
В січні сніг,січе з вітрами, а пияк трясе зубами.
Січень наступає — мороз людей обнімає.
Січень не так січе, як у вуха пече.
Січень січися, а ти до печі тулися.
Січень з груднем прощається, а на лютий очі косує.
Січню морози, а лютому — хурделиці.
Січень стрибнув на поріг курячим скоком.
Хвали січень сніговий, травень дощовий, а серпень на хліб рясний. Сніг, а не лід, заячий лишає слід.
Якщо вночі з'явиться іній — вдень сніг не падатиме.
Кільце навколо місяця — на сильний мороз.
Вечір зоряний ніч морозяна.
Яскраві присмерки—до Холоднечі.
Сорока під стріху лізе — на хуртовину. .
Ворони розкаркалися — на мороз, а влаштували в небі хоровод — на сніг.
Пищать вранці синиці, а горобці ховаються під стріху чи солому — мороз посильнішає.
Кінь лягає па землю — перед снігопадом.
Гусак піднімає лапку, ховає голову під крило — на холод.
Якщо тетеруки злітають з одиноких дерев і перелітають у глиб лісу — незабаром почнеться буран; коли ж зариваються в сніг - перед похолоданням.
Миші вилазять з-під снігової подушки й бігають зверху —до відлиги. Снігур заспівав — на хуртовину.
Якщо пітніють шибки навіть у холоднечу —на потепління.
Багато снігу — багато хліба.
Коли сніг рано ліг — врожай озимини і ярових буде рівним.
Місяць яскравий —до ясної погоди, а блідий, покритий туманцем — до снігу.
Припиниться під вечір сніг — погода покращає.
Якщо під вечір снігопад припиняється, а небо не прояснилося, то наступного дня падатиме сніг.
З'являються коло сонця чи місяця райдужні ката — в найближчу добу погода погіршиться.
Якщо дерева в січні часто покриваються інеєм — на щедрий врожай.
Над лісом або чагарниками повітря засиніло — на потепління.
Якщо січень мокрий та з. відлигами жди холодного літа.
По зимі літо йде: якщо раптом випаде дощ, то такого ж дня влітку сипоне градом, а кати мороз, то буде спека.
Дзвінко кричать галки — на відлигу. З цього приводу в народі кажуть: «Галки тепла накликали».
Сіра ворона при заході сонця самотиною сидить на верхівці найвищого дерева - чекай лютого морозу.
Пес на снігу згортається «калачиком» — на мороз, а витягується, розкидає лапи — на відлигу.
Якщо пес спить більше, ніж звичайно, знехотя рухається, перестає гавкати — бути потеплінню.
Раннього морозяного вечора дружно розспівалися півні — чекай відлиги.
Якщо вдень свійська птиця відсиджується в курнику — неодмінно збільшиться мороз.
Взимку ліс без вітру шумить — бути хуртовині.
Зимова діброва почорніла — наступить відлига з вітром.
Якщо ясного дня з'являється лапатий та голкастий іній — чекай різкого похолодання і хуртовини; якщо вночі був іній — сніг удень не йтиме.
Ясної днини високо летять проти вітру ворони за добу-дві нафугає вітру з невеликим снігом. Якщо після Нового року хмари пливуть проти вітру, то буде сніг.
Сніг сильно рипить під ногами — на мороз.
Увечері в ясну погоду дроти виграють, наче струни,—на негоду.
Далеко чути погук паротяга — на відлигу.
Вечірній зіркопад на нічний мороз.
Синичка зранку пищить—на легкий морозець.
Вовки виють неподалік жител—до морозу.
Неодмінно заморозить, якщо дим з димаря в'ється стовпом; ранкова зоря дуже яскрава; зірки в нічному небі надмірно поблискують і виразно простежується Чумацький шлях.
Якщо січень холодний, липень буде жаркий і грибів не жди до осені.
Якщо січень сухий, морозяний, то буде сухе спекотне літо.
 

 
Категорія: МІСЯЦЕЛІК (Василь Скуратівський) Український народний календар | Додав: пиріжок (20.06.2013)
Переглядів: 1900 | Коментарі: 1 | Теги: обряди, традиції, звичаї, свята, повір'я, кутя, ворожіння | Рейтинг: 5.0/1
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Форма входу
Друзі сайту
Цікаве на сайті