[ Розділ 10 . ]
[ "Притягни мене, побіжимо" ]
У 15 років, коли мені пощастило вступити до Кармелю, я знайшла у новіціаті приятельку, яка випередила мене на декілька місяців, була старша від мене на 8 років
 Мати Агнеса записує на своїй Копії ІД від 1936 р.: "сестра Марта від Ісуса".
, але її дитинний характер дозволяв не помічати різниці у віці, тому невдовзі, Матінко моя, Ви помітили, що дві Ваші маленькі постулантки чудово розуміються і стали нерозлучні. Сприяючи цьому почуттю, яке тільки народжувалося і яке, як Вам здавалося, мало принести плоди, Ви дозволили нам від часу до часу провадити разом малі духовні розмови. Моя дорога маленька приятелька розчулювала мене своєю невинністю й експансивним характером, але, з іншого боку, я дивувалася, бачачи, як сильно її почуття до Вас відрізнялося від мого. Також у її поведінці стосовно сестер було багато речей, які я прагнула б, аби вона змінила... Відтоді Господь дав мені
|Г 21r| зрозуміти, що існують душі, на які Його милосердя невтомно чекає, яким уділяє своє світло тільки постуво, тому я й остерігалася, щоб не прискорювати Його години терпляче чекала, коли Ісус уподобає зіслати її.
Одного дня, роздумуючи над Вашим дозволом нам розмовляти, як сказано в наших святих конституціях: Щоб більше розпалюватися любов'ю до нашого Жениха, я подумала з сумом, що наші розмови не досягають цієї мети; тоді Господь дав мені відчути, що настав час, щоб я не боялася говорити або ж щоб припинила ці розмови, які нагадували розмови подружок у світі. Того дня була субота; назавтра
Тобто в неділю, коли така «розмова» була легша.
під час своєї подячної молитви я благала Господа, щоб Він вклав мені до вуст лагідні й переконливі слова, або краще, щоб Він Сам говорив через мене. Ісус вислухав мою молитву, дозволив, щоб результат цілковито виповнив мою надію: Ті, хто зверне до Нього свій погляд, будуть просвітлені (Пс 33) і Світло зішло у темряві для тих, хто має праве серце. Перші слова стосуються мене, другі – моєї приятельки, яка справді мала праве серце....
Коли настала година, у яку ми вирішили бути разом, бідна сестричка, поглянувши на мене, одразу помітила, що я вже не та сама; червоніючи, сіла біля мене, притуляючи голову до мого серця, а я сказала їй зі сльозами в
|Г 21v| голосі все, що про неї думала, але такими ніжними словами й виявляючи їй так багато почуття, що невдовзі її сльози змішалися з моїми. Вона визнала з великим смиренням, що все, що я сказала, – правда, обіцяла мені почати нове життя й попросила мене про ласку завжди казати їй про її помилки. Нарешті, в момент, коли ми розходилися, наше почуття стало цілковито духовним, не було в ньому вже нічого людського. У нас здійснився вираз Писання: "Брат, якому допомагає брат, – як укріплене місто".
Те, що Ісус зробив Своїм маленьким пензликом, було б швидко стерте, якби Він не діяв через Вас, Матінко моя, аби здійснити свою справу в душі, яку хотів тільки для Себе. Моїй бідолашній приятельці випробування здавалося дуже гірким, але Ваша рішучість здобула блискучу перемогу, і тоді, намагаючись її потішити, я могла пояснити, у чому полягає справжня любов тієї, яку Ви дали мені за сестру серед інших сестер. Я показала їй, що вона любила саму себе, а не Вас, розповіла їй, як я люблю Вас і про жертви, які я мусила зробити на початку свого життя в ордені, щоб не прив'язуватися до Вас цілковито матеріальним чином, ніби собака, який прив'язується до свого хазяїна. Любов підгодовуються жертвами, що більше душа відмовляє собі у природних задоволеннях, то сильнішою та безкорисливішою стає її ніжність.
Пам'ятаю, коли я була постуланткою, відчувала іноді такі сильні
|Г 22r| спокуси зайти до Вас заради власної приємності, аби знайти кілька крапель радості, що мусила швидко проходити перед депозитарієм
Взагалі – кабінет, призначений для шафарки (економки), але мешкала у ньому настоятелька.
і судомно триматися перил сходів. Мені спадало на думку багато прохань про дозвіл, і нарешті, Матінко моя, я знаходила тисячі причин, щоб заспокоїти свою натуру….. Яка я щаслива тепер, що відмовляла собі у цьому від початку свого монашого життя, вже зараз тішуся нагородою, обіцяною тим, хто бореться вправно. Я вже не відчуваю необхідності відмовляти собі в усіх радостях серця, адже моя душа зміцнена Тим, Кого єдиного я хотіла любити. З радістю бачу, що, люблячи Його, серце зростає, що може давати незрівнянно більше ніжності тим, хто йому дорогий, ніж якби зосередилося на егоїстичній і безплідній любові.
Люба моя Матінко, я нагадала Вам першу роботу, яку Ісус і Ви вподобали виконати через мене; це була тільки прелюдія того, що мало бути мені доручене. Коли мені було дано проникнути у святиню душ, я одразу побачила, що завдання перевищувало мої сили, тому сховалася в обіймах Господа, як дитина, і, ховаючи обличчя в Його волоссі, сказала Йому: Господи, я занадто мала, щоб годувати Твоїх дітей; якщо Ти хочеш дати їм через мене те, що потрібно кожній, наповни мою ручку, і я, не залишаючи Твоїх обіймів, не відвертаючи голови,
|Г 22v| дам Твої скарби душі, яка прийде просити у мене їжі. Якщо вона вважатиме, що їй подобається, знатиму, що не мені, а тільки Тобі вона завдячує; натомість якщо скаржитиметься і вважатиме, що подане мною є гірке, мій спокій не буде порушений, намагатимуся пояснити їй, що ця їжа походить від Тебе, і буду дуже обережна, аби не шукати для неї чогось іншого.
Матінко моя, від хвилини, коли я зрозуміла неможливість того, щоб я будь-що зробила сама від себе, завдання, яким Ви мене наділили ,
Хоча Тереза дуже рано почала впливати на своїх приятельок з новіціату, молодших за неї або тих, які були доручені їй як їхньому "ангелу" (тобто монахині, обов'язком якої було допомагати новій постулантці у зовнішніх звичаях спільнотного життя), і цей вплив постійно зростав, вона звертається зараз до "завдання, яким Ви мене наділили", а отже у березні 1896 р., тобто перед своїм призначенням помічницею настоятсльки Матері Марії де Гонзаг, яка зберегла для себе обов'язки й офіційний титул "наставниця новіціату". Новіції "не мають виявляти до мене пошану, яка належить наставниці", – скаже Тереза далі (Г 26v). У цьому Рукописі Г довірена "місія" завжди пояснюється рішенням Марії де Гонзаг ("Ви").
вже не здавалося мені складним, я відчувала, що єдине, що треба – це дедалі більше єднатися з Ісусом, і що Решта мені буде дана з надлишком. І справді, моя надія ніколи не була зраджена, Господь уподобав наповнити мою ручку стільки разів, скільки було необхідно, щоб я годувала душі своїх сестер. Визнаю, люба Матінко, що якби я хоч трохи спиралася на свої власні сили, то швидко склала б зброю….. Здалеку це здається таким рожевим, чинити душам добро, справляти так, щоб вони більше любили Бога, зрештою, формувати їх відповідно до своїх смаків і особистих поглядів. Зблизька – зовсім інакше, рожевий колір зникає... відчуваєш, що чинити добро без допомоги Господа так само неможливо, як змусити сонце світити вночі….. Я відчуваю, що треба цілком забути про свої вподобання, особисті концепції, а провадити душі дорогою, яку визначив Ісус, не намагаючись наказувати їм ходити
|Г 23r| моїм власним шляхом. Але ще не це найскладніше; надзвичайно важко для мене – зауважувати помилки й вести з ними смертельну боротьбу. Я хотіла сказати: на нещастя для мене (але ні, це було би боягузтво), тому кажу: на щастя для моїх сестер, відколи я зайняла місце в обіймах Ісуса, я наче стражник, який спостерігає за ворогом з найвищої башти укріпленої фортеці. Ніщо не сховається від мого погляду; часто я дивуюся, що так ясно бачу і вважаю так гідним вибачення те, що пророк Нона втік замість того, щоб піти пророкувати в Ніневії про її руйнування. Тисячі разів я воліла б вислуховувати зауваження, аніж робити їх іншим, але відчуваю, що дуже необхідно, щоб це було для мене стражданням, адже коли дієш під впливом природи, неможливо, щоб душа, якій хочу вказати її вади, зрозуміла свої помилки, вона бачить тільки одне: Сестра, зобов'язана керувати мною, ображена, тому мені дістається, а я ж сповнена добрих намірів.
Я добре знаю, що твої маленькі ягнята вважають мене суворою. Якби вони читали ці слова, сказали б, що не схоже, щоб мені було важко бігати за ними, говорити суворим тоном, показувати бруд на їхньому прекрасному руні або приносити легкий шматок шерсті, який вони дозволили вирвати у себе придорожнім колючкам. Маленькі ягнята можуть казати все, що захочуть; у глибині душі вони відчувають, що я люблю їх істинною любов'ю, що ніколи не наслідуватиму найманця, який, бачачи наближення вовка, залишає стадо і
|Г 23v| тікає. Я готова віддати за них життя, але моє почуття таке чисте, що не хочу, аби про нього знали. Завдяки благодаті Ісуса, я ніколи не намагалася притягнути до себе їхні серця, розуміла, що моя місія – провадити їх до Бога й зробити, щоб вони розуміли, що тут, на землі, Ви, Матінко – видимий Ісус, Якого вони мають любити й шанувати.
Я сказала Вам, люба Матінко, що, повчаючи інших, я багато чого навчилася. Спочатку я побачила, що всі душі відбувають майже ту саму боротьбу, але, з іншого боку, вони такі різні, що неважко зрозуміти, про що говорив Отець Пішон: "Душі відрізняються між собою набагато більше, ніж обличчя". Тому неможливо й поводитися зі всіма душами однаково. Перед деякими душами я відчуваю, що маю зменшуватися, зовсім не боятися принизитися, визнаючи свою боротьбу й поразки; бачачи, що в мене такі самі слабкості, як і у них, мої сестрички своєю чергою зізнаються мені у помилках, що за них докоряють собі, й радіють, що я розумію їх з досвіду. Я помітила, що стосовно інших, аби вчинити їм добро, треба, навпаки, поводитися з великою рішучістю й ніколи не змінювати раз висловленої думки. Принизитися тоді було б зовсім не смиренням, а тільки слабкістю. Господь дав мені дар не боятися війни, мені треба за будь-яку ціну виконати своє завдання. Не раз я чула: "Якщо Ви хочете чогось досягти зі мною, треба ставитися до мене лагідно,
|Г 24r| силою Ви нічого не зробите". Я знаю, що ніхто не є добрим суддею у своїй власній справі й що дитина, якій лікар робить болючу операцію, не забариться голосно кричати й казати, що лікування гірше, ніж хвороба; однак якщо за кілька днів побачить, що вилікувалася, буває щаслива, що може гратися й бігати.
Так само й з душами, невдовзі вони бачать, що трохи гіркоти буває іноді краще, ніж цукор, і не вагаються це визнати. Декілька разів я не могла стриматися від внутрішньої посмішки, бачачи зміну, яка відбувалася з дня на день, – це фантастично….. Приходить новіція сказати мені: – "Сестро, вчора Ви були праві, коли були суворою, спочатку я бунтувала, але потім усе пригадала й побачила, що Ви були дуже справедливі.... Послухайте, відходячи, я думала, що це кінець, казала собі: "Піду до нашої Матері і скажу їй, що більше не буду ходити до С. Т[ерези] від Дит[яти] Ісус", але відчувала, що мені це підказує біс, а крім того, мені здавалося, що Ви молитеся за мене, тому я зберегла спокій, і світло почало світити, але зараз Ви маєте цілком мене просвітити, і тому я прийшла". Швидко зав'язується розмова; я сповнена щастя, що можу піти за нахилом свого серця, не промовляючи жодного гіркого слова. Так, але
У розмовах, з гумором, Тереза часто вживала вираз "так, але". Іноді також у своїй найбільш особистій кореспонденції, напр. L Т 222 або L Т 229 до Матері Агнеси.
….. швидко помічаю, що не належить занадто розганятися, одне слово могло б знищити прекрасну будівлю, створену серед сліз. Якщо на нещастя скажу якесь слово, яке ніби лагодить те, що я сказала попереднього дня, бачу, як сестричка
|Г 24v| намагається зачепитися за цю гілку, тому читаю подумки коротку молитву, й істина завжди тріумфує. Ах! Саме молитва й жертва становлять усю мою силу, це зброя непереможна, яку дав мені Ісус, вона може торкатися душ набагато більше, ніж слова, я дуже часто переживала це. Один із таких досвідів справив на мене солодке й глибоке враження.
Це було під час Великого Посту,
1895 р., – після створення РN 17, Vivre d’Amour [Жити любов'ю], про що ще буде мова, і перед вступом нової постулантки, Марії Герен.
я опікувалася тоді однією постуланткою, яка тут була і для якої я була ангелом.
Марія від Пресвятої Трійці – єдина новіція? Серед "новіцій" (у дослівному сенсі) була також сестра Женев'єва, для якої "ангелом" була Тереза, але, без сумніву, Тереза не хоче звертати на це увагу Марії де Гонзаг. На своїй копії ІД від 1936 р. Мати Агнеса записує: "У той час насправді було чотири новіції в новіціаті Матері Марії де Гонзаг, і хоча наша маленька Свята опікувалася також і ними, але не тією ж мірою. Тобто не так відверто, як сестрою Марією від Пресвятої Трійці, яка була їй доручена особливо, щоб дослідити її більш зблизька, бо вона походила з іншого Кармелю".
Одного разу вона прийшла до мене зранку, сяюча, і сказала: "Ах! сестро, якби Ви знали, що мені снилося сьогодні вночі, я була з моєю сестрою, хотіла відірвати її від усіх марнот, які вона так любить, і для цього пояснювала їй цю строфу з "Жити Любов'ю": Любити Тебе, Ісусе, – що за плідна втрата – Всі мої пахощі належать Тобі без вороття. Я добре відчувала, що мої слова проникали їй в душу, й не пам'ятала себе від радості. Сьогодні вранці, прокидаючись, я подумала, що, можливо, Господь хотів, аби я дала Йому ту душу. Може, я напишу їй після великого посту, щоб розповісти цей сон і повідомити, що Ісус хоче її цілковито для себе?"
Я, не довго думаючи, сказала їй, що, справді, можна спробувати, але спочатку треба спитати дозволу у Нашої Матері .
Титул, яким новіції зверталися до наставниці новіціату, 1895 р. – до Марії де Гонзаг. Настоятельку називала "Нашою Матір'ю" вся спільнота. Якби Тереза 1896 р. була призначена наставницею новіціату більш офіційно, її новіції, майже всі старші зі неї, її називали б "Нашою Матір'ю"...
Оскільки було ще далеко до кінця великого посту, Ви, люба Матінко, були дуже здивовані проханням, яке здавалося Вам занадто передчасним; і напевно натхнені Господом, Ви відповіли, що кармелітки зовсім не листами повинні
|Г 25r| рятувати душі, а молитвою.
Довідавшись про Ваше рішення, я одразу зрозуміла, що було це рішення Ісуса, і сказала С. Марії від Пресвятої Трійці: "Треба братися до справи, молімося багато. Яка ж це могла би бути радість, якби Бог нас вислухав у кінці великого посту!.... " Ох! Безкінечне милосердя Господа, який воліє слухати молитви Своїх дітей….. У кінці великого посту ще одна душа посвятилася Ісусові. Це було справжнє чудо благодаті, чудо, отримане ревністю смиренної новіції!
Яка велика міць Молитви! Можна було б сказати, що це цариця, яка кожної миті має вільний доступ до царя й може отримати все, про що попросить. Аби бути вислуханою, зовсім необов'язково читати з книжки гарні формули, складені на різні потреби; якби було так.... яка ж вона була б гідна жалості!... Окрім Літургії Годин, яку я абсолютно не гідна читати, я не наважуюся примушувати себе до пошуків у книжках гарних молитов, їх стільки, що в мене від цього болить голова!., а крім того, всі вони – одна краща за іншу….. Я не могла би прочитати їх усі, а не знаючи, яку вибрати, роблю наче діти, які не вміють читати, просто кажу Господу те, що хочу Йому сказати, не складаючи гарних речень, а Він завжди мене розуміє…. Для мене молитва – це поривання серця, це простий погляд, звернений у Небо, це вигук подяки й любові, як серед страждання, так і серед радості;
Це визначення молитви вміщено як вступ до першого розділу (Молитва у християнському житті) четвертої частини Катехизиса Католицької Церкви: "Молитва – це для мене піднесення серця, простий погляд у Небо, вигук подяки й любові, як серед страждання, так і серед радості"
нарешті це щось
|Г 25v| велике, надприродне, що розширює мою душу і єднає мене з Ісусом.
Однак я не хотіла б, моя люба Матінко, щоб Ви думали, ніби я не беру побожно участі у молитвах, що їх читають спільно в хорі або в пустелях .
Місця у монастирі, призначені для того, щоб молитися в них до Пресвятого Серця або святого Йосипа чи святої Терези.
Навпаки, я дуже люблю спільні молитви, адже Ісус обіцяв, що перебуватиме серед тих, хто збирається в Його ім'я, – я відчуваю тоді, що ревність моїх сестер доповнює мою ревність, але самостійна молитва на розарії (мені соромно це визнати) для мене важча, ніж носіння покутних знарядь.... Відчуваю, що молюся на ньому так погано, марно докладаю зусиль, щоб розмірковувати над тайнами розарію, мені не вдається зосередитися.... Довгий час я непокоїлася через цей брак побожності, який мене дивував, адже я так сильно люблю Пресвяту Діву Марію, що читання молитов на Її честь, які справляють їй приємне, мало би бути легке для мене. Зараз непокоюся менше, думаю, що оскільки Цариця Небесна є моєю МАТІР'Ю, напевно Вона бачить мою добру волю й задовольняється нею. Іноді, коли мій розум перебуває у стані такої сухості, що неможливо видобути з нього жодної думки, щоби з'єднатися з Богом, я дуже повільно читаю "Отче наш", а потім ангельське привітання; тоді ці молитви приводять мене у захват, насичують мою душу більше, ніж якби я поспіхом промовляла їх сотні разів……
Пресвята Діва Марія показує мені, що не гнівається на
|Г 26r| мене, хоч би коли я взивала до Неї, ніколи не відмовляє мені в захисті. Якщо раптом мене спіткає неспокій, прикра ситуація, швидко звертаюся до Неї, й завжди Вона опікується моїми справами, як найніжніша з Матерів. Скільки разів, розмовляючи з новіціями, мені доводилося закликати Її й відчувати благодіяння Її материнської опіки!....
Часто новіції кажуть мені: "Сестро, Ви на все маєте відповідь, я думала, що цього разу Вас збентежу.... звідки береться все, що Ви кажете?" Деякі навіть такі простодушні, що гадають, ніби я читаю в їхній душі, оскільки мені траплялося попередити їх, кажучи їм про те, що вони думають. Якоїсь ночі одна з моїх приятельок
Сестра Марта від Ісуса (пор. НА, стор. 181 та її свідчення в РО, стор. 434).
вирішила приховати від мене переживання, через яке сильно страждала. Я зустрічаю її з самого ранку, вона розмовляє зі мною, усміхнена, а я, не відповідаючи на те, що вона говорила, кажу їй переконливим голосом: Сестро, Ви через щось переживаєте. Якби я опустила їй під ноги зірку з неба, думаю, вона не дивилася б на мене з більшим подивом. Її здивування було таке велике, що перейшло й на мене, на мить огорнув мене надприродний страх.
Я була абсолютно впевнена, що не маю дару читати в душах, і тим більше мене дивувало, що потрапила так влучно. Я добре відчувала, що Господь дуже близько, бо, ніби дитина, не усвідомлюючи цього, сказала слова, які походили не від мене, а від Нього.
Люба моя Матінко, Ви розумієте, що новіціям усе дозволено,
|Г 26v| вони повинні мати змогу сказати все, що думають, без жодних обмежень, як добре, так і погане. Для них це легше в стосунках зі мною, бо не мають ставитися до мене з пошаною, належною наставниці. Не можу сказати, що Ісус зовнішньо провадить мене дорогою покори, Він задовольняється покорою у глибині моєї душі; в очах створінь усе мені вдається, йду дорогою почестей, наскільки це можливо в ордені. Розумію, що то не для себе, а для інших я мушу йти цією дорогою, яка здається мені такою небезпечною. По суті, якби спільнота вважала мене монахинею, сповненою вад, нездібною, позбавленою розуму й здорового глузду, Вам, моя Матінко, було б неможливо взяти собі на допомогу мене. Саме тому Господь накинув завісу на всі мої внутрішні й зовнішні недосконалості. Ця завіса іноді притягує до мене декілька компліментів від новіцій, добре знаю, що вони їх кажуть не через улесливість, а через свої наївні почуття; справді, це не могло б збудити мого марнославства, адже в моїх думках повсякчас присутня пам'ять про те, хто я є. Проте іноді до мене приходить величезне прагнення почути щось інше, крім похвал. Знаєте, люба моя Матінко, я надаю перевагу оцту перед цукром; моя душа теж стомлюється від надто солодкої їжі, і тоді Ісус дозволяє, щоб їй подали смачний салат,
|Г 27r| добре заправлений оцтом і приправами, нічого мені в ньому не бракує, крім оливи, і це додає страві ще більше смаку….. Цей добрий салат новіції подають мені тоді, коли найменше на це чекаю. Господь відкриває завісу, що приховує мої недосконалості, тоді мої любі сестрички, бачачи мене такою, якою я є, вважають, що я абсолютно не відповідаю їхнім уподобанням. З простотою, яка мене захоплює, вони кажуть мені про внутрішню боротьбу, яку мають провадити через мене, про те, що їм у мені не подобається; зрештою, соромляться не більше, ніж якби йшлося про когось іншого; вони знають, що у такий спосіб роблять мені приємне. Ах! Справді, це щось більше, ніж приємність, це прекрасний бенкет, що наповнює мою душу радістю. Не можу собі пояснити, як щось, що так сильно не подобається природі, може приносити таке велике щастя; якби я не пізнала це, не могла б повірити….. Одного дня, коли я особливо прагнула бути приниженою, сталося так, що одна новіція
Згідно з N ЕСМА, стор. 394, її власна сестра Селіна, сестра Женев'єва...
так добре взялася задовольнити мене, що невдовзі я подумала про Семея, який проклинав Давида, й казала собі: Так, це напевно Господь наказує їй казати мені все це….. І душа моя з насолодою тішилася гіркою їжею, яку їй давали з такою щедрістю.
Таким чином Господь піклується про мене. Він не завжди може давати мені зміцнюючий хліб зовнішнього упокорення, але періодично дозволяє мені живитися крихтами, що падають зі столу ДІТЕЙ. Ах! яке велике Його милосердя, зможу
|Г 27v| прославити його тільки в Небі……..
Люба Матінко, оскільки саме з Вами я намагаюся почати прославляти на землі це нескінченне милосердя, мушу ще розповісти Вам про велике благодіяння, яке я отримала завдяки дорученій Вами місії. Раніше, коли я бачила, що якась сестра робить щось, що мені не подобається і має вигляд незгідного зі статутом, я казала собі: Ах! якби я могла сказати їй, що думаю, показати їй, що вона помиляється, яке це було б полегшення для мене! Відколи трохи вже виконую ці функції, запевняю Вас, Матінко моя, що мої почуття радикально змінилися. Коли мені трапляється бачити, що якась сестра робить щось, що здається мені недосконалим, я зітхаю з полегшенням і кажу собі: Яке щастя! Це не новіція, не мушу її поправляти. А потім швидко стараюся виправдати для себе цю сестру й приписати їй добрі наміри, які вона, безсумнівно, має. Ах! Матінко моя, відколи я захворіла, опіка, якою Ви мене оточуєте, дуже навчила мене любові до ближнього. Жодні ліки не здаються Вам дорогими, а якщо виявляються не надто ефективними, невтомно шукаєте чогось іншого. Коли я ходила на рекреацію,
Вже кілька тижнів дедалі тяжче хвора Тереза вже не бере участі у рекреаціях спільноти.
як Ви піклувалися, щоб мене розмістили добре, далеко від протягів, – зрештою, якби я хотіла перелічити все, не могла б закінчити.
Роздумуючи про всі ці речі, я сказала собі, що повинна бути так само співчутлива до духовних слабкостей своїх сестер, як Ви, моя люба Матінко, оскільки з такою любов'ю турбуєтеся про мене.
Я помітила (і це природно), що найсвятіших сестер найбільше
|Г 28r| люблять, шукають розмов із ними, роблять їм послуги, хоча вони про це не просять, врешті, ці душі, здатні зносити брак уваги, ввічливості, бачать, що всі дарують їм почуття. Можна застосувати до них слова Отця нашого Св. Йоана від Хреста: Всі блага були мені дані, коли я вже не шукав їх із самолюбства.
Вираз, написаний на символічному представлені Гори досконалості, намальованій св. Йоаном від Хреста.
Недосконалі душі, навпаки, зовсім ніхто не шукає, без сумніву, з ними поводяться в межах орденської ввічливості, але, можливо, через страх сказати їм кілька неприємних слів, уникають їхнього товариства. – Говорячи про недосконалі душі, не хочу зупинятися лише на духовних недосконалостях, адже найсвятіші будуть досконалими тільки в Небі; хочу говорити про брак розсудливості, освіти, дратівливість деяких характерів – про всі речі, які не роблять життя занадто приємним. Я добре знаю, що ці моральні дефекти хронічні, немає надії на одужання, але так само добре знаю, що моя Матір не припинила би турбуватися про мене, стараючись принести мені полегшення, якби я залишалася хворою все життя. І ось який висновок з цього роблю: під час рекреацій, під час дозволу на відвідини я маю шукати товариства сестер, які мені найменш приємні, виконувати біля тих поранених душ завдання доброго самарянина. Одне слово, одна добра посмішка іноді виявляються достатніми, щоб потішити сумну душу; але зовсім не це є метою, заради якої я хочу практикувати любов до ближнього, бо знаю, що швидко знеохотилася б: слово, яке я скажу з найкращим наміром, може бути трактоване зовсім навпаки. Тому, аби не марнувати час, хочу бути приємною для всіх
|Г 28v| (а особливо для найменш приємних сестер), щоб порадувати Ісуса й відповісти на пораду, яку Він дає в Євангелії приблизно у таких словах: – "Коли влаштовуєте бенкет, не запрошуйте своїх рідних і друзів з остраху, щоб і вас не запросили, і таким чином ви отримали б вашу відплату; але запросіть бідних, кульгавих, паралітиків, і будете щасливі, що вони не зможуть відплатити вам взаємністю, адже Отець ваш, Який бачить приховане, винагородить вас за це".
Який же інший бенкет могла б подарувати своїм сестрам кармелітка, якщо не духовний бенкет, що складається з приємної та радісної любові до ближнього? Щодо мене, я не знаю іншого й хочу наслідувати Св. Павла, який радів з тими, кого знайшов у радості; правда, він і плакав з тими, хто страждав, і не раз сльози мусять з'явитися на бенкеті, який хочу влаштувати, але завжди буду намагатися під кінець перемінити сльози у радість, оскільки Господь любить тих, хто дає з радістю.
Пригадую добрий учинок, до якого надихнув мене Господь, коли я була ще новіцією, – це була дрібниця, але Отець наш, Який бачить приховане, Який більше зважає на намір, ніж на велич учинку ,
Вже постуланткою Тереза написала Селіні: "Ісус не так зважає на велич учинків, ані навіть на їхню важкість, як на любов, з якої вони виникають..." (L Т 65 від 22 жовтня 1888 р.). Натхнені ці слова св. ТЕРЕЗОЮ АВІЛЬСЬКОЮ: "Наш Господь звертає увагу не так на велич наших справ, як на любов, з якою їх виконуємо" (Внутрішня твердиня . Сьома кімната, розд. 4). Тереза могла почути це в новіціаті або на проповідях.
вже нагородив мене за це, не чекаючи на інше життя. Це було тоді, коли С. від Св. Петра
Сестра від св. Петра від св. Терези, нар. 1830 р., пом. 10 листопада 1895 р.
ще ходила в хор і до трапезної. Під час вечірньої молитви вона сиділа переді мною: якась сестра мусила перервати свою молитву за 10 хвилин шоста, щоб відвести її до трапезної, адже медсестри мали тоді забагато хворих, щоб прийти
|Г 29r| по неї. Мені було дуже важко запропонувати себе для виконання цієї малої послуги, адже я знала, що нелегко було задовольнити цю бідну С. від Св. Петра, яка так сильно страждала, що не любила змінювати провідницю. А все-таки я не хотіла змарнувати такий чудовий привід повправлятися в любові до ближнього, пам'ятаючи, що Ісус сказав: Що зробите найменшому з братів Моїх, зробите Мені. Тому я дуже смиренно запропонувала відвести її – не без труднощів мені вдалося отримати згоду на свої послуги! Нарешті я взялася до справи й мала стільки доброї волі, що мені це досконало вдалося.
Щовечора, коли я бачила, що С. від Св. Петра трясе своїм пісочним годинником, я знала, що це означає: ходімо. Неймовірно, як важко мені було відірватися від молитви, особливо спочатку, однак я робила це одразу, а потім починався цілий ритуал. Треба було переставити й віднести столик певним особливим способом, передусім, неквапно, потім починалася подорож. Йшлося про те, щоб іти за бідолашною хворою, притримуючи її за пояс, я робила це як могла ніжно, але якщо, на нещастя, вона спотикалася, їй одразу здавалося, що я погано її тримаю й вона зараз впаде. – "О, Боже мій! Сестро, Ви йдете так швидко, що я зараз розіб'юсь". Якщо я намагалася йти ще обережніше: – "Ну-бо, йдіть за мною! я вже не відчуваю Вашої руки, Ви мене зараз відпустите, зараз впаду, ох! я була права, Ви ще занадто молода, щоб вести мене". Нарешті ми без пригод діставалися трапезної; там з'являлися інші труднощі: посадити С. від Св. Петра й поводитися спритно, щоб
|Г 29v| не поранити її, потім закотити їй рукави (теж певним особливим чином), потім мені можна було відійти. Бідолашними деформованими руками, як уміла, вона кришила собі хліб у мисочці. Я швидко це помітила і щовечора не залишала її, поки не зроблю ще й цю дрібну послугу. Оскільки вона мене про неї не просила, була дуже зворушена моєю доброзичливістю, й завдяки цьому способу, про який зовсім не старалася навмисно, я цілковито досягла її прихильності, а особливо (я довідалася про це пізніше) тим, що, порізавши хліб, посміхалася їй найлагіднішою своєю посмішкою, перш ніж відійти.
|
