[ Розділ 9 . ]
[У темряві віри, відкриття Любові. ]
(продовження)
|Г 11r| О, Матінко моя, від якого неспокою ми звільняємося, даючи обітницю послуху! Які щасливі прості монахині; єдиним їхнім компасом є воля настоятельки, вони завжди впевнені, що йдуть прямою дорогою, не мусять боятися помилки, навіть якщо їм здається, що напевно настоятельки помиляються. Але коли припиняєш дивитися на надійний компас, коли сходять з дороги, яку він вказує, під приводом виконання Божої волі, яка нібито не освітлює тих, хто її представляє, одразу душа починає блукати висхлими дорогами, де невдовзі забракне їй води благодаті.
Люба Матінко, Ви компас, який дав мені Ісус, щоб надійно допровадити мене до вічного берега. Як мені приємно зупинити свій погляд на Вас, а потім виконувати волю Господа. З часу, коли дозволив, щоб я страждала від спокус проти віри, Він сильно зміцнив у мені дух віри, який наказує мені бачити в Вас не тільки Матір, яка мене любить і яку я люблю, а передусім наказує мені бачити Ісуса, що живе у Вашій душі й переказує мені через Вас свою волю. Я добре знаю, Матінко моя, що Ви ставитеся до мене як до душі слабкої, розпещеної дитини, тому не відчуваю труднощів, несучи тягар послуху, але в глибині серця мені здається, що я не змінила б своєї поведінки, й любов моя до Вас ні в чому не зменшилася б, якби
|Г 11v| Ви вирішили ставитися до мене суворо, бо я бачила б, що це воля Ісуса, щоб Ви чинили так для найбільшого блага моєї душі.
Цього року,
Починається прекрасна маленька праця Терези про братерську любов: головні принципи й конкретна практика. Потім Тереза переходить до опису своєї духовної та педагогічної тактики серед новіцій (Г 20v-27r), щоб приєднати "дрібниці", які у стосунках між сестрами бувають носіями любові (Г 27v-31r). Крім того, буде чудова сторінка про молитву (Г 25r-v).
моя люба Матінко, Господь дав мені дар зрозуміти, що таке любов до ближнього; щоправда, я й раніше це розуміла, але недосконало, не заглибилася у слова Ісуса: "друга заповідь – ПОДІБНА до першої. Люби ближнього свого як самого себе". Мф 22,39 Я старалася передусім любити Бога, й саме люблячи Його, зрозуміла, що не потрібно, аби моя любов проявлялася лише у словах, адже: "Не ті, що говорять Мені: Господи, Господи! увійдуть до царства Небесного, а ті, що виконують волю Божу". Мф 7,21 Ісус багато разів давав зрозуміти цю волю, я мусила б сказати, майже на кожній сторінці Євангелія. Але під час останньої вечері, коли Він знає, що серце Його учнів палає гарячою любов'ю до Нього, Який щойно віддав їм Себе в несказанній таємниці Євхаристії, солодкий Спаситель хоче дати їм нову заповідь. Він каже їм з невимовною ніжністю: Нову заповідь даювам, щоб ви любили одне одне, ТАК ЯК Я ВАС ПОЛЮБИВ, ТАК ЩОБ 1 ВИ ЛЮБИЛИ ОДИН ОДНОГО. З того всі дізнаються, що ви Мої учні, якщо будете любити один одного. Йн 13,34-35
|Г 12r| Як Ісус любив Своїх учнів і чому їх любив? Ах! це не природні позитивні риси могли привабити Його, між ними й Ним була безкінечна відстань, Він був знанням, Передвічною Мудрістю, вони були рибалками, неуками, сповненими земних думок. Йн 15,15 А все-таки Ісус називає їх Своїми друзями, Своїми братами. Йн 20,17 Він хоче бачити, як вони царюють разом із Ним у царстві Його Отця і, щоб відкрити їм це царство, Лк 22,30 хоче померти на хресті, адже Він сказав: Немає більшої любові, ніж віддати життя за тих, кого любиш….. Йн 5,13
Люба Матінко, роздумуючи над цими словами Ісуса, я зрозуміла, яка недосконала моя любов до сестер, побачила, що не люблю їх так, як любить їх Господь. Ах! тепер розумію, що досконала любов – це зносити вади ближніх, не дивуватися їхнім слабкостям, надихатися найменшими проявами чеснот, коли бачимо, що вони їх виконують, а передусім я зрозуміла, що любов до ближнього не має залишитися замкненою в глибині мого серця: Ніхто, сказав Ісус, не запалює лампи й не ставить її під ліжко, але на свічнику, щоб світила ВСІМ, хто є в домі. Мф 5,15 Мені здається, що ця лампа означає любов до ближнього, яка має освітлювати, радувати не тільки тих, хто мені найдорожчий, а ВСІХ, хто є в домі, нікого не виключаючи. Коли Господь наказав Своєму народові любити свого ближнього, Лв 19,18
|Г 12v| як самого себе, Він ще не зійшов на землю, а добре знаючи, до якої міри кожен любить свою власну особу, не міг вимагати від своїх створінь більшої любові до ближнього. Але коли Ісус дав апостолам нову заповідь, СВОЮ ВЛАСНУ ЗАПОВІДЬ, як каже це трохи далі, Він не каже любити ближнього як самого себе, а любити його так, як Він, Ісус, його любить, як любитиме його аж до скону віків…..
Ах! Господи, знаю, що Ти не наказуєш мені нічого неможливого, Ти краще від мене знаєш мою слабкість, мою недосконалість, добре знаєш, що я ніколи не могла б любити своїх сестер так, як Ти
Саме це "як Ти" захоплює Терезу, не тільки як конкретний приклад, залишений Ісусом, а передусім як божий принцип нашої діяльності в любові до ближнього. Тeрeза представляє свою містику й свою теологію братерської любові, відчутно поглиблені "цього року".
їх любиш, якби Ти сам, о, мій Ісусе, не любив їх також у мені. Саме тому, що Ти хотів дати мені цю милість, дав нову заповідь. – Ох! як сильно я її люблю, оскільки вона дає мені впевненість, що Твоєю волею є любити у мені всіх тих, кого Ти наказуєш мені любити!.. Йн 13,34
Так, я відчуваю це, коли я буваю милосердна – це сам Ісус діє в мені; що більше я з'єднуюся з Ним, то більше люблю й усіх своїх сестер. Коли хочу збільшити у собі цю любов, особливо коли біс намагається ставити перед моїми духовними очима вади тієї чи іншої сестри, яку я вважаю менш симпатичною, одразу намагаюся знайти її чесноти, її добрі прагнення, кажу собі, що якщо я раз побачила, як вона впала, то так само добре вона могла отримати велику
|Г 13r| кількість перемог, які приховує і через смирення, а навіть і те, що здається мені помилкою, може так само добре виникати з наміру здійснити акт чесноти. Мені неважко це собі пояснити, оскільки одного дня я отримала маленький досвід, який довів мені, що ніколи не належить судити. – Це було під час рекреації, сестра при брамі подзвонила двічі, треба було відчинити браму робітникам, щоб занести деревину, призначену для яслів; рекреація не була радісна, оскільки там не було Вас, моя люба Матінко, тому я подумала, що якби мене вислали тієрсою,
"Тієрса" – сестра, яка супроводжувала "шафарку" (економку) під час впускання робітників за клаузуру. Сцена відбулася незадовго перед Різдвом 1896 р.
я була б дуже задоволена; і справді, мати Заступниця настоятельки каже мені, щоб я йшла допомагати, я або сестра, яка була біля мене. Я одразу почала розв'язувати наш фартух, але досить повільно, щоб моя сусідка мала достатньо часу зняти свій раніше за мене, оскільки я думала, що зроблю їй приємне, даючи їй змогу бути тієрсою. Сестра, яка заступала шафарку,
Мати Агнеса подає нам імена задіяних осіб, так, як їй переказала усно Тереза. Оскільки Мати Агнеса, у той час "шафарка", була зайнята десь в іншому місці, її "заступала" сестра Тереза від св. Августина; це була саме та сестра, "яка мала талант не подобатися мені ні в чому", скаже невдовзі Тереза (Г 13v ). Монахиня, якій Тереза поступається місцем, – сестра Марія від Святого Йосипа. "Мати Заступниця настоятельки" – сестра Марія від Ангелів, колишня наставниця новіціату Терези.
сміючись, дивилася на нас і, бачачи, що я встала останньою, сказала мені: Ах! я так і знала, що це не Ви здобудете перлину до свого вінця, Ви занадто повільно вставали.....
Напевно вся спільнота гадала, що я реагувала природно, і не можу сказати, скільки добра справила моїй душі ця дрібниця, навчивши мене бути поблажливою до слабкостей інших. Це не дозволяє мені також впасти у марнославство, коли мене оцінюють прихильно, оскільки я кажу собі: Оскільки мої дрібні акти чесноти вважають недосконалостями, можна так само добре
|Г 13v| помилитися, вважаючи чеснотою щось, що є тільки недосконалістю. Тому я кажу слідом за Св. Павлом: А для мене то найменше, щоб судили мене ви, чи суд людський, бо я й сам не суджу себе, [] Той, Хто судить мене, то Господь. 1 Кор 4,3-4 І тому, щоб цей суд був прихильний для мене, або краще щоб взагалі мене не судив, хочу, щоб мої думки завжди були милосердні, адже Ісус сказав: Не судіть, щоб вас не судили..... Мф 7,1
Матінко моя, читаючи те, що я щойно написала, Ви могли б подумати, що вправлятися в любові до ближнього мені не важко. Це правда, вже декілька місяців я не мушу боротися, щоб практикувати цю прекрасну чесноту; але не хочу сказати, що мені ніколи не доводиться зробити помилки, ах! я занадто недосконала для цього, але для мене є невеликою трудністю вставати після падіння, оскільки в одній боротьбі я перемогла, тому воїнства небесні тепер приходять до мене з допомогою, бо не можуть витримати, щоб я була переможена після того, як перемогла у славній війні, яку спробую описати.
У спільноті є сестра
Згідно з тим, що пише Мати Агнеса до Його Екселенції де Тель 1 березня 1910р., йдеться про сестру Терезу від св.Августина.
яка має талант не подобатися мені ні в чому, її манери, слова, характер здавалися мені дуже неприємними, а все-таки це свята монахиня, яка має бути дуже приємна Господу, тому, не бажаючи піддаватися природній антипатії, яку відчувала, я сказала собі, що любов до ближнього має полягати не у почуттях, а в учинках; а отже,
|Г 14r| я старалася робити для цієї сестри те, що зробила б для особи, яку найбільше люблю. Кожного разу, коли її бачила, я молилася за неї Господу, віддаючи Йому всі її чесноти й заслуги. Я відчувала, що це було приємне Ісусові, адже немає художника, який не любив би, коли його хвалять за його твори, а Ісус, Художник душ, буває щасливий, коли ми не затримуємося на зовнішніх рисах, а, проникаючи до глибокої святині, яку Він вибрав Собі на оселю, захоплюємося її красою. Йн 14,23
Я не обмежувалася тільки тим, що багато молилася за сестру, яка була причиною такої великої боротьби, я старалася робити їй усілякі можливі послуги, а коли мала спокусу неприємно відповісти їй, задовольнялася тим, що посилала їй найлагіднішу посмішку й намагалася змінити тему розмови, адже в Наслідуванні сказано: Замість того, щоб входити у колотнечу й суперечки, корисніше залишити кожного при своїй думці .
Наслідування Христа, Книга III, розд. 44.
Так само часто, не на рекреації (хочу сказати, під час годин праці), оскільки ми мали контакти з цією сестрою, пов'язані з працею, коли моя боротьба ставала надто сильною, я втікала, як дезертир. Оскільки вона зовсім не знала, що я відчуваю, ніколи не підозрювала й причин моєї поведінки і була переконана, що її вдача мені дуже приємна. Одного дня під час рекреації вона, з задоволенням на обличчі, сказала мені приблизно такі слова: "Чи не скажеш мені, С. Т[ерезо] від Дит[яти] Ісус, що тебе так притягує до мене, бо я бачу, як ти посміхаєшся щоразу, коли дивишся на мене?" Ах! те, що мене притягувало, – це Ісус у глибині її душі... Ісус, який робить солодким те, що є набільш гірким...
Наслідування Христа, Книга III, розд. 5. Але Тереза відносить безпосередньо до Ісуса те, що було сказане в Наслідуванні про "любов", яка "робить солодким те, що є найбільш гірким".
Я відповіла їй, що посміхаюся, бо радію через те, що її бачу (звичайно, не додала, що йдеться про духовний погляд).
|Г 14v| Люба моя Матінко, як я сказала, моїм останнім засобом не впасти у боротьбі є дезертирство, я використовувала цей засіб уже під час новіціату, й завжди мені це вдавалося досконало. Хочу, Матінко, дати Вам приклад, який, як думаю, Вас розвеселить. Під час одного з Ваших бронхітів я тихенько увійшла, щоб залишити у Вас ключ від ґрат, крізь які ми приймаємо причастя, бо я працювала в ризниці; взагалі-то для мене не було прикрістю, що маю привід побачити Вас, навіть я була дуже задоволена цим, але була дуже уважна, щоб не виявити цього; одна сестра, оживлена святою ревністю, яка, зрештою, дуже любила мене, бачачи, що я входжу до Вас, Матінко моя, гадала, що я Вас розбуджу, й хотіла забрати в мене ключ, але я була надто хитра, щоб його віддати й поступитися своїми правами. Я сказала їй якнайввічливіше, що так само, як і вона, зовсім не прагну розбудити Вас і що віддати ключі – це мій обов'язок... Зараз я розумію, що було б набагато досконаліше поступитися тій сестрі, щоправда, молодій, але яка була в ордені довше за мене.
Сестра Марта від Ісуса, "конвертитка", яка вступила до ордену за чотири місяці до Терези й була старша за неї на сім з половиною років.
Тоді я не розуміла цього, тому обов'язково хотіла увійти за нею всупереч її волі, адже вона штовхала двері, щоб не дозволити мені пройти. Невдовзі сталося нещастя, якого ми боялися: галас, який ми робили, справив так, що Ви розплющили очі..... Тоді, Матінко моя, все звалилося на мене, бідна сестра, якій я не хотіла поступитися, почала виголошувати цілу промову, зміст якої був такий: Це сестра Т[ереза] від Дит[яти] Ісус наробила галасу... Боже мій, яка вона неприємна... і т.д.
|Г 15r| Мені, яка відчувала щось зовсім протилежне, дуже хотілося захищатися, на щастя, в мене спалахнула одна думка, я сказала собі, що напевно, якби я почала виправдовуватися, не могла б зберегти мир у серці, відчувала також, що в мене недостатньо чесноти, щоб дозволити обмовити мене й нічого не відповідати, отже, моєю останньою соломинкою була втеча. Як подумала, так і зробила, тихенько втекла, дозволяючи сестрі провадити промову, яка нагадувала прокляття Каміли Римові.
"Тереза переписала цю сцену 5 з 4 акту Горація у своєму шкільному зошиті 16 лютого 1888 р." (пор. NECMA, стор. 363), тобто менш ніж за два місяці до свого вступу до Кармелю. – [йдеться про п'єсу П'єра Корнеля Горацій – прим. укр. пер.]
Серце моє билося так сильно, що я не могла відійти далеко й сіла на сходах, щоб радіти у мирі плодами своєї перемоги. Це не була відвага – правда, люба Матінко? але все-таки я думаю, що краще не приступати до боротьби, коли поразка неминуча.
На жаль! Коли пригадую собі час мого новіціату, добре бачу, яка я була недосконала.... Непокоїлася про такі дрібниці, з яких зараз сміюся. Ах! Який добрий Господь, що зміцнив мою душу, що дав їй крила.... Всі сіті мисливців не могли б мене злякати, адже: "Даремно їхня мережа розставлена на очах усіх птахів" (Припов.). Прип 1,17 Без сумніву, пізніше теперішні часи здадуться мені повними недосконалості, але зараз я вже нічому не дивуюся, не непокоюся, бачачи, що я – сама слабкість, 2 Кор 12,5 а навпаки, я нею пишаюся й щодня сподіваюся відкрити у собі нові недосконалості. Пам'ятаючи, що Любов'ю покривається багато
|Г 15v| гріхів, 1 Петр 4,8 я черпаю з цього плідного джерела, яке Ісус розкрив переді мною. У Євангелії Господь пояснює, у чому полягає Його нова заповідь. Йн 13,34 Він каже у Св. Матея: "Ви чули, що сказано: Люби ближнього свого, а ненавидь ворога свого. А Я вам кажу: Любіть ворогів ваших і моліться за тих, хто вас переслідує". Мф 5,43-44 Без сумніву, у Кармелі мені не зустрічаються вороги, але врешті існують симпатії, можна більше любити якусь сестру, тоді як іншу обходити здалеку, щоб уникнути зустрічі з нею, і так, навіть не знаючи про це, вона стає об'єктом переслідування. Але що ж! Ісус каже мені, що ту сестру треба любити, за неї треба молитися, навіть якби її поведінка наказувала мені вважати, що вона мене не любить: "Бо якщо ви любите тільки тих, хто вас любить, яка вам за це нагорода? І грішники те саме роблять". Лк 6,32 Св Лука, 6. І недостатньо просто любити, треба це довести. За природою людина буває щаслива, коли робить подарунок другові, особливо приємно робити несподіванки, але це зовсім не любов до ближнього, оскільки так поступають і грішники. Ось, чого ще вчить мене Ісус: "Дай КОЖНОМУ, хто в тебе попросить, і не вимагай повернути у того, хто взяв твоє". Лк 6,30 Дати усім тим, хто просить, – це менш приємно, ніж подарувати самому, йдучи за інстинктом серця; коли мене просять хоча би ввічливо, давати не так важко, але якщо, на жаль, не вжито достатньо делікатних слів, одразу душа бунтує, якщо не зміцнена у любові до ближнього. Вона знаходить тисячі причин, щоб відмовити
|Г 16r| дати те, про що її просять, і тільки дорікнувши тому, хто просить за неделікатність, ласкаво дає йому те, чого він домагався, або робить йому маленьку послугу, виконання якої вимагало б у двадцять разів менше часу, ніж потрібно було для утвердження своїх скривджених прав. Якщо важко давати кожному, хто попросить, то ще важче дозволити взяти те, що належить тобі, не вимагаючи повернення. О, Матінко моя, я кажу, що це важко, а повинна б сказати, що це здається важким, адже Ярмо Господа солодке й легке, Мф 11,30 коли його приймеш, одразу відчувається його солодкість і хочеться кричати разом із Псалмистом: "Я ПОБІГ дорогою Твоїх заповідей, бо Ти розширив моє серце". Пс 118,32 Тільки любов до ближнього могла б розширити моє серце; о, Ісусе, від часу, коли це солодке полум'я розпалює його, я з радістю біжу дорогою Твоєї НОВОЇ заповіді.... Йн 13,34 Хочу бігти нею аж до того щасливого дня, коли, приєднуючись до хору дів, зможу супроводжувати Тебе в безкінечних просторах, співаючи Твою НОВУ пісню, яка напевно є піснею Любові. Одкр 14,3-4
Як я сказала, Ісус не хоче, щоб я вимагала того, що мені належить; це повинно здаватися мені легким і природним, оскільки ніщо не є моїм. Блага цього життя – я відмовилася від них через обітницю бідності, отже не маю права скаржитися, коли в мене забирають якусь річ, яка мені не належить, навпаки, маю радіти, коли мені доводиться відчувати бідність. Раніше мені здавалося, що в мене немає прив'язаності до речей, але з моменту, коли зрозуміла слова Ісуса, бачу, що в різних ситуаціях
|Г 16v| я дуже недосконала. Наприклад, у художній майстерні
По трьох роках настоятельства Матері Агнеси Тереза стала відповідальною за художню "майстерню". "Майстернею" тут називається приміщення, в якому вона зберігає своє приладдя, у цьому разі – передпокій перед її келією, який не вагаються періодично використовувати й інші художниці: сестра Женев'єва й Мати Агнеса...
ніщо не моє, я добре це знаю, але якщо, приступаючи до роботи, знаходжу фарби й пензлі в повному безладі, якщо зникла якась лінійка або ножик, моє терпіння майже вичерпується, і мушу зібрати всю свою відвагу, щоб не вимагати з гіркотою предметів, яких мені бракує. Іноді треба, звичайно, просити про необхідні предмети, але, роблячи це смиренно, не порушувати заповідь Ісуса, навпаки, тоді дієш як бідні, які простягають руку, щоб отримати те, що для них необхідне; якщо бувають відштовхнуті, вони не дивуються, ніхто їм нічого не винен. Ах! який мир заливає душу, коли вона підноситься над природними почуттями.... Ні, жодну радість неможливо порівняти з тією, яку відчуває справді вбогий духом. Мт 5,3 Якщо він відчужено просить про необхідну річ і якщо йому не тільки відмовлять у цій речі, а ще й намагатимуться відібрати те, що в нього є, він поводиться за порадою Ісуса: Тому, хто хоче судитися з тобою й забрати твою шату, віддай і плащ….. Мт 5,40
Віддати свій плащ – це, як мені здається, поступитися своїми останніми правами, це вважати себе за слугу, рабу інших. Коли знімеш плащ, легше ходити, бігати, й тому Ісус додає: Якщо хтось змушує тебе йти з ним тисячу кроків, іди з ним дві тисячі. Мф 5,41 Мф 5,42 Отже,
|Г 17r| недостатньо дати кожному, хто в мене просить, треба піти назустріч прагненням, виглядати дуже вдячною та пошанованою тим, що можна зробити послугу, і якщо хтось забирає в мене річ, призначену для мого вжитку, я не повинна виявити, що мені цього шкода, а навпаки, виглядати щасливою, що була від неї звільнена.
Люба моя Матінко, я дуже далека від практикування того, що розумію, але вже саме прагнення цього наповнює мене миром.
Ще більше, ніж в інші дні, відчуваю, що дуже погано це пояснила. Я склала певного роду промову про любов до ближнього, читання якої напевно стомило Вас, пробачте мені, люба Матінко, й подумайте, що саме цієї хвилини санітарки реалізують стосовно мене те, що я щойно описала, не бояться зробити дві тисячі кроків там, де вистачило б і двадцяти, отже, я могла споглядати любов до ближнього у діях! Без сумніву, моя душа має почуватися пошанованою, а якщо говорити про мій розум, то треба визнати, що він трохи паралізований таким самозреченням, і моє перо втратило легкість. Щоб змогти висловити свої думки, я мушу бути як самотний горобець, Пс 101,8 а моя доля рідко така. Коли починаю брати в руки перо, з'являється сестричка, яка проходить неподалік з вилами на плечі. Вона думає, що розважить мене, якщо затримається зі мною поговорити. Сіно, качки, кури, візит лікаря – викладається все; щоправда, це не триває довго, але є й інші милосердні сестрички, й раптом інша сестра, що працює при сіні, кладе мені на коліна квіти, гадаючи, можливо, що надихне мене поетичними думками. Я, яка зовсім не шукаю їх
|Г 17v| у цей момент, воліла б, щоб квіти й далі колихалися на ніжках. Врешті, змучена відкриванням і закриванням знаменитого зошита, я відкриваю книжку (яка в мене постійно закривається) й поважно кажу, що переписую думки з псалмів і Євангелія на іменини Нашої Матері.
Іменини "Нашої Матері" Марії де Гонзаг, 21 червня. Тереза пише ці слова до цієї дати.
І це правда, оскільки я не шкодую цитат….. Люба Матінко, думаю, що розважила Вас, розповідаючи всі свої пригоди в заростях Кармелю,
Орден Кармелю походить з гори Кармель (нині в Ізраїлі), у ті часи досить дикої. Звідси гумористичний вираз Терези "зарості" Кармелю.
не знаю, чи могла я написати без перешкод хоч десять рядків, мене це не повинно смішити чи розважати, однак з любові до Господа й до моїх сестер (таких милосердних до мене) намагаюся виглядати задоволеною, а особливо бути такою….. Ось, будь-ласка, знову якась сестра, що працює при сіні, віддаляється, сказавши мені голосом, повним співчуття: "Бідна моя сестричко, це має дуже стомлювати тебе, так писати цілий день". – "Будь спокійна, відповіла я їй, це так здається, ніби я багато пишу, а насправді не пишу майже нічого". – "Тим краще", відповіла вона з потішаючим виразом обличчя, "але все одно, добре, що ми саме зараз перетрушуємо сіно, це хоч якась розвага для тебе". Справді, це така велика розвага для мене (крім відвідин санітарок
Сестра від св. Станіслава і сестра Женев'єва, її помічниця.
), що не обманюю, кажучи, що майже нічого не пишу. На щастя, знеохотити мене нелегко, і щоб це довести, я закінчу пояснювати Вам, чого навчив мене Ісус на тему любові до ближнього. Досі я говорила тільки про зовнішній бік, зараз хотіла б довірити Вам, як розумію
|Г 18r| суто духовну любов до ближнього. Я переконана, що дуже швидко змішаю одну з одною, але, Матінко моя, оскільки я це Вам кажу, напевно Вам не буде важко вхопити мою думку й розплутати мішанину Вашої дитини.
У Кармелі не завжди можливо дослівно застосовувати слова Євангелія, іноді через обов'язки мусиш відмовити комусь зробити послугу, але коли любов до ближнього запустила глибокі корені у душі, вона виявляється й назовні. Існує такий приємний спосіб відмовити у тому, що неможливо дати, що сама відмова приносить стільки ж радості, скільки й дар. Правда, що з меншою сором'язливістю просиш про послугу сестру, яка завжди схильна виявити доброзичливість, але Ісус сказав: "Не відвертайся від того, хто хоче позичити в тебе". Мт 5,42 Тому не належить, використовуючи як привід необхідність відмовити, уникати сестер, які мають звичай постійно просити про послуги. Не треба також бути ввічливою для того, щоби вважатися такою, або з надією, що наступного разу сестра, яка мені зобов'язана, відплатить теж послугою, адже наш Господь сказав ще: "Якщо ви позичаєте тим, від кого сподіваєтеся отримати назад, яка вам нагорода? І грішники позичають грішникам, щоб стільки ж отримати. Ви ж любіть ворогів ваших, чиніть добро й ПОЗИЧАЙТЕ, НІЧОГО НЕ СПОДІВАЮЧИСЬ. І ваша нагорода буде велика". Лк 6,34-35 О, так! Нагорода велика, навіть на землі.... на цій дорозі важкий тільки перший крок. Позичати, не сподіваючись нічого, – це здається таким складним для природи, хотілося б щось дати, бо річ, яку даємо,
|Г 18v| вже нам не належить. Саме коли тобі кажуть із упевненням на обличчі: "Сестро, мені потрібна твоя допомога на кілька годин, але будь спокійна, у мене є дозвіл від нашої Матері й віддам тобі цей час, який ти даєш, бо знаю, як сильно ти зайнята". Справді, коли дуже добре відомо, що час, який позичається, ніколи не буде відданий, хотілося б сказати: Я тобі його даю. Це задовольнило б самолюбство, бо давати – більш шляхетно, ніж позичати, а крім того, даєш сестрі відчути, що не розраховуєш на її послуги….. Ах! Наскільки наука Ісуса суперечить природним почуттям, без допомоги благодаті було б неможливо не тільки застосовувати її у практиці, а навіть зрозуміти.. Матінко моя, Ісус дав Вашій дитині той дар, що дозволив їй проникати в таємничі глибини любові до ближнього; якби Ваша дитина вміла висловити те, що розуміє, Ви почули б небесну мелодію, але, на жаль! можу запропонувати Вам тільки дитяче заїкання... Якби самі слова Ісуса не були моєю підтримкою, я піддалася б спокусі просити Вас про милість і полишити перо….. Але ні, треба через послух продовжувати те, що я почала через послух.
Люба Матінко, я писала вчора, що оскільки земні блага мені не належать, мені не має справляти труднощів не вимагати їх ніколи, коли іноді в мене їх відбирають. Небесні Блага належать мені аж ніяк не більше, вони позичені мені Господом, Який може їх у мене
|Г 19r| відібрати, і я не мала б жодного права скаржитися. Однак блага, які походять прямо від Господа, пориви розуму й серця, глибокі думки – все це творить багатство, до якого людина прив'язується як до власного майна, якого ніхто не має права торкнутися….. Наприклад, якщо у дозволений час
День рекреації, під час якого сестри могли відвідувати одна одну в келії, щоб порозмовляти наодинці.
розповісти якійсь сестрі про осяяння, яке отримала під час внутрішньої молитви, а трохи пізніше ця сестра, розмовляючи з якоюсь іншою, розповість їй довірену річ, ніби сама її вигадала, здається, що привласнює щось не своє. Або під час рекреації кажеш сусідці тихенько якесь дотепне і влучне слівце; якщо вона повторює його голосно, не подаючи джерела, звідки воно походить, це теж здається окраданням власниці, яка не домагається своїх прав, але хотіла б це зробити й використає найпершу можливість, щоб делікатно дати зрозуміти, що привласнила її думки.
Матінко моя, я не вміла б так добре пояснити Вам цих сумних почуттів природи, якби сама не відчувала їх у своєму серці і з радістю підпала б під солодку ілюзію, що вони відвідали тільки моє серце, якби Ви не наказали мені прислухатися до спокус моїх любих новіцій. Я багато чого навчилася, виконуючи місію, яку Ви мені доручили, а передусім була змушена практикувати те, чого вчила інших; тому зараз можу сказати, що Ісус дав мені той дар, що я вже не більше прив'язана до благ розуму і серця, ніж до благ матеріальних. Якщо мені трапляється сказати чи подумати щось,
|Г 19v| що подобається моїм сестрам, вважаю природним, що вони привласнюють це собі як своє майно. Та думка належить Святому Духові, а не мені, оскільки Св. Павло каже, що ми не можемо без цього Духа Любові назвати "Отцем"
Тереза тут трохи помиляється. Святий Павло каже, що "Ніхто не може без допомоги Святого Духа сказати, що Ісус є Господом" (1 Кор 12,3) і в іншому місці, що завдяки Духові "волаємо: Авва, Отче" (Рим 8,15 і Гал 4,7).
1 Кор 12,3 Рим 8,15 Гал 4,7 нашого Отця, Який є на Небесах. Тому Йому можна послуговуватися мною, щоб дати добру думку якійсь душі; якби я вважала, що та думка моя, я була б наче той "осел, що несе реліквії",
ЖАН ДЕ ЛАФОНТЕН, Байки, Книга 4,14.
який вважав, що знаки пошани, які виявляли до святих, належать йому.
Я не погорджую глибокими думками, які годують душу і єднають її з Богом, але давно вже зрозуміла, що не треба спиратися на них і вважати, що досконалість полягає в отримуванні багатьох озарінь. Найпрекрасніші думки – це ніщо без учинків; правда, інші особи можуть отримати багато корисного, якщо вони
"Вони" – жіночого роду множини: Тереза думає конкретно про своїх сестер в ордені (або взагалі про інші особи).
упокоряться й виявлять свою вдячність Господу за те, що Він дозволяє їм брати участь у бенкеті душі, яку Він захотів збагатити дарами, але якщо ця душа знаходить насолоду у своїх прекрасних думках Лк 18,10-12 і молиться як фарисей, вона стає подібною до особи, що помирає з голоду біля багато накритого столу, коли разом з тим гості отримують там щедру поживу й час від часу поглядають із заздрістю на власника цих благ. Ах! Ніхто інший, один тільки Господь знає глибини сердець... які неглибокі думки створінь!.. Щойно бачать вони душу, більш просвітлену, ніж інші, одразу
|Г 20r| роблять висновок, що Ісус любить їх менше, ніж ту душу, і що вони не можуть бути покликані до тієї самої досконалості. – Відколи це Господь вже не має права послуговуватися одним зі своїх створінь, щоб роздавати душам, які любить, необхідну для них поживу? За часів Фараона Господь ще мав це право, адже в Писанні Він каже до цього монарха: "Саме для того Я покликав тебе до життя, щоб показати на тобі МОЮ СИЛУ і щоб прославилося ім'я Моє по всій землі". Бут 9,17 Вих 9,16 Минули століття від часу, коли Всевишній промовив ці слова, а Його поведінка відтоді не змінилася, Він завжди послуговувався своїми створіннями як знаряддям, щоб виконати Своє діло в душах.
Якби полотно, намальоване художником, могло мислити й говорити, напевно не скаржилося б, що його постійно торкається й ретушує пензель і не заздрило б долі того знаряддя, адже знало б, що зовсім не пензлю, а художнику, який ним водить, завдячує воно своєю красою. Пензель, зі свого боку, не міг би хвалитися твором мистецтва, який він зробив, бо знає, що художники не змушені ні до чого, що вони сміються над труднощами й часами, їм подобається вибрати знаряддя слабкі й недосконалі……
Моя люба Матінко, я пензлик, що його Ісус обрав, аби намалювати Свій образ у душах, які Ви мені доручили. Художник послуговується не одним єдиним пензлем, потрібні йому принаймні два; перший – найбільш уживаний, це ним маляр накладає головні кольори,
|Г 20v| повністю покриває полотно
Тереза – "пензлик", Мати Марія де Гонзаг – "перший", "коштовний" пензель, який виконує "велику працю" в душі новіцій. Тереза не говорить про "цю" велику працю, але згадує ту чи іншу важливу працю, яку виконує Мати Марія де Гонзаг, тоді як "зовсім маленький пензлик", яким є Тереза, служить для "найдрібніших подробиць".
за дуже короткий час, другий, менший, служить для подробиць.
Матінко моя, то Ви є для мене цінним пензлем, який з любов'ю бере рука Ісуса, коли Він хоче виконати велику працю в душі Ваших дітей, а я – зовсім маленький пензлик, яким Ісус ласкаво послуговується потім для найдрібніших подробиць.
Уперше Ісус використав свій пензлик 8 грудня 1892 р. Я завжди пам'ятатиму про цей період як про час благодаті. Довірю Вам, люба Матінко, ці солодкі спогади.
|
