В лікарні в одній палаті лежали два тяжко хворих. Ліжко одного було біля єдиного вікна, а ліжко другого - біля дверей. - Що там видно у вікні? - якось спитав той, що лежав біля дверей. - Я бачу небо, хмари, що нагадують фантастичних звірів, озеро й ліс вдалині. Щодня той, що був біля вікна, коли він міг сидіти, розповідав своєму сусідові про події за вікном.
Він розповідав про озеро, качок та лебедей на ньому, про човен з рибалками, про дітей, що гралися на березі, про закоханих, що трималися за руки й не зводили сяючих очей один з одного... Той, що біля дверей, хоча й не бачив цього, та в його уяві поставали ці картини - так гарно розповідав йому сусід. Та поступово до нього вкралася заздрість
«Це несправедливо, - думав він. - За які заслуги йому дісталося місце біля вікна, а я повинен любуватися лише дверима з облупленою фарбою, тоді як він має такий чудовий вид з вікна." Спочатку ця думка його засоромили. та поступово його почала душити злість. Він навіть спати перестав - так хотів лежати біля вінка. Лише ця думка контролювала його життя.
Одного разу вночі той, що лежав біля вікна почав задихатися й сильно кашляти. Він пробував дотягнутися до кнопки, щоб викликати сестру - та не міг. Його сусід біля дверей спостерігав у напівтемній палаті, як той намагається дотягнутися до кнопки. Він не поворухнувся й не натиснув свою кнопку, що викликала б сестру. Десь за п'ять хвилин кашель й хрипи затихли. Разом із диханням cусіда. Запанувала мертва тиша.
Вранці його забрали. Після того сусід попросив медсестру, щоб його переклали до вікна. Медсестра, природно, допомогла йому. З трудом від піднявся й виглянув у вікно. За вінком була лише глуха цегляна стіна. Він спитав у медсекстри - Як же так! Це вікно дивиться на глуху сіру стіну! Але той, що помер - розповідав мені про ліс, озеро, хмари, людей... Як же він міг це бачити з вікна? Медсестра сумно посміхнулася: - Він не міг бачити наівть стіни; ваш покійний сусід був сліпим. Він, певно, просто хотів вас трохи підбадьорити.
