Якось трапилося одного разу йти з одного міста в інше доброму і злому чоловікам. Так вийшло, що в дорогу вони не захопили їжі. Добрий чоловік весь час молився про себе і не турбувався про це, бо знав, що Бог прийде на допомогу і пошле що-небудь, але злий чоловік став сильно турбуватися.
В один сонячний день красивий хлопець стояв на площі посеред міста і з гордістю хвалився найпрекраснішим серцем в окрузі. Він був оточений натовпом людей, які щиро захоплювалися бездоганністю його серця. Воно було дійсно ідеальне - ні вмятинки, ні подряпини. І кожен у натовпі погоджувався, що це - найпрекрасніше серце, яке вони коли-небудь бачили. Хлопець був дуже цим гордий і просто сяяв від щастя.
Несподівано, з натовпу вперед вийшов старий...
- Куди зникає Любов? - Запитало маленьке Щастя у свого батька. - Вона вмирає, - відповів батько. Люди, синку, не бережуть те, що мають. Просто не вміють любити!
Маленьке Щастя задумалося... "Ось виросту великим і стану допомагати людям!" - вирішило. Йшли роки. Щастя підросло і стало великим. Воно пам'ятало про свою обіцянку
Давно ... Дуже давно був острів, на якому жили всі Почуття і духовні цінності людей: Радість, Смуток, Пізнання і інші. Разом з ними жила і Любов. Одного разу Почуття помітили, що острів занурюється в океан і скоро потоне. Всі сіли в свої кораблі і покинули острів. Любов не поспішала і чекала до останньої хвилини. І тільки, коли вона побачила, що...
Хлопчина-сирота, одягнений у лахміття, сидів, зіщулившись, біля будинку багатія. Його витягнута рука просила у людей милостині. Цвіла весна, гори, що височіли неподалік, одяглися вже в зелене вбрання і весняне сонце дивилося на світ добрими очима. Повз хлопчика снували люди, але ніхто з них не глянув на нього, ніхто не звернув уваги на бідолашного сироту. Сонце повільно йшло до заходу і, нарешті, сховалося по той бік зелених гір: подув холодний вітер, і хлопчик сильно змерз.
Ця історія сталася з одним хорошим чоловіком. Він був у всіх сенсах позитивною людиною, без шкідливих звичок, займався саморозвитком, відповідально ставився до обов'язків на своїй роботі, в сім'ї його був спокій і порядок. Загалом, із загальноприйнятої точки зору, його життя вдалося в його сорок з гаком років.
Одного разу цар подорожував зі своєю свитою по країні і потрапив в пустельну гірську місцевість, в якій не було навіть бідних пастуших халуп.
Кухар царя поскаржився:
- Повелитель! Я тут для того, щоб тішити твій смак. А в кухонному наметі не залишилося ні крихти солі.
Філософ підкинув на долоні яблуко, покрутив, розглядаючи з різних сторін, і глибокодумно промовив:
- Люди вважають, що їхні душі подібні яблукам.
- У сенсі? - Зацікавився його учень.
- Точніше, половинки, - поправився філософ. - Ось так приблизно...
Помер якось один бідняк. І потрапив він у якусь кімнату, де мав чекати на рішення Суду про те, куди йому далі відправлятися: в пекло або в рай. І раптом він помічає, що поряд на лавці сидить багач, його господар, у якого той працював двірником. Багач ніколи не помічав свого працівника. Повертаючись з вечірок з розкішними дівчатами, він кидав на бруківку недопалки, обгортки та інше сміття, яке двірник тут же прибирав. Бідняк не міг собі дозволити не тільки розкіш, але навіть мати сім'ю, яку він не зміг би прогодувати.
- Учителю, - одного разу звернувся до старця його учень, - чи віриш ти в існування раю і пекла?
- Звичайно, вірю. - відповів старець.
- Чому тоді ми їх не бачимо? - Запитав юнак. - Чому вони приховані від людей? Адже якби покарання за гріхи і нагорода за добропорядне життя були зримі, це вберегло б багатьох людей від безлічі негожих вчинків, і наштовхнуло б їх же на хороші.
Жив чоловік, який всього боявся. Він боявся темряви, павуків, злих людей. І незабаром зі страху взагалі перестав входити з дому. Йшов мимо мандрівник. чоловік впустив його на нічліг і розповів про свою біду.
Одного разу запитала внучка у бабусі: - Бабусю, чому йде любов? Чому люди перестають любити один одного і розлучаються? Я знаю, це дуже складне питання, на нього
Учитель відпочивав у тіні старого дерева. Повз по дорозі неспішно, невпевненою ходою йшов втомлений чоловік. Він ніс великий і важкий мішок. Його обличчя виражало весь біль і печаль роду людського.
- Відпочинь, дорогенький! - Гукнув його вчитель.
Знаменитий серед древніх еллінів мудрець Анахарсіс говорив, що виноградна лоза приносить три грона: перше гроно услаждєния, друге упоенія, а третє печалі.
В одній країні було невелике містечко. У ньому жило п'ять сиріт. Ці самотні діти, які залишилися без батька, були згуртованими, намагаючись вижити. Одного разу цар дізнався про їх нещастя і вирішив взяти їх у свою сім'ю. Він сказав, що буде їх батьком і прийде за ними.
- Для чого вони потрібні цареві? - Питали люди, але у царя були свої причини.
Люди, що живуть в селі, казали дітям:
- Ви повинні справити на царя хороше враження. Тільки ті, хто володіє великими дарами, зможуть жити в палаці.
Якось під вечір, коли мама поралася на кухні, до неї підійшов одинадцятилітній син з аркушем паперу в руках.
Прибравши вигляду офіційної особи, хлопчик подав списаний лист мамі. Витерши руки до фартушка, мама почала читати...
В лікарні в одній палаті лежали два тяжко хворих. Ліжко одного було біля єдиного вікна, а ліжко другого - біля дверей. - Що там видно у вікні? - якось спитав той, що лежав біля дверей. - Я бачу ...
В одному місті жив мудрець, і був у нього учень. Учень був хуліганом, частенько здійснював нехороші вчинки і не завжди був чемний з оточуючими. Але наставник його був дуже мудрою і праведною людиною, і тому взявся пестувати самого неприборканого хлопця. А учень виявився...
