Філософ підкинув на долоні яблуко, покрутив, розглядаючи з різних сторін, і глибокодумно промовив:
- Люди вважають, що їхні душі подібні яблукам.
- У сенсі? - Зацікавився його учень.
- Точніше, половинки, - поправився філософ. - Ось так приблизно... - Він акуратно розрізав яблуко на дві частини і поклав на стіл.- У них є таке повір'я, ніби для кожної людини існує ідеальна пара.
Начебто Бог, перш ніж посилати душі в світ, розсікає їх навпіл, на чоловічу і жіночу половинки. Як яблуко. От і бродять ці половинки, шукають один одного. І знаходять? Як ти це собі уявляєш? Яка ймовірність такої зустрічі? Знаєш, скільки у світі людей?
- Багато.
- Саме так. А крім того... ну знайдуть вони один одного, ну і що далі? Думаєш, складуть ціле яблуко і заживуть у мирі та злагоді?
- Мабуть. А хіба не так? - здивувався учень.
- Ні, не так.
Учитель взяв у руки по половинці яблука і підняв їх до свого обличчя.
- Ось дві свіженькі душі сходять у світы. А як світ поводиться з людськими душами?
Філософ з хрускотом відкусив шматок від однієї половинки.
- Світ, - продовжував він з набитим ротом, - не стабільний. І жорстокий. Він все перемелює під себе все. Тим чи іншим способом - відрізає по шматочку, або відкушує, або зовсім перемелює в дитяче пюре.
Він відкусив від іншої половинки і на деякий час замовк, пережовуючи. Учень втупився на два недогризка і нервово проковтнув.
- І от, - урочисто проголосив філософ, - вони зустрічаються!
Він поєднав понадкушувані половинки.
- І що, підходять вони один одному? ...... Hі!
- А подивись тепер сюди, - перебив учитель і взяв ще кілька яблук. - Розрізаємо кожне навпіл, складаємо навмання дві половинки від різних яблук - і що бачимо?
- Вони не підходять, - кивнув учень.
- Дивись далі.
Склавши дві різні половинки разом, він куснув з одного і з іншого боку і продемонстрував результат.
- Ну, що бачимо? Тепер вони утворюють пару?
- Та-а, - учень задумливо кивнув. - Тепер вони відповідають один одному ідеально. А все тому, що світ їх обкушував не поодинці, а разом!
Люблячі один одного люди стають одним цілим: разом радіють життю і разом приймають удари долі, вчаться розуміти один одного з півслова, підтримувати один одного і підштовхувати до досягнення успіхів. А з часом деякі пари переймають один у одного навіть звички, стають схожими характерами і гармонійно доповнюють один одного ...Тобто другими половинками не народжуються, а стають. І це - клопітка праця. | 
