Дозвілля

Меню сайту
Категорії розділу
МІСЯЦЕЛІК (Василь Скуратівський) Український народний календар
ПОГОСТИНИ (Василь Скуратиівський)
Історія однієї душі.
ЧУДЕСНА СВІЧКА Сельма Лагерлеф
Різне
Фото
Реклама
Наше опитування
Оцініть мій сайт
Всього відповідей: 440
Статистика

Онлайн всього: 16
Гостей: 16
Користувачів: 0
Block title
Український рейтинг TOP.TOPUA.NET Яндекс.Метрика  ShiftCMS.net - Каталог сайтів Львова Культурна Україна. Каталог сайтів ЛітПорталу Проба Пера Каталог
сайтів України

Directrix.ru - рейтинг, каталог сайтов Львівський каталог сайтів
Головна » Статті » Література » Історія однієї душі.

Розділ 5 . Моє остаточне навернення. Гаряче любити Ісуса та йти за Ним. (продовження)


[ Розділ 5. ]

[ Моє остаточне навернення. ]
[ Гаряче любити Ісуса та йти за Ним. ]

продовження



       |A 53r| О! скільки ж душ досягло б святості, якби вони були добре керовані!... Знаю, Господь не потребує нікого, щоб виконати Свою справу, але як Він дозволяє вправному садівникові вирощувати рідкісні й ніжні рослини і дає йому необхідні для цього знання, залишаючи для Себе турботу про плоди, так само Ісус хоче, щоб Йому допомагали в Божій справі вирощування душ.
       Що сталося б, якби невправний садівник неправильно прищепив свої кущі? Якби не вмів розпізнавати сорту кожного з них і хотів, щоб троянди розквітли на абрикосі?.. Він вбив би дерево, яке насправді було добре й могло приносити плоди.
       Так само треба вміти ще в дитинстві розпізнати, чого Бог жадає від душ і співпрацювати з дією благодаті, ніколи не випереджуючи Його, але й не затримуючи.
       Як маленькі пташки вчаться співати, слухаючи своїх батьків, так само й діти набувають науку чеснот, піднесену пісню Божої Любові, поруч із душами, які зобов'язані сформувати їх для життя.
       Пам'ятаю, серед моїх пташок була канарка, яка співала чарівно, а була також коноплянка,      яку я оточувала материнською турботою, адже прийняла її, коли вона ще не могла тішитися радощами свободи. В цієї маленької ув'язненої не було батьків, щоб навчити її співати, але коли чула з ранку до вечора, як її товаришка виводить радісні рулади, хотіла її наслідувати... ці спроби були складними для коноплянки, тому її ніжний голос з великим трудом пристосовувався до вібруючого голосу вчительки музики. Зусилля бідолашної малої були зворушливі, але врешті увінчалися успіхом, і її спів, зберігаючи свою ніжність, став абсолютно такий самий, як спів канарки.
 |A 53v| О моя люба Матінко! Це Ви навчили мене співати... це Ваш голос зачарував мене ще в дитинстві, а тепер мене тішить, коли кажуть, що я схожа на Вас!!! Знаю, як мені ще до цього далеко, але сподіваюся, що попри мою слабкість вічно виспівуватиму ту саму пісню, що й Ви!..
       Перед вступом до Кармелю я зібрала ще багато досвіду життя й марноти світу, але ці подробиці завели б мене занадто далеко, тому продовжую оповідь про моє покликання. – На 31 жовтня була призначена подорож до Байє. Я поїхала з Татом, з серцем повним надії, але також дуже схвильована думкою, що увійду до резиденції єпископа. Вперше у житті я мала робити візит без сестер, і був то візит до Єпископа! Я, яка ніколи не відчувала потреби говорити, хіба що відповісти на поставлене мені запитання, мала сама пояснити мету свого візиту, представити причину, з якої я намагаюся вступити до Кармелю, – одне слово, мала довести певність свого покликання. О! Скільки мені коштувала ця подорож! Господь мусив дати мені якусь цілком особливу благодать, аби я могла перемогти свою величезну боязкість.... Крім того, правда, що "Любов ніколи не зважає на неможливість, адже вважає, що для неї все можливе і все їй можна".      Справді, тільки любов Ісуса могла зробити так, що я перемогла всі труднощі: і ці, й ті, які настали пізніше, – адже Він забажав, аби я сплатила за свої покликання дуже великими випробуваннями.... Нині, коли я тішуся самотністю Кармелю, відпочиваючи в тіні Того, Кого так гаряче прагнула, Пнп 2,3 вважаю, що купила своє щастя дуже малою ціною, і готова була б знести набагато більші страждання, якби ще його не мала!
       Дощ лив як з відра, коли ми приїхали до Байє. Тато, не бажаючи, щоб його царівна увійшла до резиденції єпископа в своїй гарній сукні, змоклій наскрізь, посадив її до омнібуса й привіз до кафедрального собору. Там і почалися мої нещастя. Його Ексел[енція] і весь клір відправляли важливий похорон. В Храмі було повно Дам у жалобі, й усі дивилися на мою
|A 54r| світлу сукню й білий капелюшок. Я хотіла вийти з Храму, але про це не могло бути й розмови через дощ. Щоб упокорити мене ще більше, Господь дозволив, аби Тато, в своїй патріархальній простоті, провів мене усім собором. Не бажаючи справити йому прикрість, я добровільно пішла за ним, будучи при цьому цікавою розвагою для славних мешканців Байє, яких воліла б ніколи не зустріти... Нарешті я могла вільно зітхнути в каплиці за головним вівтарем і залишалася там довго, гаряче молячись і чекаючи, коли скінчиться дощ і дозволить нам вийти. Коли ми виходили, Тато звелів мені милуватися красою будівлі, яка порожня здавалася мені набагато більшою, але мене турбувала лише одна думка й ніщо не могло справити мені приємність. Ми пішли просто до о. Ревероні,      який знав про наш приїзд, адже сам призначив його дату, але був відсутній. Отже, ми мусили блукати вулицями, які здавалися мені дуже сумними, нарешті повернулися ближче до резиденції єпископа, і Тато відвів мене до чудового готелю, де я не зробила честі вмілому кухареві. Бідолашний Батечко оточував мене майже неймовірною ніжністю, казав, щоб я не засмучувалася, що Його Екселенція, звісно, погодиться на моє прохання. Ми відпочили й повернулися до о. Ревероні. У той самий час прийшов якийсь пан, але Великий Вікарій ввічливо попросив його почекати й завів нас першими до свого кабінету (бідолашний пан мав багато часу, щоб нудьгувати, оскільки наш візит був довгий). О. Ревероні виявився дуже ласкавим, але гадаю, що причина нашої подорожі дуже його здивувала. Подивившись на мене з посмішкою й поставивши кілька питань, він сказав нам: "Я представлю вас Його Екселенції, ласкаво прошу за мною". А побачивши, що очі мої наповнюються сльозами, додав: "О! Бачу діаманти... Не треба їх показувати Його Екселенції!..." Він провів нас багатьма просторими кімнатами, прикрашеними
|A 54v| портретами єпископів. Проходячи цими великими салонами, я здавалася собі малою мурашкою й роздумувала, чи наважуся говорити з Його Екселенцією. Він проходжувався по галереї з двома священиками, я побачила, як о. Ревероні каже йому кілька слів і повертається з ним разом. Ми чекали на нього в його кабінеті; там, перед каміном, у якому палав тріскучий вогонь, стояли три величезних крісла.
       Бачачи, що входить Його Екселенція, Тато став навколішки поруч зі мною, щоб отримати його благословення, потім Його Екселенція посадив Тата в одне з крісел, сів навпроти нього, а о. Ревероні захотів, щоб я сіла в крісло посередині. Я чемно відмовилася, але він наполягав, кажучи, щоб я довела свою готовність до послуху. Я одразу, не роздумуючи, сіла й побачила з неспокоєм, що сам він сідає на стільці, коли я тим часом занурилася в кріслі, в якому було б зручно чотирьом таким як я.. (зручніше, ніж мені, адже мені було далеко до зручності!...) Я сподівалася, що Тато почне говорити, але він сказав, щоб я сама пояснила Його Екселенції мету нашого візиту, і я зробила це, наскільки могла, красномовно.
       Його Екселенція, звиклий до красномовності, здавалося, був не дуже зворушений моїми аргументами – замість них мені могло б допомогти одне слово від О. Настоятеля, але я його не мала, а його спротив навряд чи міг би свідчити на мою користь….. Його Екселенція запитав, чи давно я хочу вступити до кармелю: – "О, так! Ваша Екселенціє, вже дуже давно..." – "Що ж, сміючись почав о. Ревероні, в жодному разі Ви не можете стверджувати, що маєте це прагнення вже 15 років". – "Це правда, відповіла я, теж посміхаючись, але небагато років можна відняти від того, адже я прагнула бути монахинею від моменту пробудження мого розуму, а кармелю запрагнула, як тільки пізнала його добре, оскільки вважала, що в цьому ордені виконаються всі прагнення моєї душі". Не знаю, Матінко, чи точно передаю свої слова, думаю, що висловилася ще гірше, але сенс був такий.
       Його Екселенція, думаючи, що справить приємність Татові, намагався затримати мене при ньому ще кілька років, тому був немало здивований та напоумлений, бачачи, що Тато стає на мій бік, просячи, щоб я отримала дозвіл вступити в 15-річному віці. Втім, усе було марно: він сказав, що перш ніж прийняти рішення, має поговорити з Настоятелем Кармелю. Жодна інша відповідь не могла справити мені більшу прикрість, адже я знала формальний спротив нашого Отця, тому, незважаючи на пораду о. Ревероні, не тільки показала діаманти Його Екселенції, а й дала їх йому!... Я побачила, що він справді був зворушений. Обійняв мене рукою за шию, притиснув мою голову до свого плеча й гладив мене, як, здається, ніколи й нікого
|A 55r| раніше. Він сказав мені, що ще не все втрачене, що він буде задоволений, якщо я поїду до Риму, щоб утвердитися в покликанні, і що замість того, щоб плакати, я маю тішитися. Додав також, що оскільки наступного тижня має їхати до Лізьє, поговорить про мене з О. Настоятелем Сен-Жак,      і напевно в Римі я отримаю відповідь. Я зрозуміла, що наполягати немає сенсу, а зрештою, нічого й не могла більше сказати, адже вичерпала вже всі можливості свого красномовства.
       Його Екселенція провів нас аж до саду. Тато дуже розвеселив його, розповівши, що я сказала заплести мені коси, щоб виглядати старшою. (Це не минулося без сліду, адже Його Ексел[енція] завжди, говорячи про "свою донечку", згадував історію з заплетеними косами...) О. Р[евероні] хотів провести нас до кінця єпископського саду і сказав Татові, що ніколи ще не бачив нічого подібного: "Батько, який намагається віддати свою дитину Господу так само ревно, як і ця дитина, яка намагається віддати саму себе!"
       Тато попросив його про деякі тлумачення стосовно паломництва, між іншим, як треба вдягтися для зустрічі зі Святим Отцем. Ще й зараз бачу, як він повертається перед О. Ревероні, кажучи: "Так, як тепер, достатньо?.." Також він сказав Його Екселенції, що якщо той не дозволить мені вступити до Кармелю, я попрошу цієї милості в Найвищого Пастиря. Його слова й манери були дуже прості, але він був такий гарний, мій любий Цар... В ньому була природна гідність, яка мусила дуже подобатися Його Екселенції, звиклому до того, що його оточують люди, досвідчені в усіх правилах салонного етикету, але не Цар Франції і Наварри власною особою зі своєю царівною……
       Коли я опинилася на вулиці, з моїх очей знову полилися сльози, не так через мій сум, як через вигляд мого любого Батечка, який вибрався в непотрібну подорож.... Він, який обіцяв собі, що пошле до Кармелю телеграму про щасливу відповідь Його Екселенції, мусив
|A 55v| повертатися, не отримавши жодної відповіді... Ах! як я засмутилася!.. мені здавалося, що моє майбутнє розбите назавжди, що ближча я була до мети, то ясніше бачила, як заплутувалися мої справи. Моя душа занурилася в гіркоту, але одночасно в мир, адже я шукала тільки волі Господа.
       Одразу по поверненні до Лізьє я пішла по розраду до Кармелю й знайшла її у Вас, моя улюблена Матінко. О, ні! ніколи не забуду всього, що Ви вистраждали через мене. Якби я не боялася спрофанувати слова, які Ісус сказав апостолам у вечір Своїх Страстей: "Ви витримали зі Мною в Моїх випробуваннях"….. Лк 22,28 Моя улюблена Агнеса від І[суса] теж дарувала мені дуже солодке втішення ...     
        На третій день після подорожі до Байє я мала вирушити в подорож набагато довшу, подорож до вічного міста..... Ах! що це була за подорож!... Вона дала мені набагато більше, ніж довгі роки навчання, показала мені марність усього, що відбувається, і що все під сонцем – марнота й гонитва за вітром.... Екл 2,11 Однак бачила я й багато прекрасних речей, споглядала всі дива мистецтва й релігії, а передусім – ходила тією само землею, що й Апостоли, землею, зрошеною кров'ю Мучеників, і душа моя розширилася в контакті зі святими речами...
       Я дуже щаслива, що побувала з Римі, але розумію світських людей, які гадали, що Тато взяв мене в цю велику подорож, щоб відвернути мої думки від монашого життя: справді, було чим послабити мало зміцнене покликання.
       Ми ніколи не жили у великому світі, а опинилися – Селіна і я – серед людей з вищих сфер, з яких, майже виключно, складалася паломницька група. Ах! замість того, щоб засліпити нас, усі ці титули й ці "де" здавалися нам тільки димом... Тільки здалеку мені це колись замилювало очі, але зблизька я побачила, що "не все те золото, що блищить", і зрозуміла слова з
|A 56r| Наслідування: "Не намагайся здобути облудне сяйво великого імені; не піклуйся про близькість із багатьма людьми, ані про особисту людську любов".     
       Я зрозуміла, що справжня велич – у душі, а не в прізвищі, оскільки, як каже Ісаія: "Господь дасть ІНШЕ ІМ'Я своїм вибраним", Іс 65,15 а Св. Йоан говорить: "Переможець отримає білий камінь, і на камені ІМ'Я НОВЕ написане, якого ніхто не знає, тільки той, що одержує". Ап 2,17 Тому в Небі дізнаємося, які наші дворянські титули. Тоді кожен дістане від Бога похвалу, на яку заслуговує, 1 Кор 4,5 а той, хто на землі захоче бути найбіднішим, найбільш забутим ради імені Ісуса, буде першим, найбільш шляхетним і найбагатшим!...

 


       Інший досвід, який я отримала, стосується священиків. Оскільки я ніколи не жила у близькості до них, не могла зрозуміти головної мети реформи Кармелю. Молитва за грішників мене захоплювала, а молитва за душі священиків, які я вважала чистішими за кришталь, здавалася мені дивною!...
       Ах! я зрозуміла своє покликання в Італії, і щоб здобути таке важливе знання, ця подорож не була занадто далека....
       Цілий місяць я жила серед багатьох святих священиків і бачила, що якщо їхня піднесена гідність ставить їх вище за ангелів, то вони не стають через це людьми менш тендітними й слабкими.... Якщо святі священики, яких Ісус називає у своєму Євангелії "Сіллю землі", своєю поведінкою показують, що безмежно потребують молитов, то що сказати про тих, які є не надто заповзяті? Чи Ісус не сказав також: "Якщо сіль втратить смак, чим її посолити?" Мф 5,13
       О, моя Матінко! яке прекрасне покликання, метою якого є зберегти сіль, призначену для душ! Це покликання Кармелю, оскільки єдиною метою наших молитов і наших жертв є бути апостолом апостолів ,      молячись за них, коли вони євангелізують душі своїм словом, а передусім – своїм прикладом...








Джерело: http://teresastory.oleh-sj.com/
Категорія: Історія однієї душі. | Додав: пиріжок (03.09.2013)
Переглядів: 671 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Форма входу
Друзі сайту
Цікаве на сайті