Дозвілля

Меню сайту
Категорії розділу
МІСЯЦЕЛІК (Василь Скуратівський) Український народний календар
ПОГОСТИНИ (Василь Скуратиівський)
Історія однієї душі.
ЧУДЕСНА СВІЧКА Сельма Лагерлеф
Різне
Фото
Реклама
Наше опитування
Оцініть мій сайт
Всього відповідей: 448
Статистика

Онлайн всього: 10
Гостей: 10
Користувачів: 0
Block title
Український рейтинг TOP.TOPUA.NET Яндекс.Метрика  ShiftCMS.net - Каталог сайтів Львова Культурна Україна. Каталог сайтів ЛітПорталу Проба Пера Каталог
сайтів України

Directrix.ru - рейтинг, каталог сайтов Львівський каталог сайтів
Головна » Статті » Література » Історія однієї душі.

Вступ до Рукопису А

Вступ

до Рукопису А(гнеса)


 

 

Алансон, 13 липня 1858 р.

Побралися Луї (Людовік) Мартен і Зелі Герен. Він народився в Бордо 22 серпня 1823 р., син військового, на момент шлюбу –  майстер-годинникар і ювелір. Вона народилася 23 грудня 1831 р. в Ганделені (департамент Орн), теж донька військового, який пізніше став жандармом, на момент шлюбу має двадцять шість років і вже керує чудово розвиненою мануфактурою мережива.

Луї походить із родини з п'ятьма дітьми, з яких на момент його шлюбу четверо вже померли. У Зелі є старша сестра, Марія-Луїза, монахиня в монастирі візиток в Ле-Ман, і брат Ісидор, молодший за неї на дев'ять років; пізніше він оселиться в Лізьє як аптекар. Це дядько Герен, про якого не раз ітиметься.

Зелі і Луї –  глибоко віруючі. "Незрівнянні батьки" – пише про них Тереза з безмежним захватом (А 4r). Втім, твердо стоять на землі, їхні магазини процвітають. Згідно з порадою Ісуса (пор. Мт 6,3), їхня ліва рука не знає, що роздає бідним права рука, яка одночасно здатна розсудливо заощадити дітям на майбутнє.

Вони матимуть дев'ятеро дітей. Четверо помруть у ранньому дитинстві, до народження Терези: Елен, Жозе-Луї, Жозе-Жан-Батіст і Мелані-Тереза. До виразного прогресу в медицині дитяча смертність була дуже висока. Але образ Неба лагодить біль трауру.

2 січня 1873 р. народилася дев'ята дитина: Марія-Франсуаза-Тереза. Дев'ята, а все-таки дуже очікувана, бажана, кохана, хвалена. За два тижні перед її народженням Зелі пише до дружини свого брата в Лізьє: "Щодо мене –  люблю дітей до божевілля, я народилася, щоб їх мати". Тереза відчула цю шалену любов. Ще до народження її „вразливе й любляче" (А 4v, 38r) сердечко прийняло її й билося в унісон із серцем матері.

Коли нарешті Тереза опинилася в ласкавих обіймах мами, небо вкрилося хмарами. Вона розхворілася й бореться зі смертю. Щоб урятувати доньку, Зелі, яка має 42 роки, хвора на рак грудей, що від нього помре за п'ять років, змушена доручити її годувальниці –  "маленькій Розі", яка забирає дитину на ферму Семале. Для двомісячної Терези це перше болісне розставання.

Наступне болісне розставання прийде за тринадцять місяців, коли дитина буде відірвана від своєї годувальниці й сільського життя та перевезена до міста, до своєї справжньої матері, до якої дуже швидко й міцно прив'яжеться. З того часу Тереза збереже свідомі спогади –  щасливі, "позначені усмішками й пестощами" (А 4v). "Сонячні роки (її) раннього дитинства" (А 11v).

28 серпня 1877 р. Зелі помирає... Сонце Терези заходить. Нове розставання, яке ранить дитину до глибини душі. Завдяки загостреному психоаналітичному відчуттю Тереза зможе вивести наслідки: "З моменту смерті Мами мій щасливий характер змінився, така жива й експансивна раніше, я стала боязкою, лякливою, надміру вразливою" (А 13r). Родина переїздить до Лізьє, до найнятого будинку, щоб мешкати ближче до дядька Герена, брата Зелі й опікуна дітей. Дім "Бюісонне" буде затишним гніздом Терези. Присутність Тата "з таким ніжним серцем" (А 13r) і чотирьох сестер: Марії, Поліни (яку Тереза вибрала "другою мамою", пор. А 13r), Леоні й Селіни стає благодатним бальзамом, який тимчасово покриває глибокі психічні рани.

Коли у віці дев'яти років Тереза записується до школи бенедиктинок, вона недостатньо підготована до галасливого шкільного життя. Крім того, за рік її "друга мама", Поліна, оголошує, що невдовзі відповість на своє покликання до життя в монастирі кармеля. Страшний удар для Терези! "Меч пробив моє серце" (А 25v). Вона втрачає безтурботність дитинства: життя "проявило себе в усій своїй реальності, я побачила, що життя –  це тільки страждання й невпинне розставання" (А 25v).

Тереза знову позбавлена опікунської материнської особи й занурюється в психосоматичну хворобу. Майже за два місяці "такої дивної хвороби" (А 28v) Тереза "посмішкою" Пресвятої Діви Марії, "своєї Матері з Неба" (А 30r) зцілюється з найглибшої депресії, яку будь-коли пережила. Її хвороба, чиїми важливими проявами протягом багатьох років будуть часті сльози й довга фаза надмірних докорів сумління, остаточно відійде тільки на Різдво 1886 р., на порозі чотирнадцятиріччя, коли молода дівчина "знайшла душевні сили, загублені у чотирирічному віці, й мала зберегти їх уже назавжди" (А 45r).

Нарешті, звільнена з "вузького кола, в якому крутилася, не знаючи, як з нього вийти" (А 46v)., усім багатством своєї істоти вона відкривається для Ісуса, для ближнього, для науки, для майбутнього, для любові: "Одне слово, я відчула, як любов входить у моє серце" (А 45v). Тереза розповість нам, як вона в ревному пориві цілком віддається цій любові так, що у п'ятнадцять років і три місяці переступає поріг Кармелю, де протягом "п'яти років" її гаряча любов до Ісуса вимірятиметься тяжкими хрестами (А 69v).

 

 

У загальній передмові ми згадали про постання першого автобіографічного Рукопису, присвяченого Матері Агнесі, й про клімат "світла", що в нього 1895 р. була занурена Тереза, яка тоді мала 22 роки. Початий у січні 1895 р. останній зошит буде відредаговано ще того самого року (пор. А 84r).

Щоб бути письменником, як цього вимагає від неї послух, Тереза докладає всіх талантів своєї особи. А їх багато! "Любляче й вразливе серце" (А 4v, 48r). "Щасливий характер" (А 12r). Розум, "який був розбуджений дуже рано" (А 4v ), який може легко зрозуміти й зберегти "сенс справи" (А 37r). Око, яке бачить найменші подробиці. Жива уява, дуже чутлива до символів, про що свідчать її вірші. Вміння добре співпрацювати зі своїм розумом. Інтуїція і власний внутрішній світ, завдяки якому в ній народжуються "глибокі думки" (А 14r, 18r, 33r, 58r), "глибокі почуття" (А 12v). Дуже точна пам'ять, особливо щодо "думок" (А 11r). Її дуже вразливе "відчування". Знання людського серця й різнорідності психіки. Тривалі близькі стосунки з духовним і божественним. Чистота й свіжість душі.

І ось письменник, який може дозволити собі стверджувати: "говоритиму вільно, не турбуючись ані про стиль, ані через численні відступи, які робитиму"  (A3v). Процес письма –  "через брак часу я пишу в такі різні хвилини" (А 56v). Але її несподіванне визнання: "я не думаю, перш ніж почну писати" (А 56v) не повинно вводити нас в оману. Це безтурботність того, хто, крім багатого змісту, володіє ще й даром висловлювання: "тепер, не припинивши бути простою, висловлюю свої думки з великою легкістю" (A 70v-71r). Тому й не дивно, що Тереза є добрим письменником, зовсім про це не дбаючи.

Вона редагує свій текст в атмосфері повної довіри. Думає тільки про те, щоб зробити приємне своїм найдорожчим, які її знають і люблять, своїм трьом сестрам у кармелі: Поліні (настоятелька, Мати Агнеса), своїй хрещеній матері Марії (сестра Марія від Пресвятого Серця) й Селіні, яка стала сестрою Женев'євою. І, звичайно, щоб зробити приємне Ісусові та Пресвятій Діві Марії (пор. А 2r). Скерований до Матері Агнеси Рукопис А –  ніби особистий лист, довга сердечна розмова, суцільний твір.

Усе тут прозоре. Другий читач, яким тепер стаємо ми всі, сідає до щедрого столу серця, де немає нічого прихованого й де все роздається. Відкриваючи Терезу, яка прагне, щоб "усі створіння" могли отримувати "ті самі милості", щоб Бога "любили до бестями" (А 83v), сам читач теж почуває себе потенційним об'єктом любові цього Бога й цієї Терези, й між ними постає зв'язок дружби, зв'язок таємничого братерського порозуміння.

 

 

Щодо внутрішньої структури Рукопису А, після прологу сама Тереза пропонує (А 2r-4r) три періоди в "історії своєї душі": перший –  до смерті Мами (А 4v-13 r); другий –  до Різдва 1886 р., на порозі чотирнадцятиріччя (А 13v-44v); третій – до моменту закінчення розповіді (А 45r-84v). У загальній передмові ми вже сказали, як у її розповіді чергуються минуле, теперішнє й майбутнє.

Звернімо увагу на кілька головних тем, які пронизують Рукопис. Кожна представлена двома векторами.

1. З одного боку любов до Ісуса (волі Божої), з іншого –  самолюбство. 2. З одного боку Небо (вічність, Вітчизна), з другого –  час (вигнання, світ, смерть). 3. З одного боку істина (смирення), з іншого –  марнославство (гординя, порожнеча). 4. З одного боку Милосердя (дар, благодать), з іншого – довіра (відданість). 5. З одного боку великодушність (зречення, забуття про себе, жертва, вибір), з іншого –  відмова. 6. З одного боку прагнення (добра воля), з іншого –  слабкість. 7. З одного боку радість, з іншого –  страждання.

 

 

Відтоді як Тереза дістала наказ писати, на початку січня 1895 р. вона переживала період дозрівання проекту. Писати? Для кармелітки? "Мені здавалося, що це принесе розпорошення в моє серце".

Вона віднайшла ясність під час молитви: "Ісус дав мені відчути, що якщо слухатимусь Його, справлю Йому радість" (А 2r). Отже, то Ісус узяв на Себе ініціативу й прихилив волю Терези. "Відчування" Терези –  це не інтелектуальний висновок самого лише мислення, а (не оминаючи праці й контролю розуму) плід внутрішнього поруху, поміченого й відчутого, яке виявиться в інтуїтивній мові совісті. У цьому лагідному порухові, внутрішньому досвіді, Тереза розпізнала Обличчя, Ім'я "Ісуса". Й це залишається істиною цілої майбутньої розповіді: за фактами й змінами Тереза бачить Обличчя Ісуса. З цього випливає дуже духовне, навіть теологічне прочитання подій, хоча все сказано з дивуючою простотою, яка в цьому випадку є майстерністю: "це не моє життя, яке я опишу, а мої  думки про благодаті, якими Господь уподобав мене наділити" (А 3r).

Отже, "бути слухняною й писати" означатиме "любити, сказати Комусь "так"". Тому записування своєї історії стане молитовним пригадуванням. А другий читач, яким є ми, таким чином буде втаємничений у читання свого власного існування в дусі віри. Хіба перед тим самим Богом кожен з нас не є трохи "Терезою"?

Праця починається з літургії (А 2r). "Перш ніж узяти до рук перо, я стала навколішки перед статуєю Марії", –  каже Тереза. А потім другий жест, так само значущий, трансцендентний і універсальний: "Потім, коли я відкрила Святе Євангеліє, мій погляд упав на такі слова: Ісус вийшов на гору й покликав до Себе тих, кого Сам хотів, і вони прийшли до Нього" (Мк 3,13).

Терезі цього достатньо: "Оце вся таємниця мого покликання, цілого мого життя".

Тереза встає, розгортає зошит. Читаймо, що вона написала...




Категорія: Історія однієї душі. | Додав: пиріжок (16.08.2013)
Переглядів: 534 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Форма входу
Друзі сайту
Цікаве на сайті