Дозвілля

Меню сайту
Категорії розділу
МІСЯЦЕЛІК (Василь Скуратівський) Український народний календар
ПОГОСТИНИ (Василь Скуратиівський)
Історія однієї душі.
ЧУДЕСНА СВІЧКА Сельма Лагерлеф
Різне
Фото
Реклама
Наше опитування
Оцініть мій сайт
Всього відповідей: 458
Статистика

Онлайн всього: 9
Гостей: 9
Користувачів: 0
Block title
Український рейтинг TOP.TOPUA.NET Яндекс.Метрика  ShiftCMS.net - Каталог сайтів Львова Культурна Україна. Каталог сайтів ЛітПорталу Проба Пера Каталог
сайтів України

Directrix.ru - рейтинг, каталог сайтов Львівський каталог сайтів
Головна » Статті » Література » ЧУДЕСНА СВІЧКА Сельма Лагерлеф

Чудесна свічка - І


Сельма Лагерлеф
ЧУДЕСНА СВІЧКА

I


Багато-багато років тому, коли місто Флоренція тільки стало республікою, жив у ньому чоловік на ім’я Раньєро ді Раньєрі. Він був сином збройового майстра і сам навчився цього ремесла, але воно не особливо йому подобалося.
Цей Раньєро вирізнявся незвичайною силою. Про його говорили, що він носить важку залізну кольчугу так само вільно, як інший носить шовкову сорочку. Він був ще молодий чоловік, а вже багато разів довів свою силу. Одного разу йому випало бути в домі, де на горищі насипаний був хліб. Хліба зібралося надто багато, і в той час, як Раньєро був у домі, одна з балок горища обломилася, і весь дах готовий був обрушитися. Всі кинулися геть з дому, крім Раньєро. Він витягнув руки і підтримував стелю доти, поки не принесли балок і жердин, щоб підперти її.
Говорили ще про Раньєро, що він найхоробріша людина з тих, хто мешкав коли-небудь у Флоренції, що і бійка ніколи йому не набридає. Як тільки він чув якийсь шум на вулиці, він вибігав з майстерні в надії на бійку, в якій він може взяти участь. І якщо він міг втрутитися, то з однаковим бажанням вступав в бій з простими селянами і з закованими в залізо лицарями. Він ішов в бій, як безумний, не рахуючи противників.
В його часи Флоренція була не особливо могутньою. Населення її складалося в основному з шаповалів та ткачів-сукноробів, а ці люди бажали тільки одного: мирно займатися своїм ділом. Багато було між ними славних молодців, але вони були не войовничі та бачили свою честь в тому, щоб у їхньому місті було більше порядку, ніж в інших містах. Раньєро часто горював, що він не народився в країні, де був би король, який збирав би навколо себе хоробрих людей; Раньєро казав, що тоді він досяг би високого положення та слави.
Раньєро був хвалькуватий і грубий, жорсткий до тварин, суворий до дружини, і жити з ним було нелегко. Він був би красивим, якби його не потворили глибокі шрами, що борознили його обличчя. Він був швидкий на рішення, і вчинки його були сміливі, хоча часто супроводжувалися насильством.
Раньєро був одружений з Франческою, дочкою Джакомо дельї Уберті, мудрого та впливового чоловіка. Джакомо не хотів видавати свою дочку за такого забіяку, як Раньєро, і довго опирався цьому шлюбові. Франческа примусила його поступитися, сказавши, що ніколи не вийде заміж за іншого. Коли Джакомо дав, нарешті, згоду, він сказав Раньєро:
— Я знаю, що такі, як ти, мужчини легше здобувають любов жінки, ніж її втримують, тому я хочу взяти з тебе обіцянку, що, якщо моїй дочці буде у тебе важко, і вона захоче повернутися до мене, ти не будеш їй перешкоджати.
Франческа запевняла, що зайвим є давати таку обіцянку: адже вона так любить Раньєро, і ніщо не зможе розлучити її з ним. Але Раньєро відразу ж дав обіцянку.
— Можеш бути впевненим, Джакомо, — сказав він, — я не буду стримувати жінку, яка захоче від мене піти.
Франческа переселилася до Раньєро, і все між ними було добре. Через декілька тижнів після весілля Раньєро надумав повправлятися в стрільбі у ціль. Він стріляв декілька днів у дошку, яка висіла на стіні. Він швидко наловчився і попадав у ціль щоразу. Нарешті, йому захотілося вистрілити в якусь іншу ціль, складнішу. Він пошукав, чи нема чогось придатного, і не знайшов нічого, крім перепела, який сидів у клітці над дверима. Птах належав Франчесці, вона його дуже любила, але Раньєро, тим не менше, послав хлопця відкрити клітку і застрілив перепела, коли той здійнявся в повітря.
Постріл здався йому вдалим, і він вихвалявся ним кожному, хто попадався назустріч.
Коли Франческа довідалася, що Раньєро застрелив її птаха, вона зблідла і здивовано подивилася на нього. Її здивувало те, що він зміг заподіяти їй горе, але негайно простила йому і продовжувала любити його як і раніше.
І знову між ними все було добре.
Тесть Раньєро, Джакомо, займався ткацькою справою. У нього була велика майстерня, в ній завжди було багато роботи. Раньєро вирішив, що в майстерні Джакомо домішують до льону папір, і не міг втримати це в собі, а говорив про це всюди в місті. Нарешті, почув цю балаканину і Джакомо, і негайно ж спробував покласти їй край. Він попросив декількох знавців оглянути його пряжу та тканини, і ті вирішили, що все робиться з найчистішого льону. Тільки в одному тюкові, призначеному для продажу поза Флоренцією, вони знайшли якісь домішки. Джакомо запевняв, що обман здійснений без його відому й волі кимось з майстрів. Але тут же він зрозумів, що важко йому буде змусити народ повірити цьому. Завдяки своїй чесності він користувався загальною повагою і тепер дуже засмутився тим, що честь його заплямована.
Раньєро ж похвалявся, що йому вдалося викрити обман, і теревенив про це навіть в присутності Франчески.
Вона дуже зажурилася і разом з тим зачудувалася, так само, як і коли він застрелив її птаха. Її любов до Раньєро здавалася їй великим куском блискучої золотої парчі. Він був великий та блискучий. Але от від одного кутка відрізали шматочок, і він був вже не такий чудовий, як раніше.
Але все ж він був ще так мало зіпсований, що вона подумала: «Його вистачить, доки я жива. Він такий великий, що ніколи не закінчиться».
Знову минув якийсь час, протягом якого вона і Раньєро були щасливі, як спочатку.
У Франчески був брат на ім’я Таддео. Він їздив по торгових справах у Венецію і купив собі там багате плаття з шовку та оксамиту. Повернувшись додому, він хизувався в ньому, але у Флоренції не прийнято було пишно вдягатися, так що багато хто над ним сміявся.
Раз вночі Таддео і Раньєро відправилися погуляти. Таддео був одягнений в зелений плащ на соболиному хутрі та фіолетовий камзол. Раньєро змусив його випити так багато вина, що він заснув, потім зняв з нього плащ і повісив на пташине пугало на городі.
Коли Франческа почула про це, вона знову розсердилася на чоловіка. Знову привидівся їй великий кусок золотої парчі, її любов до Раньєро. І бачила вона, як він зменшується, тому що сам Раньєро відрізає від нього шматок за шматком.
Після цього випадку вони знову жили дружно якийсь час, але Франческа вже не була така щаслива, як раніше, — вона все чекала, що Раньєро витворить знову щось, що образить її любов.
Цього недовго довелося чекати, Раньєро ніяк не міг вести себе сумирно. Він бажав, щоб люди постійно говорили про нього, хвалили його мужність та перевагу над іншими.
На флорентійському соборі, який був в той час набагато меншим від теперішнього, на одній з його веж висів великий важкий щит, повішений там кимсь із предків Франчески. Очевидно, це був найважчий щит, який будь-хто міг носити у Флоренції, і всі в роді Уберті пишалися тим, що один з їх родичів зміг влізти на вежу і там його прикріпити.
І ось одного разу Раньєро піднявся на вежу, - зняв щит, надягнув його на спину і спустився з ним вниз.
Вперше Франческа заговорила з Раньєро про те, що її мучило, просила його не принижувати рід, до якого вона належала. Раньєро, який очікував від жінки похвали за його подвиг, дуже розсердився. Він відповів, що давно помітив, що вона не радіє його успіхами, а думає тільки про свій рід.
— Я думаю про інше, — сказала Франческа, — і це — моя любов. Не знаю, що станеться з нею, якщо так буде тривати далі.
Після цього вони часто сварилися, тому що Раньєро завжди ухитрявся затіяти те, що Франчесці могло сподобатися найменше.
В майстерні у Раньєро був один робітник, маленького росту і кульгавий. Хлопець цей любив Франческу, коли вона ще не була замужем, і продовжував любити її і після весілля. Раньєро, довідавшись про це, почав знущатися над ним, особливо коли сиділи за столом. В решті решт вийшло так, що майстер, який не виносив, коли над ним сміялися при Франчесці, кинувся одного разу на Раньєро і хотів його побити, але той тільки зневажливо посміхнувся і відкинув його в сторону. Тоді бідолаха вирішив, що йому не варто більше жити, пішов і повісився.
Франческа та Раньєро були одружені вже більше року, коли це трапилося. Знову Франческа уявила собі свою любов до чоловіка у вигляді куска блискучої парчі. З усіх його сторін були відрізані великі шматки, він був тепер майже вдвічі меншим, ніж спочатку.
Вона дуже злякалася і подумала: «Якщо я залишуся у Раньєро ще рік, він знищить мою любов, і я стану так ж бідна, як колись була багата».
Тоді вона вирішила покинути дім Раньєро і переселитися до батька, щоб не настав день, коли вона зненавидить Раньєро так само сильно, як тепер любить його!
Джакомо дельї Уберті сидів за ткацьким верстатом з майстрами, які працювали поруч з ним, коли вона увійшла. Він привітно зустрів дочку, зауваживши, що сталося те, чого він давно чекав. Негайно він звелів припинити роботу і наказав помічникам озброїтися і замкнути дім.
Потім Джакомо пішов до Раньєро. Він знайшов його в майстерні.
— Дочка моя сьогодні вернулася до мене і просила, щоб я дозволив їй знову жити під моїм дахом, — сказав він зятеві. — Я розраховую, що ти не будеш примушувати її повернутися до тебе після тої обіцянки, яку ти мені дав.
Раньєро прийняв це не дуже серйозно і відповів спокійно:
— Навіть якби я не давав тобі ніякої обіцянки, я не став би вимагати назад жінку, яка не хоче мені належати.
Він знав, як сильно Франческа його любить, і сказав собі: «Вона повернеться до мене ще до настання вечора».
Проте вона не з'явилася ні до вечора, ні наступного дня.
На третій день Раньєро відправився навздогін за розбійниками, які давно турбували флорентійських купців. Йому вдалося здолати їх і привести полоненими у Флоренцію.
Декілька днів він провів сумирно, поки не впевнився, що його подвиг відомий цілому місту. Проте, всупереч очікуванням це не привело до нього Франческу.
Раньєро тепер дуже хотілося змусити її судом вернутися до нього, але він не наважувався звернутися в суд через свою обіцянку. Жити ж в одному місті з жінкою, яка кинула його, йому здалося неможливим, і він виїхав із Флоренції.
Він став спочатку найманим солдатом, а незабаром — проводирем вільної дружини. Йому було все рівно, з ким битися, і він служив багатьом панам. Ставши воїном, він здобував велику славу, як завжди передбачав. Імператор зробив його лицарем, і він вважався героєм.
Покидаючи Флоренцію, він дав обіт перед образом Мадонни в соборі, що буде дарувати Святій Діві найцінніше і найчудовіше з того, що здобуде в бою. І тепер перед цим образом постійно можна було бачити дорогоцінні дари, пожертвувані Раньєро.
Раньєро знав, звичайно, що всі його подвиги відомі в його рідному місті, і дуже дивувався тому, що Франческа дельї Уберті не повертається до нього, довідавшись про його успіхи.
В той час проповідували хрестовий похід заради визволення Гробу Господнього, і Раньєро пристав до хрестоносців та відправився на Схід. Почасти він розраховував завоювати там замок або одержати в керування цілую область, почасти ж сподівався вчинити такі блискучі подвиги, що жінка знову полюбить його і повернеться до нього.

 

 



 
Категорія: ЧУДЕСНА СВІЧКА Сельма Лагерлеф | Додав: пиріжок (25.02.2014)
Переглядів: 283 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Форма входу
Друзі сайту
Цікаве на сайті