На одній руці п’ять пальців, стільки ж і на другій,— показуємо, розвівши обидві долоні.— А якщо їх докупи з’єднати, то буде десять. Скажіть тепер: скільки пальців на десятьох руках?"
Хвіст пухнастий, гострі вушка, Вона жвава, як та мушка. Веселенька і хитренька, Невелика й не маленька: Курей вміє з сідал брати, Щоб обід хороший мати.
Празник Воздвиження Чесного Хреста
пов'язують із двома важливими подіями, що дали поштовх до установлення
цього свята: віднайдення св.Господнього Хреста в IV-му столітті та його
повернення з перської неволі. Це найбільший празник, що вшановує святий
Хрест, на якому був розп'ятий Ісус Христос, це окремий урочистий обряд
почитання і прославлення Хреста Господнього. Воздвиження означає
піднесення.
Коли тіло Ісуса було зняте з хреста, хрест разом із знаряддям тортур закопали на горі. За
наказом св. Олени, матері імператора Константина Великого, було
розпочато розкопки на гору Голготі і віднайдено три хрести, два з яких
мали належати розп'ятим розбійникам і один нашому Спасителеві. Постало
питання, котрий саме хрест є Господній. До
цих хрестів почергово прикладали важкохвору жінку, і ось біля одного з
них сталося чудо: вона одужала, і цей факт засвідчив те, що це дійсно
Хрест Спасителя. Коли ця вістка дійшла до Константина, він так
написав до єрусалимського єпископа: "Немає слів для прославлення того
чуда. Це річ гідна подиву, що святе знаряддя Страстей нашого Бога, яке
було стільки років скрите під землею, заблисло саме в тій хвилині, коли
западається ворог людського роду. Розум не може цього збагнути; Боже
перевищує людське". Незабаром Константин зорганізував будову
трьох церков: церкву Христових Страстей, церкву Хреста й церкву
Воскресіння. Хрест зберігався у церкві Св. Хреста, побудованій над
гробом Спасителя. Посвячення церкви Св. Хреста відбулося 13 вересня 335
року. Наступного дня після посвячення храму було врочисте воздвиження
віднайденого св. Хресного Дерева. Саме ця подія дала початок святкуванню
празника Воздвиження. Відтоді Східна Церква щорічно святкує пам'ять
посвячення храму Господнього Воскресіння 13 вересня, а празник
Воздвиження Чесного Хреста 14 вересня.
Друга важлива подія, що зробила загальним празник
Воздвиження на Сході і Заході, - це повернення св. Господнього Хреста з перської
неволі. У 615 році Палестина була зруйнована перським царем Хозроесом ІІ
і Святий Хрест було перевезено до Персії. У 618 році син Хозроеса ІІ
підписав мир з імператором Гераклієм і повернув Хрест
Спасителя. Імператор на власних плечах заніс його назад на Голготу.
Воздвиження чесного Хреста Церква святкує 27 вересня.
Відтоді празник носить назву: "Всемірне - це є всесвітнє - Воздвиження
Чесного й Життєдайного Хреста". Тому, що празник Воздвиження нагадував
Христове розп'яття і смерть і ставився нарівні з Великою П'ятницею, то
від найдавніших часів стало звичаєм св. Церкви в цей день зберігати
строгий піст.
Крім празника Воздвиження віддає наша Церква честь
св.Хрестові ще в неділю Хрестопоклінну. Цього дня, як і на Воздвиження,
буває на утрені винесення і поклоніння св.Хрестові, але без обряду
воздвиження-піднесення, яке є тільки на празник Воздвиження.
Переслідування християн, яке розпочалося у
303 році, було найкривавішим, але в той час Боже Провидіння вже
підготовляло людину, яка мала змінити долю Римської імперії. Був це син
Констанція - Константин, що спочатку був "цезарем", а згодом "августом"
Заходу. Народився 280 року в Сербії від матері св. Олени, а виховувався
при дворі імператора Діоклетіана в Никодимії. Маючи 15 років, вступив до
війська, а трьома роками пізніше став трибуном (генералом).
Високого
зросту, сильної і гарної постави, інтелігентний, хоч середньої освіти.
Відзначався незвичайною відвагою, так що вояки пішли б за ним у вогонь і
воду.
Коли Діоклетіан
зрікся імператорського трону, Константин був при дворі "августа"
Галерія, що хотів його позбутися і наражав на різні небезпеки. з яких
Константин виходив щасливо. В 306 році помер батько Константина
Констанцій і римські легіони без відома Галерія проголосили "августом"
Константина, однак Галерій признав за ним тільки титул "цезаря".
Його
блискучі перемоги збільшили популярність Константина у війську, і він
став єдиною реальною силою на Заході. Одна з таких великих перемог мала
глибше значення, ніж розрахунки двох амбітних володарів, бо у зв'язку з
цим боєм сталась одна подія надзвичайної історичної ваги - Константин
став християнином. Ось як пише про це 318 р. Лактанцій в "Житті
Константина", твердячи, що вночі перед боєм Константин мав видіння й
дістав наказ від Христа зробити на щитах своїх воїнів небесний знак "Х" і
"Р" - дві грецькі букви зв'язані разом. Крім цього, перед боєм
Константин звернувся до Бога християн, і серед дня на небі на заході
бачив ясний хрест з грецьким написом:" Цим знаком переможеш". Наступної
ночі з'явився йому Христос, показуючи хрест, і Константин зробив прапор у
формі хреста.
У
Константина були і темні сторони його життя, про це розповідає нам
св.Єронім: вбивство свого першого сина - Кріпса (з першого подружжя).
Сталося це, мабуть, за намовою його жінкиФавсти, яка хотіла приготувати
місце для своїх синів. Однак і вона пізніше була вбита, щоб немов
надолужити за попередній злочин.
Незабаром
після тієї страшної трагедії, в якій Константин виступає як убивця
своїх рідних, його мати Олена вибирається на прощу до Святої Землі, щоб
виблагати у Святих Місцях милосердя для себе і для свого сина. Приїхавши
до Єрусалиму, вона зібрала священиків та археологів на нараду, щоб
вирішити, де почати розкопки і шукати Хрест Господній. Після кількох
тижнів праці знайдено три хрести.
Теперішня базиліка Св. Гробу збудована Хрестоносцями на тому місці, де первісно стояли три константинівські церкви.
Закінчивши
своє завдання і покуту, св.Олена вернулася до свого сина в
Константинополь і там незабаром померла на 80 -му році життя.Константин
побудував на її честь величезну статую, наказав, щоб її рідне місто
Дрепан назвалось її іменем, а палату в Римі неподалік Латерну, в якій
мешкала св.Олена, Константин подарував Папі, і її пізніше перемінено на
базиліку, де зберігається частина Св. Хреста й мощі св. Олени; цю
базиліку названо базилікою Св. Хреста Єрусалимського.
Хоч
історично важко встановити, яку роль відіграла Олена у віднайденні
хреста, та Церква, проголошуючи її святою, поєднала з її іменем
віднайдення Св. Хреста.
З безмежної, незбагненної любові до людей Ісус Христос
дав себе розіп'яти на хресті. Він узяв на Себе гріхи всіх людей - усіх
часів і всіх народів - і знищив їх Своєю хресною смертю. Хрест, який у
Римській імперії був знаряддям жахливої ганебної страти найбільших
злочинців, став символом перемоги життя над смертю, перемоги любові над гріхом. Сьогодні хрест є предметом вшанування й ознакою заслуги.
Плодом Своєї смерті на Хресному дереві Христос повернув людям утрачений
рай - з'єднав їх знову з Богом. Єдність, дружба з Богом є життя, тому
Хрест Господній називаємо Животворящим. Поклоняючись Святому Животворящому Хресту Господньому, наша Церква завжди пам'ятає про світле Воскресіння, про те, що хрест - дорога до вічного щасливого життя. Хрест - це любов. Значення Св. Хреста у сьогоденні Хрест - це єдине джерело духовного народження і відродження людини, а також всього народу. Він
показує кожному зокрема, яка мета і яка є вартість людського життя.
Людина ознаменована Св. Хрестом, отримує ім'я християнина, а поряд з цим
велике завдання - бути живим свідком найвищих цінностей життя, які нам
об'явив сам Ісус Христос. Це свідчення вміщує також наше ставлення до
інших людей, всю відповідальність за долю свого народу. Не можна бути
християнином і не любити свій народ. Неможливо служити Богові і не
служити віддано своєму народові. Отже, справжнє християнство є основою
глибокого патріотизму і безкорисливого служіння своєму народові. Тому
Хрест Христовий сьогодні для усіх нас - це єдине джерело досконалої
мудрості і світло у цьому земному житті. Хто взяв цей Хрест, ним
знаменує свою щоденність, той переможе усі труднощі і достойно виконає
свою місію в Державі. Пам'ятаймо слова Христа: "Коли хтось
хоче йти за Мною, нехай зречеться себе самого, візьме хрест свій і йде
за мною" (Мт 16,24). Брати на себе хрест - це означає з
довірою приймати Божу волю, не нарікати на прикрощі, терпеливо зносити
всі труднощі буденного життя.
Форму хреста
можемо знайти будь-де: на віконній рамі, у птаха, що ширяє у повітрі,
хрест творять зірки на небі і т.д. Церква також високо шанує знамення
Святого хреста: вона вживає його під час Служби Божої, на всіх Тайнах,
на хоругвах і ризах, благословення і освячення, прикрашає ним церковні
вежі, престоли, ставить його на гробах померлихХрами Божі також часто
будуються у формі хреста. Для християнина знак Св. Хреста є
тим, чим форма для військового. Саме хрест вирізняв католиків і
православних серед інших віросповідань. Ніколи не треба
хреститися поспішно і недбало, слід пам'ятати, що цей знак є взиванням
Пресвятої Трійці, якій належить найбільше поклоніння і найбільша честь.
Форма хреста нагадує нам хресну смерть Ісуса Христа і його спасіння.
Трикратний знак хреста і виголошені при цьому слова взивають Пресвяту
Трійцю. Знак святого Хреста береже нас від злого духа і
спокус, а також від багатьох нещасть як щодо душі, так і щодо тіла. Тому
ми повинні часто хреститися: коли встаємо вранці або ідемо спати, перед
молитвою, перед споживанням їжі, перед виходом з дому, перед кожною
важливою справою. "Лише немудрий соромиться знаку Святого
Хреста:"Диявол тішиться, коли хтось відрікається від хреста, бо хрест є
його загибеллю і знаком перемоги над його силою"(св. Ігн.Ант.) "Не стидаймося Христового Хреста, - каже св.Кирило Єрусалимський у своїй 4-ій катехизі - хоча б хтось його укривав, але ти явно клади його на своєму чолі, щоб демони, бачачи царський знак, дрижали й далеко втікали. Роби цей знак, коли ти їси і п'єш, коли сидиш, лежиш, встаєш або ходиш, словом, при кожній нагоді". А св.Іван Золотоуст у проповіді про Цвинтар і Хрест про значення св.Хреста для нас каже: "Хрест - трофей проти бісів, оружжя проти гріха, меч, що ним Христос проколов змія. Хрест - зволення Вітця, слава Єдинородного, радість Духа, окраса ангелів, укріплення Церкви, похвала Павла, твердиня Святих, світло вселенної".
Поклін віддам і стану на коліна ,
Знаком хреста своє відкрию серце,
Силу могутню і Любов незриму
По краплі питиму із Чистого Джерельця.
Стою і слухаю, і виростають крила.
Здіймаюсь високо,щоб зблизитись із Богом.
Молитва до Отця той шлях відкрила,
Устами славлю лиш Його одного.
Помилуй, Господи, на все велика воля,
Караєш й милуєш людей-рабів Твоїх,
Схиляюсь низько і корюся долі,
Бо знаю-любиш, мов дітей Своїх.
Прости, Спасителю, бо є заблудлі душі,
Стезя духовності лежить між бур´янами.
Один є Бог-на морі чи на суші,
Де нас є втрьох, там Він є поміж нами.
За народним календарем, празник Покрови вважається в народі святом останніх плодів. До початку жовтня звичайно закінчували сівбу озимих. У цей час розпочиналася пора весіль, яка тривала два тижні до Пилипівського посту. Дівчата, котрі бажали взяти шлюб саме цього року, молилися: Свята Покровонько, покрий мені головоньку. У селянському побуті за станом погоди на Покрови намагалися передбачити характер майбутньої зими. Якщо на Покрову вітер з півночі, то зима буде дуже холодна і з хуртовинами, якщо з півдня - то тепла. Казали також, що Покрова покриває або листом або снігом; якщо в цей день землю не покриває сніжок, то не жди його ані в листопаді, ані в грудні. Як бачимо, Покрова Пресвятої Богородиці святкується в Україні не лише як національне свято, але і як народно-релігійне.
Культ Матері Божої як Покровительки і
Заступниці нашого народу сягає ще з давніх княжих часів, коли наша земля
зазнавала ворожих нападів звідусіль. У часи таких лихоліть наш народ
звертався за допомогою до Пречистої Діви Марії і ніколи не був опущений
Нею. Зародилося це свято у Царгороді, столиці Візантії, під час облоги
міста арабами. Столицю Візантії Константинополь оточили араби.
Все місто було у великій тривозі. У церкві Пресвятої Богородиці на
Влахернах, де переховувалася Її риза, відправлялася Всеношна. Між
народом ревно молився про охорону міста і святий Андрій Юродивий зі
своїм учнем - Епіфаном. Перед завершенням відправи святий Андрій у
видінні побачив, як від дверей церкви йшла світлом осяяна Пресвята
Богородиця у супроводі святого Івана Хрестителя і святого Івана
Богослова та при співі великого хору святих. Божа Матір підійшла до
престолу, припала на коліна і довго молилася, заливаючись слізьми. Потім
встала, зняла з себе преясну хустку-покров і широко простягла її над
народом у церкві. Незабаром видіння зникло. Св.
Андрій із хвилюванням запитав у свого учня Єпифанія: "Чи
ти бачиш, брате, Царицю і Владику всіх, яка молиться за весь світ?". На
що той відповів: "Бачу і жахаюся". Це з'явлення було прославлене
присутніми в храмі людьми, які увірували в допомогу Матері Божої у їхній
боротьбі із загарбниками. Святий Андрій і Епіфан
зрозуміли, що Пресвята Богородиця прийшла сюди, щоб захистити їхнє місто
від ворогів. І справді - вороги відступили. Місто було врятоване. Від
тієї хустки-покрову дістав назву і сам празник як згадка про цю подію.
Покров став символом заступництва та опіки Пресвятої Богородиці.
Серед
українців, які постійно страждали від набігів, ця легенда набула
особливої популярності. Під могутній Покров Богородиці прибігали наші
князі і королі, козаки і січові стрільці. Згадаймо князя Ярослава
Мудрого, який після перемоги над печенігами в 1037 році віддав увесь
свій народ і державу в опіку Божої Матері. І так з волі нашого монарха
Пресвята Богородиця стала офіційною Заступницею, Покровителькою й
Царицею нашого народу. Козаки також з особливою довірою
ставилися до опіки Богородиці. Ідучи в похід і вертаючись з нього, вони
спішили до Неї зі щирою просьбою про заступництво і з подякою за
вислухані молитви. В їхній бойовій пісні "Нумо, хлопці, до зброї" є такі
слова: "Нам поможе св. Юрій ще й Пречиста Мати турка звоювати". Щорічно
у цей день козаки з великою урочистістю відзначали це свято на Січі у
своєму головному храмі св. Покрови. Діва Марія - Покровителька
відважних воїнів-захисників Батьківщини. Вона допомагає подолати ворога
і визволяє з неволі. Українська Повстанська Армія 30 травня 1947 року
проголосила празник Покрови своїм офіційним святом. Своїм це
свято вважають і пластуни. Вони вірять, що Богородиця не тільки
заступається за них, але й у своїх молитвах просить у Бога кращої долі
для української молоді. Матір Божа узяла під свій покров
молодіжну організацію "Пласт" у найважчі для неї часи, коли комуністична
влада намагалася цілковито знищити цю організацію. Це були нелегкі
випробування. Пластуни вимушено покидали рідні терени, відновлюючи Пласт
на чужині. Там, впродовж десятиліть оберігали і розвивали наші пластові
традиції та вподобання, а коли Україна стала незалежною та вільною
державою, допомагали відроджувати Пласт на рідних землях.
Завдяки неустанній помочі Божої Матері Пласт відновив свою діяльність в
Україні і продовжує плідно працювати з молоддю, бо знає, що Пречиста
Діва Марія завжди стане на захист тих, хто вірно служить Богові і своєму
народові. Увесь наш народ завжди з великим довір'ям прибігав і
прибігає до Божої Матері та взиває Її помочі чи то в справах особистих,
чи родинних, чи в часи всенародного лихоліття. Її свята ікона
знаходиться у кожній українській хаті. В історії нашого народу записано багато чудесних випадків помочі Божої Матері, особливо під час нападу ворогів на нашу землю. Покров Пресвятої Богородиці святкуємо 14 жовтня. В Україні це свято відзначають дуже врочисто і величаво.
Свято Покров Пресвятої Богородиці завжди було і є для нашого народу днем великого вияву любові і подяки Божій Матері та днем радісного возвеличення Її покровительства та заступництва. Св. Отець Пій Х-ий в 1912р. сказав до нашого єпископа Микити Будки такі слова: "Ваш народ не може загинути, бо має дві запоруки: ваш народ любить Євхаристійного Ісуса і Пречисту Діву Марію. З цими запоруками народ не може пропасти". І це справді так. Ми сильно віримо, що набожність нашого народу до Пресвятої Богородиці, як до своєї Покровительки й Заступниці, є найкращою запорукою, що Вона нашого народу ніколи не опустить і заступиться за ним до свого Сина та випросить в Нього ту превелику ласку, що на наших рідних землях упаде царство тьми й неволі і знову запанує царство Її Божого Сина. Отож і ми намагаймося якомога частіше прибігати під покров Матері Божої, просити у Неї помочі, милосердя, жертвувати Її усі наші діла, віддавати Їй честь як своїй вірній і невтомній Заступниці, Опікунці й Цариці.
ПОКРОВА
(14 жовтня) Що розказував нам батько, не забудь до скону,
Про Покрову, Матір Божу, про святу ікону.
Сарацини підступили під мури Царграда,
Хоч відважно бились греки – не дали їм ради.
І коли вже воювали
за рубіж останній,
На всеношній святий Андрій,
а з ним Єпіфаній
(його учень) раптом бачать
прямо перед ними
У повітрі Матір Божу
з багатьма святими.
І коли вже сил у греків
зовсім не ставало, Розпростерла Мати Божа
біле покривало,
Омофор свій, над їх станом, благаючи стиха
Про спасіння того граду
від біди та лиха.
Стоїть Мадонна в білому покрові.
Над Всесвітом стоїть вже стільки літ!
І сяйвом материнської любові
Оберігає і рятує світ.
Ідуть до Неї немічні і хворі,
Несуть дітей, ведуть калік, сліпих,
Ідуть до Богоматері у горі,
Щоб змилувалась, зглянулась на них.
Ідуть до Неї праведні і грішні:
Кого не милують життєві бурі-битви.
Засмучені, згорьовані, невтішні
Несуть свої скорботи і молитви...
Жертовністю і вічністю любові
Торкається всіх душ, усіх сердець
Мадонна в білосніжному покрові –
Довершеності й святості вінець.
Душевний спокій змученим поверне,
Коли огорне їх тяжка пора.
До зір покличе крізь колючі терни,
Засвітить свічі віри і добра.
Стоїть Мадонна в білому покрові
Над плином поколінь, над плином літ.
І силою вселенської любові
Оберігає і рятує світ.
Н.Кметюк
Свята Покрова, Свята Покрова,
Земля встелила синій цвіт.
Церковний дзвін лунав довкола
І в глибину душі проліг.
Спішились люди, діти гомоніли,
Ще літо зберегло тепло.
На цвинтарі квітки розцвіли,
Мов синіх хмарок полотно.
Всміхалось небо загадково,
В листочках лип гравсь промінець.
Осінній день, Свята Покрова
Раділо небо й світ увесь.
Молилась я, тихенько на колінах,
Пречистій Матері у золотій фаті.
Молитва з шепотом на стіни,
Лягала в образи Святі.
Свята Оранто! Матінко небесна!
Заступнице моя і всіх людей.
Молюсь, щоб Українонька воскресла,
Сльозу обтрушую з очей.
Моя надіє! Кланяюсь низенько.
Царице неба, правди і добра.
Ти чуєш, стукає серденько
В молитві щирій на устах.
