Народився св. Василій в малоазійській провінції Каппадокії, в місті Кесарії, 329 Божого року. Його батько, також Василій, був адвокатом у Кесарії. Адвокат Василій одружився з особою, гідною себе. Це була сирота Емелія, дочка мученика за Христову віру, гарна й багата.
Василій і Емелія мали десятеро дітей. Крім Василія, мали вони ще чотирьох синів і п'ятеро дочок.
Скоро й щасливо минали дитячі роки Василія в батьківському домі. Та настав час, коли юнакові треба було дати світське виховання, щоб підготувати його до громадської служби, до виконання державних, суспільних обов'язків. Василій вивчав філософію й красномовство у Кесарії (Каппадокія), що була не тільки столицею провінції, але й красного письменства. Підготовлений своїм батьком, Василій став там невдовзі найліпшим учнем.
Коли Василій закінчив науку в Кесарії, то виїхав, як це було тоді прийнято, до школи у Константинополь, а звідти в університет до славних Атен.
Після п'яти років навчання в Атенах Василій повернувся до Малої Азії. Мав тоді 26 років.
На Батьківщині, в Аннесії, Василій не застав уже між живими ні батька, ні бабуні Макрини. Мати Емелія з дочкою Макриною самі порядкували великою господаркою й опікувалися усією родиною. Побувши серед рідні, Василь виїхав до Кесарії, де обійняв кафедру красномовства. Там поважали його й славили. Василій гордився своєю вимовою й знанням; він знався з усіма, хто займав високі посади.
Проникливе око сестри Макрини скоро помітило той блиск пустої слави. Вона знала колишнього Василія й вважала його здатним до кращого життя. Нагадавши йому про марноту світу й ницість самого красномовства, переконувала величати покору й убогість, бажати християнської досконалості, яку вона сама плекала з кожним днем щораз більше. Брат повернувся серцем до досконалішого життя.
Про цю свою переміну так пише сам Василій: "Прогайнувавши чимало часу в марноті та зуживши майже всю молодість на те, щоб важким і марним трудом здобути знання мудрості, осудженої Богом, я прокинувся нарешті, наче з глибокого сну".
Коли розвіялися перші дими марної слави, коли Василій відрікся від світу, щоб посвятити себе Богові, єпископ Кесарії Діяній злив на його голову воду св. Хрещення. Тоді не можна було хреститися до 25-30 року життя. Св. Григорій з Нісси, св.Василій, й св. Григорій з Назіянза згодом виступили проти такої практики.
Як Василій розпочав нове богомільне життя, то задумав глибше пізнати його правила та зблизька приглянутись до нього.
Приглядається з великою пошаною до побожного життя монахів, Василій бачить страшне, криваве переслідування правовірних фальшивниками християнства - аріанами, які, заохочені ласкою царів, ув'язнювали, мучили й убивали правовірний люд.
До Понту вернувся Василій з сильною постановою у серці - наслідувати суворе життя монахів. Він вибрав собі мешкання на березі річки Іріс, проти Аннесії.
Згодом у понті він знайшов кількох християн, що пробували свої сили в аскетичному житті, і поволі перемінив свою пустельню на монастир. Тепер учень став учителем.
Згодом єпископ Діяній висвятив Василія на священика.
А ще за деякий час св. Василій став архієпископом-митрополитом Каппадокії, він з геройською обороною правдивої Христової віри в своїй провінції дбайливо організовував свою митрополію.
Наприкінці життя св. Василія осяяла велика радість. Заки Бог покликав його по вічну нагороду, він бачив перемогу Церкви над аріанізмом: в державі настав мир, закінчились переслідування правовірних, - вони могли спокійно визнавати правдиву Христову віру.
Важко хворий, св. Василій з останніх сил встав з постелі, пішов до церкви і на очах численного народу охрестив іудея з усією його родиною. Потім висвятив кількох дияконів і священиків.
Накінець його голос ослаб, і він уже пошепки проказав слова св. Псалма: "Господи, в твої руки віддаю свого духа", після чого смертю праведника закінчив свою земну боротьбу й працю для прослави Бога та добра ближніх дня 1 січня 379 року, на 9-му році свого єпископства й 49-му році свого трудолюбного й святого життя.
Похорон св. Василія, що відбувся за проводом його брата Григорія, єпископа Нісси, був справжнім тріумфом. Духівництво несло відкрите тіло Святого. З усіх боків тиснувся народ. Одні хотіли мати хоч ниточку з його одежі, інші - діткнутися рукою його домовини. З великими труднощами вдалося опустити домовину Святого до гробниці кесарійських єпископів.
Святого Василія назвали ще за його життя Великим. Христова Церква прийняла цю назву як визнання за його великі заслуги та зачислила його до своїх святих і великих вселенських учителів. Своїм характером, культурою, талантом, праведністю та невтомною службою Богу й ближньому св. Василій заслужив звання Великого й Святого.
