20 січня 1896 р., переддень іменин настоятельки. Входячи до хору на вечірню молитву, Тереза стає навколішки перед Матір'ю Агнесою та в тиші дарує їй свій рукопис. Дві посмішки. Агнеса відкладає зошит убік, час для розмови з Богом. Щоб прочитати Рукопис, вона матиме час насправді тільки після виборів 21 березня 1896 р. Тепер, по трьох роках настоятельства, вона звільнена від цих обов'язків, а її наступницею стає Мати Марія де Гонзаг, насилу обрана в сім турів голосування.
Тереза, третя сестра Мартен, яка склала орденські обітниці майже шість років тому, хоча й без права голосу в капітулі конвенту, попросила дозволу залишитися в новіціаті. Мати Агнеса їй це дозволила. Мати де Гонзаг теж погоджується на це й одночасно призначає Терезу своєю асистенткою при новіціях, зберігаючи, однак, титул "наставниці новіціату" та право приймати всі рішення.
Великої П'ятниці, 3 квітня 1896 р., попівночі, а потім ще ввечері Тереза має кровотечу з горла – тоді це була майже безпомилкова ознака наближення смерті. За два дні, 5 квітня, Великодньої Неділі їй на думку спадає болісне питання: Чи буде для нас Небо? Ісус "дозволив, щоб мою душу огорнула найглибша темрява і щоб думка про небо, така солодка для мене, перетворилася на предмет боротьби й страждання" (Г 5v). Безстрашна у своїй вірі в обітницю Ісуса, "за цим столом, повним гіркоти, за яким їдять бідолашні грішники", Тереза сидить разом із ними, несе перед собою "ясний смолоскип Віри" (Г 6r).
Туберкульоз чинить у ній блискавичне спустошення. Відтоді смерть уже близька. Кінець травня – початок червня 1897 р., Мати Агнеса виявляє Терезі своє прагнення, щоб вона написала "продовження малого життя", тобто продовження першого автобіографічного Рукопису, відредагованого для неї 1895 р. Рукопису А(гнеса). Мати де Гонзаг наказує Терезі взятися за працю. Що принесе нам другий Рукопис, Рукопис Г(онзаг)?
Для обох творів характерна нарративна і психологічна єдність та один намір.
Пор. НАС, стор. 29-34.
Сама Тереза з перших рядків Рукопису Г(онзаг) цілком виразно встановлює зв'язок між двома Рукописами, повідомляючи Матері де Гонзаг: "Ви висловили бажання, щоб я разом із Вами закінчила Прославлення Милосердя Господа (пор. А 2r). Цю солодку пісню я почала з Вашою донькою, Агнесою від Ісуса...." (Г 1r). Рукопис Г(онзаг), таким чином, також пишеться в автобіографічній перспективі,
Наприкінці Рукопису Г Тереза ще раз нагадує про цю автобіографічну мету: "Віддавна знаєш, що я думаю, і знаєш усі пам'ятні події мого життя, тому я не могла б сказати тобі нічого нового" (Г 32v).
і читач легко помітить, як і в Рукописі А, постійні переходи від минулого до теперішнього, а навіть до майбутнього.
Але цього разу Тереза вже знає, що ці сторінки слугуватимуть матеріалом у майбутній публікації про її життя. Однак ніщо не відволікає її від головної мети: бути слухняною "прагненню", висловленому настоятелькою. Послух бринить провідним мотивом: Тереза пише "не для того, щоб створити літературний твір, а через послух" (Г 6r), "через послух продовжую те, що почала через послух" (Г 18v).
Мати Агнеса дала їй зошит у клітинку, в картонній обкладинці, обтягнутий чорною шкірою, який коштував 0,50 франка. У ньому 62 аркуші, з яких буде використано 37. Тереза могла почати писати 3 або 4 червня 1897 р. 2-го липня вона на межі сил, і останні рядки, записані чорнилом (Г 36r), створені найпізніше того дня. Потім, чи у своїй келії, чи в інфірмерії, до якої вона пішла 8 липня, дописує олівцем тремтячою рукою останні півтори сторінки, до слів "завдяки довірі й любові" (Г 36r-37r). Рукопис Г залишиться незавершеним.
*
Як Рукопис А(гнеса), так і Рукопис Г(онзаг) виявляють спорідненість з епістолярним жанром. Це довге безпосереднє довірливе оповідання, скероване до улюбленої, часто згадуваної особи. Увага Терези сконцентрована не на широкій публіці, яка потім, можливо, використовуватиме ці сторінки, а на Марії де Гонзаг: тільки її особа має значення в той момент, вся її особа.
І знову Тереза пише з безтурботністю дитини й без вагання підкреслює стилістичні недосконалості свого переказу: це "мішанина" (Г 18r), яка "не має продовження (Г 6r і 8r)", "неясні й погано сформульовані думки" (Г 17r), а її перше пояснення Пісні Пісень здається їй "мало зрозуміле" (Г 35v), завдяки чому ми маємо новий коментар (Г 35v-36v). Сама її вільна довірливість вказує, що Тереза ані на мить не могла уявити собі, що її текст міг би бути опублікований таким, як він є (що ми, власне, й робимо в цій книзі...), без жодної літературної правки. Хоча Тереза знає, що має виконати якусь "місію"
Зізнання Матері Агнеси, докладно описане в найпершому виданні Історії однієї душі 1898 р„ стор. 240-242.
й те, що вона пише, відіграє важливу роль, однак її радикальне відсторонення, яке для неї означає абсолютну довіру до Бога, дає нам найбільш несподіване визнання в історії бестселерів світової літератури: "Не думайте, Матінко моя, що я розмірковую над тим, яка користь може бути з моєї вбогої праці: оскільки роблю це через послух, мені його вистачає, і не відчувала б жодної прикрості, якби Ви, не читаючи, спалили її на очах у мене" (Г 33r). "Спалити", "не читаючи", "на моїх очах" – "жодної прикрості"... Бог потурбується про це інакше.
Отже, Тереза продовжує "своє мале життя", "завершує" те, що "почала" для Матері Агнеси. Вона описує найновіші події та ситуації після 1895 р.: вибори Матері де Гонзаг, свою хворобу, свої перші кровотечі, свій досвід випробування віри, можливість виїзду на місії, спочатку для неї, потім для її сестер, поглиблене відкриття таємниці братерської любові, своє завдання й працю з новіціями, двох духовних братів... У певні моменти повертається до минулого, до періоду свого постулату й новіціату.
Їй залишили велику свободу в опрацюванні тексту. Натхненниця, Мати Агнеса, напевно мала таке саме прагнення, як 1895 року, коли просила Терезу "писати вільно те, що спаде на думку" (А 3r), за умови, що вона більше розповість про своє монаше життя. Цього разу серед описуваних тем не може бракувати "братерської любові" – це було велике й глибоке відкриття "цього року", 1897-го.
Пор. Г 11v. Свідчення Матері Агнеси в Апостольському процесі справляє враження, ніби Тереза сама запропонувала тему: "Коли Мати Марія де Гонзаг попросила її доповнити рукопис про своє життя, вона сказала мені: "Писатиму про братерську любов, ох! Для мене це важливо, адже я отримала багато світла на цю тему й не хочу тримати його тільки для себе"." (РА, стор. 173). Зі свого боку, Мати Агнеса теж прагнула, щоб Тереза говорила про братерську любов і про своїх новіцій (пор. РО, стор. 148).
Текст Терези розвивається вільно.У простому перебігу нових ситуацій і найновіших подій автор просувається вперед за вільними асоціаціями думок, здається, що в неї немає ані задуманого точного плану, ані побіжних попередніх записок.
Характерні деякі визнання: "відчуваю також потребу представити Вам мої теперішні почуття, перш ніж почну говорити про минуле, бо пізніше, можливо, можу забути про них" (Г 8r). Двічі Тереза каже, що вона "дуже здивована" тим, що написала (Г 8r, 35r), "не мала такого наміру" (Г 35r). Мати Агнеса переказує слова Терези про її працю: "Я не ламаю собі голову над тим, як писати своє "мале життя". Цс так, немов ловити на вудку: пишу те, що вловлю" (Жовтий зошит 11/6/2).
Тереза пише з "дитячою простотою" (Г 1r), щоб "довести добру волю" (Г 6r). "Граюся, говорячи як дитина" (Г 33r). Її супроводжує лагідна іронія стосовно самої себе. Встановивши для себе певний порядок: спочатку зовнішній бік любові, а потім духовна любов, – вона стверджує: "Я переконана, що дуже швидко змішаю одну з одною" (Г 18r). Перед великою самопожертвою з боку сестер "її розум трохи паралізований", а "перо втратило легкість". Роблячи добру міну при поганій грі, вона починає з гумором описувати перешкоди таким пером, чия легкість приводить нас у захват... (Г 17r-v). Тереза-письменниця ілюструє свою думку численними образами, історіями та порівняннями.
*
Ось короткий зміст Рукопису Г:
1. Пролог (Г 1r-2v).
2. Вікриття "малої дороги" (Г 2v-3r).
3. Боже освітлення (Г 3r-4v).
4. Випробування віри (Г 4v-7v).
5. Розлука через смерть або виїзд на місії (Г 8r-11v).
6. Братерська любов (Г 11v-20r):
а) Таємниця любові (Г 11v-12v)
b) Зовнішнє практикування любові (Г 12v-17v).
c) "Суто духовна любов" (Г 18r-20r).
7. Тереза – знаряддя Господа серед новіцій
Тут вирази про братерську любов і про працю серед новіцій поєднуються; далі Тереза повернеться до теми любові до ближнього (наш пункт 8).
(Г 20v-27r) з відступом про молитву (Г 24v-26r).
8. Повернення до теми братерських стосунків (Г 26v-31r).
9. "Історія моїх духовних братів" (Г 31v-33v).
10. Єднання з Богом та його вплив на душі (Г 34r-37r).
Як у Рукописі А(гнеса), де представлено "думки про милості, які Господь уподобав мені дати" (А 3r), у Рукописі Г(онзаг) Тереза не забуває скеровувати глибокий погляд на життя. Вже у перших рядках вона стверджує: "Намагатимусь висловити почуття моєї душі" (Г 1r). І знову буде "прославляти Милості Господа", як це не раз повторює.
Усе в ній занурене у благодатний клімат здорових, живих стосунків з Ісусом. "Порив серця" (Г 25r), молитва повсякчас присутня в її душі й струменить з неї так спонтанно, що Тереза іноді стверджує з подивом, що її оповідання "несподівано перетворилося на молитву" (Г 6r). Цей погляд, сконцентрований на Ісусі, ще раз принесе нам дуже духовне прочитання життя, справжню історію душі. У Терези завжди багато душі.
Й багато радості. "Якщо в дитинстві я страждала зі смутком, то тепер уже не страждаю так, а в радості й мирі, я справді щаслива, що страждаю" (Г 4v). Навіть занурена у темряві, вона знає, що її неймовірно люблять: "О, мій Ісусе, може, це ілюзія, але мені здається, що Ти не можеш наповнити душі любов'ю більше, ніж наповнив мою" (Г 35r).
Страждання, якого й тепер дуже багато в її житті, вже не протиставлене радості. Навпаки, воно запрошує Терезу до глибшого переживання присутності Ісуса: "З кожним новим приводом до боротьби (...) я біжу до мого Ісуса" (Г 7r). Воно наказує їй по-новому зрозуміти свою апостольську, співвідкупительну місію. "Кажу Йому, що я щаслива, що не тішуся цим прекрасним Небом на землі для того, щоб Він відкрив його у вічності бідним невіруючим" (Г 7г). Велике еклезіальне поривання пронизує ці сторінки, "її ревність огортає світ" (пор. Г 33v), "це природний наслідок притягання її до (Ісуса)" (Г 34r).
Смерть не зупинить її невидимого апостольства. 9 червня Тереза завершує опис своїх страшних спокус проти віри в існування Неба (Г 5v-7v). Як виняток, записала дату. Цього самого дня вона пише Отцю Бельєру: "Яка я щаслива, що помираю! (...) Не помираю, входжу у життя, й усе, що можу сказати тут, дам Вам, отче, зрозуміти з висоти Небес" (LТ 244).
*
4 червня, коли Тереза знову береться до пера, щоб редагувати другий автобіографічний Рукопис, Мати Агнеса обіцяє їй допомогу в поширенні її послання: "Постараюся, щоб Господа любили й служили Йому завдяки світлу, яке Він дав тобі і яке ніколи не згасне". Тереза не заперечує, що Господь дав їй великий дар мудрості, збагачений душпастирським досвідом серед сестер, яких вона любить, а передусім під час виховання новіцій. "Люба Матінко, – пише Тереза до Матері де Гонзаг, – Ви не боялися сказати мені одного дня, що Господь освітлює мою душу й дає мені навіть досвід років" (Г 4r).
Чи передчувала Тереза, що "знання любові" (М 1r), яке оживлювало її свідчення, позначить ці сторінки печаттю краси й тепла? Знову "інший читач" (тобто ми) сідає до багатого столу серця. Він не встане від нього, перш ніж споживе всю його благодатність.
