Дозвілля

Меню сайту
Категорії розділу
МІСЯЦЕЛІК (Василь Скуратівський) Український народний календар
ПОГОСТИНИ (Василь Скуратиівський)
Історія однієї душі.
ЧУДЕСНА СВІЧКА Сельма Лагерлеф
Різне
Фото
Реклама
Наше опитування
Оцініть мій сайт
Всього відповідей: 530
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Block title
Український рейтинг TOP.TOPUA.NET Яндекс.Метрика  ShiftCMS.net - Каталог сайтів Львова Культурна Україна. Каталог сайтів ЛітПорталу Проба Пера Каталог
сайтів України

Directrix.ru - рейтинг, каталог сайтов Львівський каталог сайтів
Головна » Статті » Література » Історія однієї душі.

Розділ 9 . У темряві віри, відкриття Любові.

[ Розділ 9 .] 
[ У темряві віри, відкриття Любові. ]


І. М. Й. Т.



       |Г 1r| Люба моя Матінко, Ви висловили бажання, щоб я разом із Вами закінчила Прославлення Милосердя Господа. Пс 88,2 Цю солодку пісню я почала з Вашою донькою, Агнесою від Ісуса, що була матір'ю, на плечі якої Господь поклав обов'язок керувати мною в дні мого дитинства; тому саме з нею я мала виспівувати милості, уділені квіточці      Пресвятої Діви Марії, коли вона була у весні життя, але саме з Вами маю виспівувати щастя квіточки тепер, коли несміливі промені світанку поступилися місцем пекучій спеці полудня. Так, саме Вам, Люба Матінко, відповідаючи на Ваше бажання, спробую висловити почуття моєї душі, мою вдячність Господу, перед Вами, яка видимим способом представляєте мені Його, адже хіба ж я не віддалася Йому      цілковито саме в Ваших материнських долонях? О, моя Матінко, чи Ви пам'ятаєте той день?..... Так, відчуваю, що Ваше серце не могло б його забути... Щодо мене, то мушу чекати прекрасного Неба, оскільки тут, на землі, не знаходжу слів, здатних висловити, що діялося в моєму серці того благословенного дня.
       Люба Матінко, був ще інший день, коли моя душа ще більше прив’язалася до Вашої, якщо це можливо, – це день, коли Ісус знову поклав на Вас ярмо настоятельства.      Того дня, моя люба Матінко, Ви сіяли у сльозах, але в Небі будете переповнені радістю, Пс 125,5-6
|Г 1v| коли побачите, що несете коштовні снопи. О, моя Матінко, пробачте мені дитячу простоту, я відчуваю, що Ви дозволяєте мені говорити, не підшуковуючи того, що молодій монахині дозволено сказати своїй Настоятельці. Можливо, я не завжди втримаюся у межах, обов'язкових для підлеглих, але, моя Матінко, дозволю собі сказати, що це Ваша провина, я поводжуся стосовно Вас наче дитина, оскільки Ви поводитеся зі мною не як Настоятелька, а як Мати…..
       Ах! я добре відчуваю, люба Матінко, що саме Господь завжди говорить зі мною через Вас. Багато сестер вважають, що Ви мене розпестили, що з моменту мого вступу до святого ковчега я отримала від Вас лише ласки й похвали, а все-таки це не так Бут 7,13 ; у зошиті, що містить мої спогади з дитинства, Ви побачите, Матінко, що я думаю про сильне й материнське виховання, яке отримала від Вас.      З усієї глибини серця дякую Вам, що Ви не пощадили мене. Ісус добре знав, що його квіточка потребувала животворної води приниження, вона була занадто слабка, щоб без цієї допомоги запустити коріння, й саме за Вашим посередництвом, Матінко, їй було зроблене це добродійство...
       Півтора року тому Ісус уподобав змінити спосіб вирощування квіточки, без сумніву, Він визнав, що вона вже достатньо полита, адже тепер своїм зростом завдячує сонцю, Ісус хоче давати їй уже тільки посмішку, якою обдаровує її, між іншим, через Вас, люба Матінко. Це лагідне сонце зовсім не призводить до зів'яння квіточки, а
|Г 2r| чудово розвиває її, у глибині чаші квіточка зберігає коштовні краплі роси, які отримала, й ті краплі постійно нагадують їй, що вона мала й слабка….. Всі створіння можуть схилятися над нею, захоплюватися нею, обсипати похвалами, не знаю чому, але це не могло б додати жодної краплини фальшивої радості до радості істинної, яку вона відчуває у своєму серці, бачачи себе такою, якою є в очах Господа: бідолашним маленьким «нічим», не більше… Я сказала, що не знаю, чому, – але хіба це не тому, що вона була збережена від води похвал весь той час, коли її маленька чаша не була ще наповнена росою приниження? Тепер уже немає небезпеки, навпаки, квітка вважає росу, якою вона наповнена, такою відбірною, що дуже остерігалася б замінити її на прісну воду похвал.
       Не хочу говорити, моя люба Матінко, про любов і довіру, якими Ви мене обдаровуєте, не думайте, що серце Вашої дитини нечутливе до них; тільки я відчуваю, що зараз не мушу нічого боятися, навпаки, можу цим тішитися, віддаючи Господу те добро, яке Він уподобав у мене вкласти. Якщо Йому хочеться, щоб я здавалася кращою, ніж є, мене це не обходить, Він вільний чинити, як хоче.... О, моя Матінко, які ж різні шляхи, що ними Господь провадить душі! У житіях Святих бачимо, що там багато душ, які нічого не хотіли залишити після себе
|Г 2v| після смерті, ані найменшої пам'ятки, найменшого запису; а є такі, які навпаки, як наша Мати Св. Тереза, збагатили Церкву своїми високими одкровеннями, Тв 12,7 не боячись виявити таємниць Царя, щоб душі більше знали й більше любили Його. Який із цих двох типів святих більше подобається Господу? Мені здається, Матінко, що обидва Йому однаково приємні, адже все чинили згідно з закликом Святого Духа й оскільки Господь сказав: Скажіть Справедливому, що ВСЕ добре. Іс 3,10
       Так, усе добре, коли шукаєш тільки волі Ісуса,      і тому я, бідна квіточка, слухаюся Ісуса, намагаючись зробити приємне моїй любій Матері.
       Ви знаєте,      Матінко моя, що я завжди прагнула стати святою, але, на жаль! завжди переконувалася, порівнюючи себе зі святими, що між ними та мною така ж різниця, як між горою, вершина якої губиться в небесах, і невідомою піщинкою, яку топчуть ноги перехожих; замість того, щоб знеохочуватися, я сказала собі: Господь не міг би збуджувати прагнень, які неможливо реалізувати, отже, попри свою малість, я можу йти до святості; йти до величі – неможливо, отже, мушу зносити себе такою, якою я є, з усіма моїми недосконалостями, але хочу знайти спосіб піти до Неба малою дорогою, дуже прямою, дуже короткою, абсолютно новою малою дорогою. Ми живемо у добу винаходів, тепер уже не потребує зусиль сходження по
|Г 3r| сходах, у багатих людей їх успішно замінює ліфт. Я теж хотіла знайти ліфт,      щоб піднестися аж до Ісуса, адже я занадто мала, щоб підніматися крутими сходами досконалості. Отже, я шукала у святих книгах      вказівок з приводу ліфта, об'єкту моїх прагнень, і перечитала ці слова, що походять з уст Предвічної Мудрості: Якщо хтось МАЛЕНЬКИЙ, нехай прийде до мене. Прип 9,4 А отже, я прийшла, здогадуючись, що знайшла те, чого шукала, й бажаючи знати, о мій Боже! що Ти зробиш маленькому, який відповість на Твій заклик. Продовжила свої пошуки й ось що знайшла: – Як мати пестить свою дитину, так само і Я вас потішу, буду носити вас на Своєму лоні й колисати на колінах! Іс 66,13.12 Ах! ніколи ніжніші й мелодійніші слова не торкалися моєї душі, щоб порадувати її; ліфт, який має підняти мене на Небо, – це Твої обійми, о Ісусе! З цією метою я не мушу рости, навпаки, треба мені залишитися маленькою, треба ставати дедалі меншою. О, мій Боже, це перевищило всі мої сподівання, й хочу прославляти Твоє Милосердя Пс 88,2 "Ти навчав мене від моєї молодості, аж до цієї миті проголошую Твої чудеса, й надалі розповідатиму про них у найбільш поважному віці. Пс 70" Пс 70,17-18 Яким буде для мене цей поважний вік? Мені здається, що це могло б бути зараз, адже в очах Господа 2000 років – не більше, ніж 20 років.... ніж один день….. Пс 89,4 Ах! Не думайте, люба Матінко, що Ваша дитина прагне залишити Вас….. не думайте, що вважає
|Г 3v| найбільшим даром померти на світанку, а не на заході дня. Те, що вона вважає, єдине, чого прагне, – це робити приємне Ісусові….. Тепер, коли здається, що Ісус наближається до неї, щоб пригорнути її до перебування в Його славі, Ваша дитина радіє. Вона давно вже зрозуміла, що Господь, аби чинити на землі добро, не потребує нікого (а ще менше, ніж інших, – її).
       Матінко моя, пробачте мені, якщо я Вас засмучую ах! Я так сильно хотіла б Вас потішити…. але хіба Ви вважаєте, що якщо Ваші молитви не вислухані на землі, якщо Ісус на кілька днів відлучить дитину від її Матері, то Ваші молитви не будуть вислухані в Небі?.... Пс 89,4
       Ваше прагнення, знаю це, – щоб я виконала при Вас дуже солодку, дуже легку місію; хіба ж я не зможу закінчити цієї місії з висоти Небес?..... Як Ісус сказав одного дня Святому Петрові, Ви сказали своїй дитині: "Паси ягнят моїх", Йн 12,15 і я здивувалася, сказала Вам, що я "занадто мала"... благала, щоб Ви самі пасли своїх маленьких ягнят      і щоб Ви зберегли мене, щоб дозволили мені на шляху благодаті пастись разом із ними. А Ви, моя люба Матінко, почасти відповідаючи на моє слушне прагнення, зберегли малих ягнят разом із вівцями, але доручили мені пасти їх часто в тіні ,      рекомендувати їм найкращі трави, найбільш зміцнюючі, докладно показувати засліплюючі квіти, яких вони ніколи не повинні торкатися, хіба що тільки для того, щоб розтоптати їх... Ви не боялися, моя люба Матінко, що я зведу на манівці Ваших малих ягнят; мій брак досвіду, моя
|Г 4r| молодість зовсім не злякали Вас, можливо, Ви пригадали, що Господу часто подобається давати мудрість малим й що одного разу Він у захопленні прославляв Свого Отця, що приховав Свої таємниці від розумних, а відкрив їх маленьким. Мф 11,25 Матінко моя, Ви добре знаєте, як рідко зустрічаються душі, які не міряють божої сили своїми малими думками, бажаючи, щоб скрізь на землі були винятки, а тільки Бог не мав би права їх робити! Віддавна, я знаю, цей спосіб [вимірювання] досвіду за допомогою років практикується людьми, адже у своїй молодості Святий цар Давид співав Господу: – "Я МОЛОДИЙ і зневажуваний". Пс 118,141 У тому самому псалмі 118 не боїться все-таки сказати: – "Я став більш розумний, ніж старці: оскільки шукав Твоєї волі.... Пс 118,100 Твоє слово – це лампа, яка освітлює мої кроки... Пс 118,105 Я готовий виконувати Твої заповіді, й НІЩО мене НЕ НЕПОКОЇТЬ….." Пс 118,60
       Люба Матінко, Ви не боялися сказати мені одного дня, що Господь освітлює мою душу й дає мені навіть досвід років.... О, Матінко моя! Я занадто мала, щоб впасти тепер у марнославство, я також занадто мала, щоб переконувати Вас високопарними фразами, що в мені багато смирення, хочу просто визнати, що Всемогутній вчинив великі речі у душі дитини Своєї божественної Матері, Лк 1,49 а найбільша річ – це те, що показав їй її малість, її неміч.
       |Г 4v| Люба Матінко, Ви добре знаєте, що Господь уподобав провести мою душу через багато видів випробувань, я багато вистраждала з моменту, коли з'явилася на землі, але якщо в дитинстві я страждала зі смутком, то тепер уже не страждаю так, а в радості й мирі, я справді щаслива, що страждаю. О, моя Матінко, Ви маєте знати всі таємниці моєї душі, щоб не посміхнутися, читаючи ці рядки, бо на перший погляд – чи є душа, менш випробовувана, ніж моя? Ах! Якби страждання, яке я зношу вже майже рік, стало явним, яке було б здивування!...
       Люба Матінко, Ви знаєте це страждання, однак розповім про нього, оскільки вважаю його великою милістю, яку отримала під час Вашого благословенного Настоятельства.
       Минулого року Господь дав мені таке втішення, що я могла дотримуватися з усією докладністю всіх великопісних практик, я ніколи не почувалася такою сильною, а ця сила збереглася аж до Великодня.      Однак Великої П'ятниці Ісус уподобав дати мені надію, що вже невдовзі побачу Його в Небі... Ох! Який же солодкий для мене цей спогад!.... Залишившись біля Гробу      аж до півночі, я повернулася до нашої келії, але ледве встигла покласти голову на подушку, відчула ніби спінену хвилю, що доходила аж до моїх вуст. Я не знала, що це, але думала, що, можливо, помру, й мою душу залила
|Г 5r| радість... Однак, оскільки наша лампа була згашена, я сказала собі, що треба дочекатися ранку, щоб переконатися у своєму щасті, бо мені здавалося, що мене вирвало кров'ю. Ранок не забарився,      прокидаючись, я одразу подумала, що маю довідатися про щось радісне, підходячи до вікна, могла переконатися, що не помилилася….. Ах! душа моя наповнилася великим втішенням, я була глибоко переконана, що Ісус у день річниці Своєї смерті хотів, щоб я почула перший заклик. Це було як солодкий шум у далині, який оголосив мені прибуття Жениха....      Мф 25,6
       З дуже великою ревністю я брала участь в Утрені й капітулі провин .      Нетерпляче чекала своєї черги, щоб, просячи пробачення у Вас, довірити Вам, моя люба Матінко, свою надію й своє щастя, але додала, що я зовсім не страждаю (що було цілковитою правдою), й просила Вас, Матінко, не давати мені нічого особливого. Насправді, я пізнала щастя, бо могла провести день Великої П'ятниці так, як прагнула. Ніколи суворість кармелю не здавалася мені такою прекрасною, надія піти до Неба переповнювала мене радісним захватом. Коли прийшов вечір цього щасливого дня, треба було відпочити, але як і попередньої ночі, Ісус дав мені той самий знак, що мій перехід до Вічного життя недалекий….. Я насолоджувалася тоді такою живою, такою світлою вірою, що думка про Небо була всім моїм щастям, я не могла
|Г 5v| повірити, що існують безбожники, які не мають віри.      Думала, що, заперечуючи існування Неба, прекрасного Неба, де Сам Бог хотів би бути їхньою вічною нагородою, вони говорять всупереч тому, що думають. Бут 15,1 У такі радісні дні великоднього часу Ісус дав мені відчути, що справді існують душі, які не мають віри, які через надуживання милостей      втрачають цей коштовний скарб, єдине джерело чистої й істинної радості. Він дозволив, щоб мою душу огорнула найгустіша темрява й щоб думка про Небо, така солодка для мене, стала вже тільки об'єктом боротьби й страждання….. Це випробування не повинно було тривати кілька днів, кілька тижнів – воно повинно було згаснути в годину, визначену Господом, і….. ця година ще не настала….. Я хотіла б могти висловити те, що відчуваю, але, на жаль, гадаю, це неможливо. Треба пройти цей тунель мороку,      щоб осягнути його темряву. Однак спробую пояснити це через порівняння.
       Припустімо, що я народилася у країні, сповитій густим туманом, ніколи не споглядала радісного вигляду природи, залитої, перетвореної світлом сонця; правда, з дитинства чую оповідання про ці чудеса, знаю, що країна, у якій я перебуваю, – це не моя батьківщина, що за нею є інша країна, до якої я безперестанку маю прагнути. Євр 11,16 Це не історія, вигадана мешканцем сумної країни, у якій я перебуваю, це справжня реальність, адже Цар батьківщини, в якій світить сонце, прибув, щоб прожити 33 роки
|Г 6r| у країні темряви, на жаль! темрява зовсім не зрозуміла, що цей Божественний Цар є світлом світу….. Йн 1,5.9-10 Але, Господи, твоя дитина зрозуміла Твоє божественне світло, просить прощення в Тебе за своїх братів, погоджується їсти хліб болю так довго, як Ти захочеш, і зовсім не хоче до дня, Пс 126,2 який Ти визначиш, вставати з-за того столу, повного гіркоти, за котрим їдять бідні грішники….. Мф 9,11 А тому хіба не може також просити від свого імені, від імені своїх братів: Помилуй нас, Господи, адже ми бідні грішники! ... Лк 18,13 Ох! Господи, вчини, щоб ми відійшли виправдані.... Щоб усі, хто зовсім не освітлений ясним смолоскипом Віри, нарешті побачили, як він світить….. О, Ісусе, якщо треба, щоб стіл, засмічений ними, очистила душа, яка Тебе любить, я хочу сама їсти там хліб страждання так довго, аж поки Ти зволиш впровадити мене до Твого світлого царства. Єдина милість, про яку Тебе прошу, – це щоб я ніколи не образила Тебе!...
       Моя люба Матінко, у тому, що я пишу, нічого далі не буде, моя маленька історія, подібна до казки, несподівано замінилася молитвою, не знаю, яку користь Вам принесе читання усіх цих неясних і погано сформульованих думок. Зрештою, Матінко моя, я пишу не для того, щоб створити літературний твір, а через послух, якщо Вам нудно, принаймні побачите, що Ваша дитина довела свою добру волю. Отже, буду
|Г 6v| без знеохочення продовжувати своє дрібне порівняння від моменту, в якому його перервала. Я говорила, що впевненість у тому, що одного дня відійду далеко від сумної й темної країни, була дана мені з дитинства; я не тільки вірила тому, що чула, людям більш ученим від мене, я також відчувала у глибині серця тугу за тією прекрасною країною. Як геній Христофора Колумба дозволив йому передчути існування нового світу, коли ніхто про це не думав, так само і я відчувала, що якась земля одного дня стане для мене постійним пристановищем, але несподівано туман, який мене оточує, Євр 13,14 стає ще густіший, проникає в мою душу й сповиває її так, що вже неможливо віднайти в ньому той солодкий образ моєї Вітчизни, все пропало! Коли хочу дати відпочинок своєму серцю, змученому темрявою, що його оточує, згадуючи світлу країну, до якої я прагну, моє страждання подвоюється, мені здається, що темрява голосами грішників говорить мені, насміхаючись з мене: – "Ти мрієш про світло, про край, сповнений найприємніших пахощів, мрієш про вічне володіння Сотворителем усіх цих чудес, думаєш, що одного дня вийдеш з туману, який тебе оточує, – ну ж бо, ну, радій смерті, яка дасть тобі не те, на що ти очікуєш, а ще глибшу ніч, ніч небуття".
       |Г 7r| Люба моя Матінко, образ, у якому я хотіла представити Вам темряву, яка сповиває мою душу, так само недосконалий, як нарис у порівнянні зі зразком, однак не хочу довше писати про це, бо боюся сказати блюзнірство….. Боюсь навіть, що вже й так забагато сказала...
       Ах! нехай Ісус мені пробачить, якщо я зробила Йому прикрість, але Він добре знає, що, не маючи радості Віри, я намагалася принаймні виконувати її вчинки. Вважаю, що протягом року я зробила більше актів віри, ніж протягом цілого свого життя. З кожним новим приводом до боротьби, коли мої вороги приходять провокувати мене, я поводжуся відважно; знаючи, що участь у поєдинку – це боягузтво, я повертаюся спиною до своїх супротивників, не зволивши навіть подивитися їм в обличчя, і біжу до мого Ісуса, кажу Йому, що готова пролити останню краплю крові,      щоб визнати, що Небо існує. Кажу Йому, що я щаслива, що не тішуся цим прекрасним Небом на землі для того, щоб Він відкрив його у вічності бідолашним невіруючим. Тому, незважаючи на це страждання, яке відбирає в мене всю радість, все-таки можу волати: – "Господи, Ти сповнюєш мене РАДІСТЮ в УСЬОМУ, що робиш (Пс 91)".      Пс 91,5 Бо хіба ж існує більша радість, ніж радість страждати заради Твоєї любові?.. Що глибше страждання [й] менш помітне для очей створінь, то більше воно радує Тебе, о, мій Боже, але якби, що неможливо, Ти сам не знав мого страждання, я була б так само щаслива, якби завдяки ньому могла стримати хоча б один гріх проти Віри або відкупити його…..     
       |Г 7v| Люба моя Матінко, можливо, Вам здається, що я перебільшую своє випробування, справді, якщо Ви судите з почуттів, які я висловлюю у своїх віршиках, написаних цього року, маю здаватися Вам душею, переповненою потішенням, для якої завіса віри майже роздерлася, а все-таки….. для мене це вже не завіса,      це стіна, яка підноситься до небес й закриває зоряний небосхил….. Коли я співаю про щастя Неба, вічне володіння Богом, не відчуваю жодної радості, адже співаю просто про те, у що ХОЧУ ВІРИТИ. Правда, іноді найменший промінчик сонця падає просвітлити мою темряву, тоді випробування на мить вщухає, але потім спогад про цей промінь, замість того, щоб приносити мені радість, справляє так, що темрява стає ще густішою.
       О, Матінко моя, ніколи я не відчувала так добре, який Господь      лагідний і милосердний, Пс 102,8 послав мені це випробування тільки тоді, коли я вже мала сили його витримати, раніше, думаю, воно позбавило б мене відваги….. Зараз воно нищить усе, що могло б виявитися природним задоволенням у прагненні Неба, яке в мені є... Люба Матінко, зараз мені здається, що ніщо не заважає мені злетіти, адже в мене вже немає великих прагнень, хіба що тільки те, щоб любити так, щоб аж померти від любові... 9 червня     
        |Г 8r| Люба моя Матінко, дуже дивуюся, бачачи те, що я написала Вам учора, що за карлючки!.... у мене так сильно тремтіла рука, що не могла писати далі, сподіваюся, сьогодні писатиму більш розбірливо, бо я вже не в ліжку, а в гарненькому біленькому кріслечку...
       О, Матінко моя, я добре відчуваю, що все, що Вам кажу, не має продовження, але відчуваю також потребу представити Вам мої теперішні почуття, перш ніж почну говорити про минуле, бо пізніше, можливо, можу забути про них. Передусім хочу сказати Вам, як сильно я зворушена всією Вашою материнською ніжністю, ах! вірте мені, моя люба Матінко, серце Вашої дитини переповнює вдячність, вона ніколи не забуде всього, чим Вам завдячує…..
       Матінко моя, найбільше мене зворушує новенна, якою Ви молитеся до М[атері] Б[ожої] Переможної, меси, які Ви замовили, щоб випросити мені зцілення. Я відчуваю, що всі ці духовні скарби приносять багато добра моїй душі; на початку новенни я казала Вам, Матінко моя, що треба, щоб Пресвята Діва Марія зцілила мене або забрала на Небо, бо мені здавалося дуже сумним для Вас і для спільноти мати на утриманні молоду хвору монахиню; зараз я погоджуюся хворіти ціле життя, якщо це приносить задоволення Господу, погоджуюся навіть на те, щоб моє життя було дуже довгим, єдина милість,
|Г 8v| якої я прагну, – це щоб воно було обірване любов'ю.
       О! ні, я не боюся довгого життя, не ухиляюся від боротьби, адже Господь – твердиня моя, Він навчає мої руки боротьби, мої пальці війни. Він мій Спаситель. У Ньому покладаю надію – Пс 143.Пс 143,1-2 Так само, я ніколи не просила у Господа померти молодою, правда, завжди сподівалася, що така Його воля. Часто Господь задовольняється прагненням працювати для Його слави, і, як знаєте, Матінко моя, мої прагнення дуже великі, також, як знаєте, Ісус подав мені не одну гірку чашу, Лк 22,42 яку віддалив від моїх уст, перш ніж я її випила, але не раніше, ніж я скуштую її гіркоту. Люба Матінко, Святий цар Давид був правий, співаючи: Як це добре, як це гарно, коли брати живуть разом Пс 132,1 у досконалій єдності. Це правда, я дуже часто це відчуваю, але ця єдність тут на землі має реалізовуватися саме серед жертв. Я прийшла до Кармелю зовсім не для того, щоб жити разом із моїми сестрами, але тільки для того, щоб відповісти на поклик Ісуса; ах! я добре передчувала, що життя з рідними сестрами мусить бути приводом для постійного страждання, якщо не хочеться потурати людській природі. Як можна казати, що більш досконалим є віддалитися від своїх близьких?... Чи коли-небудь закидали братам, що вони б'ються на одному полі битви, чи закидали їм, що вони разом злітали, щоб зірвати пальму мучеництва?.... Без сумніву, вважалося,
|Г 9r| і слушно, що вони додають і один одному відваги, але також, що мучеництво одного стає мучеництвом усіх. Так само у монашому житті, яке теологи називають мучеництвом. – Віддаючи себе Богові, серце не втрачає своєї природної ніжності, навпаки, ця ніжність зростає, стає чистішою та більш божою.
       Люба Матінко, саме такою ніжністю я люблю Вас і люблю своїх сестер; я щаслива, що борюся на славу Царя Небесу родині, але готова також відлетіти на інше поле битви, якщо Божественний Генерал висловить таке прагнення. Наказ не був би необхідний, тільки один погляд, один простий знак.
       З моменту мого вступу до благословенного ковчега      я завжди думала, що якби Ісус не забрав мене швидко на Небо, доля малої голубки Ноя стала б моєю; одного дня Господь відчинив би вікно ковчега й наказав би мені летіти дуже далеко, до невірних берегів ,      Бут 8,11-12 і нести оливну гілку. Матінко моя, ця думка спричинила зростання моєї душі, наказала мені злітати вище за все сотворене. Я зрозуміла, що навіть у Кармелі ще може бути розставання, що тільки в небі єднання буде повне й вічне, а тому запрагнула, щоб душа моя поселилася в Небесах, щоб дивилася на земні речі тільки здалека.      Кол 3,3 Я погодилася не тільки вирушити у вигнання до невідомого народу, але, що було для мене набагато більш гірке, погодилася на вигнання
|Г 9v| моїх сестер. Я ніколине забуду 2 серпня 1896 р., того дня, саме коли відбувся від'їзд місіонерів,      серйозно постала справа від'їзду Матері Агнеси від Ісуса. Ах! я не хотіла б зробити найменшого жесту, який зашкодив би їй у від'їзді, однак відчувала великий сум у серці, вважаючи, що її душа, така ніжна й делікатна, не була створена, щоб жити серед душ, які не могли б її зрозуміти, тисячі інших думок точилися у моїй голові, а Ісус мовчав, не наказував бурі.... Мк 4,39 А я говорила Йому: Мій Боже, з любові до Тебе погоджуюся на все: якщо Ти цього хочеш – можу страждати, аж поки помру від суму.
       Ісус задовольнився моєю згодою, але за кілька місяців почали говорити про від'їзд С. Женев'єви і С. Марії від Пресвятої Трійці, – тоді був інший тип страждання, дуже глибокого, внутрішнього, я уявляла собі всі випробування, розчарування, які вони муситимуть знести, нарешті моє небо вкрилося тяжкими хмарами... тільки в глибині мого серця залишалася тиша і спокій.
       Люба моя Матінко, Ваша розсудливість уміла розпізнати волю Господа, й зі свого боку Ви заборонили новіціям думати тоді про полишення колиски їхнього монашого життя; але Ви розуміли їхні прагнення, оскільки самі, Матінко моя, просили в молоді роки про виїзд до Сайгону, а прагнення матерів часто у такий спосіб відгукуються луною в душі
|Г 10r| їхніх дітей. О, моя люба Матінко, Ваше апостольське прагнення знаходить у моїй душі, як знаєте, дуже вірне відлуння; дозвольте мені довіритися Вам, чому я прагнула й надалі прагну, якщо Пресвята Діва Марія зцілить мене, залишити заради чужої землі розкішну оазу, де щасливо живу під Вашим материнським поглядом.
       Потрібне, Матінко моя, (Ви мені це сказали) зовсім особливе покликання, щоб жити в закордонних кармелях, багато душ вважає, що вони до цього покликані, хоча насправді це не так. Ви сказали мені також, що в мене це покликання є й тільки здоров'я є перешкодою. Я добре знаю, що ця перешкода зникла б, якби Господь кликав мене до далеких країв, тому живу без жодного непокою. Якби одного дня я мусила залишити мій любий Кармель, ах! це не було б безболісно, Ісус не дав мені нечутливого серця, й саме тому що воно здатне страждати, прагну, щоб воно дало Ісусові все, що може дати. Тут, люба Матінко, я живу, не турбуючись про жоден клопіт цієї марної землі, маю виконувати тільки легку й солодку місію, яку Ви мені доручили. Тут мене оточує Ваше особливе, материнське ставлення, не відчуваю бідності, адже ніколи нічого мені не бракувало. Але передусім, тут мене люблять, Ви й усі сестри, а відчуття цього мені дуже приємне. Саме тому я мрію про монастир, де мене не знали б, де я мусила б зносити бідність, брак ніжності, нарешті, вигнання для серця.
       Ах! зовсім не для того, щоб бути корисною для Кармелю, який
|Г 10v| захотів би мене прийняти, я залишила б усе, що мені дороге; без сумніву, я зробила б усе, що від мене залежало б, але знаю свою неміч і знаю, що, стараючись з усіх сил, я не могла б робити добре, бо, як щойно сказала, зовсім не розуміюся на земних справах. Отже, моєю єдиною метою було б виконання волі доброго Бога, посвячення себе Йому в такий спосіб, який би подобався Йому. Мф 6,10
       Я добре знаю, що не відчувала б ніякого розчарування, бо коли сподіваємося чистого страждання, без жодної домішки, найменша радість стає несподіванкою; а крім того, як знаєте, Матінко моя, саме страждання стає найбільшою радістю, коли його шукаєш, як найцінніший зі скарбів.
       О, ні! не для того, щоб тішитися плодами своїх трудів, хотіла б я виїхати, – якби моя мета була така, я не відчувала б того солодкого миру, який огортає мене, й навіть страждала б через те, що не можу реалізувати свого покликання до далеких місій. Віддавна я вже не належу собі, я цілковито віддана Ісусові, отже Він може робити зі мною, що забажає. Він дав мені прагнення повного вигнання, дав мені зрозуміти всі страждання, Мф 20,22 які на мене там очікували би, питаючи мене, чи хочу пити з цієї чашіаж до дна; я хотіла одразу вхопити чашу, яку давав мені Ісус, але Він, відводячи руку, дав мені зрозуміти, що Його задовольняє моя згода.
       




Категорія: Історія однієї душі. | Додав: пиріжок (13.09.2013)
Переглядів: 1707 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Форма входу
Друзі сайту
Цікаве на сайті