Дозвілля

Меню сайту
Категорії розділу
МІСЯЦЕЛІК (Василь Скуратівський) Український народний календар
ПОГОСТИНИ (Василь Скуратиівський)
Історія однієї душі.
ЧУДЕСНА СВІЧКА Сельма Лагерлеф
Різне
Фото
Реклама
Наше опитування
Оцініть мій сайт
Всього відповідей: 530
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Block title
Український рейтинг TOP.TOPUA.NET Яндекс.Метрика  ShiftCMS.net - Каталог сайтів Львова Культурна Україна. Каталог сайтів ЛітПорталу Проба Пера Каталог
сайтів України

Directrix.ru - рейтинг, каталог сайтов Львівський каталог сайтів
Головна » Статті » Література » ПОГОСТИНИ (Василь Скуратиівський)

У категорії матеріалів: 15
Показано матеріалів: 1-15

Сортувати по: Даті · Назві · Рейтингу · Коментарям · Переглядам

       Усе почалося з випадку. Пригадую, напередодні зимових канікул класний керівник сказав нам:
— Ну от, діти, тепер часу у вас вдосталь. Отож використайте його з користю. Нині — зима, роботи на полі ніякої, і ваші батьки, дідусі та бабусі збиратимуться на погостини. Так здавна називають у нас сільські посиденьки.


ПОГОСТИНИ (Василь Скуратиівський) | Просмотров: 3513 | Добавил: пиріжок | Комментарии (0)

 

"Погостини" — книга відомого українського народознавця Василя Скуратівського.

В ній читач познайомиться з українською традиційною обрядовістю, фольклорним та етнографічним багатством народного агрокалендаря, які сягають у глибину століть.


       Вчора хоч і запізно ліг спати, прокинувся ще вдосвіта. Настрій — святковий, піднесений. Ще б пак: перший день Нового року! До нього я підготувався заздалегідь — сходив до лісу, одшукав у гущавині кучеряву сосонку. І ось вона, прикрашена паперовими цяцьками, лісовими горішками та цукерками, красується біля покуття. Неподалік і кубельце з пахучого сіна, а на ньому горщик з кутею.




 
       Дві доби без угаву гуляла віхола. Шарпкий вітер позадував стежки й дороги пухким покривалом. Уволю нароскошувавшись, хурделиця врешті вгамувалася. Нині село вже купається в глибоких снігах.





       Гарний сьогодні видався день. Яскраве березневе сонечко голубить зір. На душі від того весело й святково. Бабуся повитягали з-під припічка всілякі вузлики, передивляються їх. Чого там тільки нема! Он наїжачилось насіння моркви, плескатіють бубки огірків, крадькувато визирають темно-коричневі клубочки бурякової розсади, дрібніють мачинки цибулі та щавлю...




       Великдень виявився теплим. Подвір’я рясно вкрилося дрібним моріжком, і мені велено очистити його від сміття. Зготовленим з березових дубців віником я ретельно вишкрібую зеленаві прокльовини; за кілька днів моріжок укриється барвистим килимом, і наше обійстя набере празникового вигляду.




Бабуся увійшли до хати, заклопотано подивилися на мене.
— Ти уроки повчив?
— Так. А що?
— То, може, збігаєш до глинищ? Хотіла оце змазати призьбу, а рудої глини нема. Щойно пішов з відерцем дід Тарас. Разом і накопаєте...




       Раптом мені закортіло помалювати. Одшукав на покуті засохлі акварельні фарби, намочив у скляночці пензлика, зробленого власноруч з котячої шерсті, і вийшов на подвір’я. Довкруж тиша. Ніхто не заважає.




       Цього разу дідусь навідався під вечір. Я з бабусею якраз закінчив підсипати картоплю, і ми сіли перепочити.

— Прийшов липень до хати — нема коли спочивати,— дідусь почав розмову з приказочки.— Натомилися, певно?





       Повечеряєм і одразу ляжемо спати,— кажуть бабуся, готуючи їжу.— Завтра в нас буде важкий день — почнем жито жати!

       Я вже знаю, що жнива — найвідповідальніша пора року в хліборобів. Як тільки починають косити зернові, люди відкладають усі господарські справи. Треба вчасно і якнайшвидше зібрати вирощений хліб. Один жнив’яний день, мовить народне прислів’я, рік годує.





      Настрій у мене сьогодні особливий. Після літніх канікул ми вперше зібралися в своєму класі. Кожному хотілося розповісти про найцікавіше, поділитися спогадами, як пройшло літо.




       Дідусь тримає грушу-дичку за вершечок, а я прикопую , її. Це деревце припало мені до вподоби ще влітку, коли я відпасав череду корів біля Дьомового печища. На узліску я помітив сизі серцеподібні листочки. Придивився уважніше — дичка росте! Ніжна й невисока, у мій зріст. Оце й викопав її.




       Йдучи зі школи, я ще віддалік помітив біля нашої хати криту брезентом автомашину. Цікаво, хто ж це приїхав до нас?

       Беру під пахву ранець і щосили біжу додому. На борту машини, що притулилася поруч з ворітьми, яскравіє напис: "Експедиційна". Дивно, чого це біля нас зупинилася експедиція...





       Йде другий тиждень грудня, а дід Тарас жодного разу ще не перевідав нашу оселю. Сьогодні до нас забігла тітка Ївга і сповістила неприємну новину — дідусь тяжко захворів...

— Одягайся, внучку, та підемо до нашого сусіда. Треба ж перевідати, як він там почувається...— глянули на мене бабуся сумними очима.





       Як це не гірко, дідусь вже ніколи не прийде до нас на погостини. Гірко, але що поробиш... "Життя є життя, і нічого не буває вічного ",— так полюбляв казати дідусь Тарас.


Форма входу
Друзі сайту
Цікаве на сайті