ПЕРЕДМОВА
Вона беззастережно відкривається перед справжністю Того, Хто її притягає, мешкає в ній, захоплює її й перетворює її на палкого посланця. "Пророк, учитель, місіонер" – стільки покликань пульсує у ній.
Все добре зважено, кармелітка воліла б мовчати й у тиші спалювати себе в любові, бути тільки апостольською молитвою "в серці Церкви", як Марія у Горниці.
Втім, майбутній Учитель Церкви висловився словами, які ніби були вирвані з нього любов'ю й послухом, а навіть самим Ісусом. "Ісус дав мені відчути, що якщо просто буду Його слухатися, справлю Йому радість" (А 2r) (Як ми невдовзі пояснимо, прогрес останніх років у терезіанських дослідженнях схилив нас до зміни порядку трьох великих Рукописів Історії однієї душі [ІД], до розміщення їх у відповідному й автентичному порядку, а також до подання їм нових позначок, утворених від імен адресатів: А(гнеса), Г(онзаг) і М(арія). Вони відповідають давнім позначенням А, С і В. Число за ним означає аркуш r(ecto) або v(erso)).
Отже, вона пише, тому що так їй звеліла настоятелька. Але не припинить молитви. "Зроблю тільки одне: почну оспівувати те, що маю повторювати цілу вічність, – Милосердя Господа!" (А 2r). Справжню динаміку її розповіді не видно з подій, якими були наповнені її дні. Тереза показуватиме постійну дію Христа у своєму житті, золоту нитку Божого милосердя у тканині свого існування. Напише святу історію, свою особисту історію спасіння – "мої думки про благодаті, якими Господь захотів мене наділити" (А Зr).
Пишучи, Тереза подає свою розповідь не тільки літературно. Варто тут звернути увагу на три часові шари, які регулярно перетинаються у її викладі: минуле, теперішнє й майбутнє. Часто Тереза безпосередньо описує минуле – це її "історія". Так само часто перериває історію й роздумує, оцінює, скорочує, пояснює, порівнює, повчає, вставляє обіцяні "відступи" (A 3v) у теперішньому часі. Іноді ж скеровує погляд у майбутнє.
Отже, Тереза пропонує свою працю як "історію своєї душі" ((А 4r ) – звідси й назва Історія однієї душі) (А 4r). І справді, багато душі у цій книжці, багато душі для Душі. Тут усе – взаємний погляд, нове пасхальне прочитання справи Воскреслого в пораненому існуванні, що було б дуже бідне без цієї Присутності, якою воно преображується.
Тут зав'язується таємний контакт, який захопив так багато читачів. З погляду Терези на Когось, Хто перший нас полюбив, запалюється іскра: "А якби я теж так відкрився перед його Сонцем?" Слухаючи Терезу, читач відчуває принципову спорідненість, впізнає свою власну вбогість і багатство надії, дарованої в Ісусі. Історія однієї душі – це книжка, яка дозволяє мати надію. Між Терезою й читачем мандрує Спаситель, так само, як дорогою до Еммаусу. Може виникнути бажання взяти Його за руку. Відгукнутися на його дружбу, океан життя.
І. Рукопис А:
Перший автобіографічний Рукопис для Матері Агнеси
Придивімося зараз ближче до історії постання, структури й справжніх перспектив Історії однієї душі. У нинішньому популярному виданні немає змоги щоразу подавати докладне джерело численних подробиць, які будуть вказані. Зацікавлених читачів відсилаємо до нового критичного видання, опублікованого нашими стараннями з приводу першого сторіччя Історії однієї душі й до кількох відповідних праць. Нове критичне видання становить головне джерело нинішнього популярного видання.
Усе почалося одного вечора на початку 1895 року. Розмовляючи з Марією й Матір'ю Агнесою (Згадаймо імена трьох сестер Терези в Кармелі: Марія (сестра Марія від Пресвятого Серця), Поліна (сестра, а потім Мати Агнеса від Ісуса), Селіна (сестра Женев'єва від Пресвятого Лика). Четверта сестра, Леоні, вступила до Ордену Візиток), Тереза, яка 2 січня святкує двадцять другий рік народження, пригадує кілька подробиць зі свого дитинства. Найстарша з родини, Марія, наполягає, щоб Тереза записала ці спогади. Мати Агнеса вагається: в Кармелі немає звичаю писати щоденники. Нарешті все-таки просить Терезу скласти "історію (свого) життя" й "без сором'язливості писати все, що їй спаде на думку" (А 3r).
1895 рік – це ідеальний момент для подання своєї мандрівки! Зростаючи "у горнилі внутрішніх і зовнішніх випробувань" (A 3v), Тереза досягла виняткової духовної зрілості. З людського погляду, вона переживає вершину щастя й миру. Нещодавно блискавка благодаті освітила її дорогу. Протягом осені 1894 року Тереза зі сліпучою ясністю зрозуміла, як сильно Бог любить її батьківською й материнською любов'ю, "милосердною любов'ю", саме тому, що вона мала (Г 2v-3r). Це була її еврика, момент, у якому перед нею широко відкрилася її "мала дорога". З цієї миті Тереза цілком доручає свою мрію про святість освячуючій дії самого Ісуса.
Її палка писемна медитація, яка продовжується час від часу, великою мірою справила те, що 9 червня того самого 1895 року, у свято Пресвятої Трійці, Тереза змогла "зрозуміти більш ніж будь-коли, як сильно Ісус прагне, щоб Його любили" (А 84r). Як наслідок, вона беззастережно приносить себе у "всепальну жертву" Милосердній Любові.
Наприкінці 1895 року Рукопис завершено. 20 січня 1896 р., у переддень іменин настоятельки, Тереза віддає їй свій зошит.
II. Рукопис Г:
Другий автобіографічний рукопис для Матері Марії де Гонзаг
21 березня 1896 р. завершується термін керування настоятельки Матері Агнеси. На її місце обрано Матір Марію де Гонзаг. Мати Агнеса тепер знаходить час, щоб спокійно прочитати розповідь Терези. Більш ніж будь-коли вона перебуває під враженням того, що помічає в глибині цієї душі. За рік стан здоров'я Терези небезпечно погіршується. Дедалі зрозуміліше, що молода кармелітка не проживе довго.
У цих обставинах рукопис Терези знову й повніше притягує до себе увагу. В Кармелі існував звичай по смерті кожної монахині висилати до монастирів Ордену й деяких друзів Некрологічний циркуляр. У ньому згадувалося життя сестри й певні характерні риси її духовності. Повніша публікація та ширше розповсюдження: такий проект починає потроху визрівати у Матері Агнеси. Бо хіба Тереза не представила вже сама свій духовний розвиток?
Однак Тереза, на нещастя, "дуже скоротила" у своєму рукописі "історію свого монашого життя" (А 84v). Мати Агнеса роздумує, чи не могла б її сестра продовжувати розповідь. Звичайно, для цього потрібна згода настоятельки. Мати Марія де Гонзаг визнає, що це справді добра ідея, й доручає Терезі продовжувати своє "мале житіє", як це називає Мати Агнеса.
Отже, в очевидний спосіб ідеться про "продовження малого житія" (Мати Агнеса дослівно це підтвердила двічі у своїй записці до сестри від 2 червня 1897 р., за день до того, як Тереза знову візьметься за редагування. У цьому самому листі Мати Агнеса розповідає, що саме має намір робити у зв'язку з майбутньою публікацією: "Постараюся зробити так, щоб Господа любили й служили Йому завдяки світлу, яким Він тебе наділив і яке ніколи не згасне". Майбутнє покаже, які пророчі були інтуїція й наміри Матері Агнеси) .
Новий Рукопис Г(онзаг) безпосередньо пов'язаний із Рукописом А(гнеса), про що можемо прочитати вже у перших словах, які Тереза скеровує до Матері де Гонзаг: "Люба моя Матінко, Ви висловили бажання, щоб я разом із Вами закінчила Прославлення Милосердя Господа [це головна тема рукопису для Матері Агнеси, пор. А 2r]. Цю солодку пісню я почала з Вашою донькою, Агнесою від Ісуса..." (Г 1r). Отже, зараз Тереза "закінчує" те, що "почала" раніше.
Обидва Рукописи, А(гнеса) й Г(онзаг), становлять єдину нарративну, інтенціональну й психологічну лінію, й саме в такому порядку: безпосередньо за Рукописом А(гнеса) слідує Рукопис Г(онзаг) – вони були вміщені у первісному виданні Історії однієї душі 1898 року й у всіх наступних виданнях аж до смерті Матері Агнеси 1951 р. Це логічно й очевидно, як на те вказує їхній зміст!
Книжка 1898 року мала представляти життя й думку Терези, й тоді не передбачалося критичного та цілісного видання автобіографії, навіть якщо з неї щедро черпали. Терезі були чужі всі літературні претензії та турбота про повне висвітлення теми.
Коли починає визрівати задум посмертної публікації, Тереза добре розуміє, що її автобіографічні твори мають бути використані розсудливо. Вона сказала про це своїй сестрі: "Мати моя, скажіть, що це я вирізаю й додаю все, що Ви вважатимете за потрібне вирізати або додати до зошита мого життя". (В беатифікаційному процесі Терези Мати Агнеса під присягою засвідчить істинність цих слів. Вона багато разів стверджувала, що її сестра доручила їй це завдання. Зі свого боку, сестра Женев'єва засвідчує, що на власні вуха чула ці слова Терези. Пор. НАС, стор. 39-41) .
III. Рукопис М:
Лист Терези до Марії від Пресвятого Серця
Майже за тринадцять місяців по смерті Терези, 20 жовтня 1898 р., нарешті виходить відома книжка, яка мала познайомити широку публіку з цією кармеліткою. Книжка, згідно з її іменем в Ордені, називалася Сестра Тереза від Дитяти Ісус й Пресвятого Образу. Був у неї й підзаголовок, що виразно вказував на три частини, з яких вона складалася: Історія однієї душі, написананею самою. Листи. Вірші. Отже, Історія однієї душі – це тільки перша частина, біографічна в буквальному значенні слова. Два автобіографічні рукописи, текст яких був приготований Матір'ю Агнесою й виправлений нею та отцем-норбертанцем Годфруа Мадленом, який коригував книжку, становлять основу перших десяти розділів. В одинадцятому розділі міститься велика частина чудового довгого листа, написаного Терезою у вересні 1896 р. до її сестри Марії від Пресвятого Серця: третій великий рукопис – Рукопис М(арія), – що міститься в Історії однієї душі.
Дванадцятий розділ містить багато свідчень кармеліток про Терезу й розповідає про її останні страждання й смерть. У тій першій книжці також подано у додатку текст Принесення себе в жертву Милосердній Любові, який, таким чином, по суті належить до Історії однієї душі. Звичайно, у нинішньому виданні тексти Терези подаємо у їхній повній і автентичній формі.
Стосовно додаткового рукопису, Рукопису М, сестра Марія від Пресвятого Серця, головний свідок на беатифікаційному процесі Терези, скаже: "Під час її останніх реколекцій (1896 р.) я сама попросила її написати для мене те, що називала її малою наукою. Вона так зробила, й ці сторінки додано як третю частину, коли надруковано Історію її життя".
Отже, "додано як третю частину". Звичайно, цей лист є рукописом, тобто текстом, написаним самою Терезою, але це не автобіографічний рукопис, створений з автобіографічною метою. Марія не просила написати цей лист-відповідь про "малу науку" як продовження автобіографічної розповіді, складеної рік тому для Матері Агнеси (Від кінця 1895 р. у житті Терези сталося багато подій, а вона майже не говорить про них. У Рукописі М її мета дидактична: пояснити Марії свою "малу науку"). Лист-відповідь Терези говорить про її "малу науку" (М 1r): Тереза приймає вираз Марії й довіряє їй "таємниці Ісуса" (М 1r).
Додати Рукопис М(арія) до Історії однієї душі після автобіографічної частини було геніальною ідеєю. Тереза широко і з розставленням акцентів представляє в ньому свої духовні переконання. Створений під час останніх реколекцій Святої, Рукопис М(арія) є, якщо можна так висловитися, її духовним заповітом, її теологічним синтезом. Завдяки цьому Рукописові читач Історії однієї душі може бути взятий у довге сходження на вершину, яка нечасто в історії християнської духовності була описана з таким запалом. Читач опиняється перед прекрасною панорамою Милосердної Любові, й останній крок, який на нього чекає, якщо він на це наважиться, – віддати їй себе до безумства. Це було мрією Терези для всіх і полум'яним благанням у кінці листа до Марії від Пресвятого Серця.
IV. Помилковий шлях від 1956 року
На все свій час. Був час першого представлення публіці, коли Тереза була ще зовсім невідома. Був ще й інший час, коли свята Тереза від Дитяти Ісус стала знаною в усьому світі, й величезного значення набуло володіння її найповнішіми автентичними текстами, до найменшої подробиці.
1948 року отець Андре Комб опублікував усі Листи Терези. По смерті Матері Агнеси 1951 року критичне видання Історії однієї душі було доручене бельгійському кармелітові о. Габріелю (де Во) від св. Марії Магдалини, римському професору й визнаному фахівцеві з кармелітської духовності. Але на початку 1953 року отець Габріель раптово помер. Замінив його французький кармеліт о. Франсуа (Ліффор де Бюфеван) від Святої Марії.
З допомогою групи співпрацівниць отець Франсуа зробив 1956 року цінне видання фотокопій трьох великих рукописів, які містилися в Історії однієї душі. 1957 року вони вийшли друком. Обидва видання носили назву Автобіографічні рукописи. Але це було перебільшенням: не можна називати так лист Терези до Марії від Пресвятого Серця, бо він не є автобіографічний.
З приводу сторіччя від дня смерті Терези (1997 р.) та сторіччя від першої публікації Історії однієї душі (1998 р.) ми знову дуже докладно дослідили історію постання й усю проблематику Історії однієї душі. Ми мали повний доступ до архівів кармелю в Лізьє й могли використати величезні здобутки прогресу, якого досягли протягом останнього півстоліття в дослідженнях, присвячених Терезі та її працям.
Стосовно думки отця Франсуа від Святої Марії, ми зустрілися з непереборними перешкодами. Інтелектуальна ретельність не дозволяє їх замовчати, навіть якщо для цього доведеться полишити традицію, якої дотримувалися від 1956 року, щоб повернутися до первісної традиції Терези й кармеліток з Лізьє, яка походить від 1898 року. Тому ми затримаємося на мить на неузгодженостях у публікації отця Франсуа від Святої Марії й видань, які були зроблені після неї:
1. У виданні отця Франсуа була перервана єдність автобіографічної розповіді Терези.
2. Лист до Марії від Пресвятого Серця був визнаний рукописом "автобіографічним": ми одразу отримали три автобіографічних рукописи замість двох.
3. Вміщений між двома первісними автобіографічними рукописами, цей лист був переміщений з третьої позиції, яку первісно посідав в Історії однієї душі, на другу, таким чином безпідставно ставши Рукописом В у впровадженій абетковій класифікації.
4. У другому автобіографічному рукописі, Рукописі Г(онзаг), знаходимо багато елементів, істотних для шляху Терези, які випереджають лист до Марії. Важливо їх добре пізнати, якщо хочемо зрозуміти життєву дійсність і глибину листа до Марії. (До цього невдовзі повернемося.) Тому Рукопис Г(онзаг) має бути розміщений перед Рукописом М(арія), як це завжди було у разі Історії однієї душі. Порядок, впроваджений отцем Франсуа від Святої Марії, затемнює шлях Терези.
У критичному виданні, безперечно, необхідно вшанувати порядок того, що написала сама Тереза. Не можна з власної ініціативи змінювати усталений самим автором у його редакторській праці порядок. Єдність між двома автобіографічними рукописами була створена самою Терезою, і її сестри завжди це шанували.
Дуже дивно, що отець Франсуа від Святої Марії у своєму виданні 1956 року змінив порядок документів, не давши для цього жодного пояснення чи обґрунтування! Читача просто переконують, що "так є"... Це замовчування важко зрозуміти в публікації такого рівня, тим більше що йдеться про таку радикальну зміну в контексті всього минулого. Це рішення не було добрим. Навіть якщо лист від вересня 1896 р. до Марії від Пресвятого Серця хронологічно був завершений раніше, ніж друга частина автобіографії, його характер і намір цілком інші, ніж в автобіографічних творах. Тереза хотіла пояснити в ньому свою "малу науку", і в такому значенні лист був "доданий" до Історії однієї Душі на третьому місці.
Якби Тереза та її співрозмовниці визнали, що добре було б розділити автобіографічну розповідь на дві частини, вставивши між ними лист до Марії від Пресвятого Серця, вони зробили б це. Але цього не сталося.
Зрештою, якщо хочемо зрозуміти Рукопис М(арія) в його екзистенційному контексті й відповідно оцінити інтенсивність цих відомих сторінок від вересня 1896 р., необхідно прочитати спочатку Рукопис Г(онзаг), оскільки Рукопис Г розповідає про багато важливих подій, які випередили лист до Марії. Наприклад, відкриття "малої дороги" восени 1894 р. (пор. Г 2v- 3r ), головним коментарем до якої слугує Рукопис М(арія). Або як Терезу попросили про молитву за місіонерів Бельєра й Руллана (пор. Г 31v- 33r), що сильно оживило в ній апостольський запал, про який у незрівнянний спосіб говорить Рукопис М(арія). Крім того, у Рукописі Г(онзаг) йдеться і про перші кровотечі з горла Великої П'ятниці 1896 р., які провіщають її близьку смерть (пор. Г 4v-5r) – читач Рукопису М(арія) повинен знати про це, якщо хоче зрозуміти клімат цілковитого умалення себе й повної довіри, в якому живе Тереза. I нарешті, страшне випробування віри, яке Тереза відбуває від Великодня 1896 р. (Г 5v-7v), – хто не читав цих сторінок, не може оцінити ані темряву, у якій перебуває Тереза, пишучи Рукопис М(арія), ані зворушливу вірність її довірливої віри (М 5r). Саме посеред ночі віри Тереза відкриває своє покликання "в серці Церкви" (М 3v).
Це ті причини, з яких кармелітки ніби інстинктивно хотіли зберегти у своїй публікації первісну єдність автобіографії, перш ніж представити велику частину листа до Марії від Пресвятого Серця".
V. Повернення до автентичної традиції
З приводу першого сторіччя появи Історії однієї душі, 20 жовтня 1998 р., ми опублікували цілком нове критичне видання (Moerzeke, Carmel-Edit, 1999; перевидання Presses de la Renaissance, Париж, 2005). Тексти Терези в рукописах були знову старанно досліджені. Новими є всі вступи й примітки. Щодо порядку трьох великих рукописів, ми логічно дотримувалися того, чого вимагає аналіз текстів та історичних даних і що відбиває бачення Терези та її сестер. Лист до Марії від Пресвятого Серця повернувся на третє місце, яке належить йому по праву.
Це критичне видання є підставою для нинішнього популярного видання, що його тримає в руках читач.
Кожен із трьох Рукописів попереджений відповідним коротким вступом. Так само й епілог, у якому міститься текст Принесення себе в жертву Милосердній Любові.
Те, що Тереза підкреслила або увиразнила за допомогою похилого написання, надруковане тут курсивом. Посилання на текст Біблії вміщені на полях. Нумерацію аркушів рукопису Терези теж подано на полях; знак || означає початок аркуша, recto (r) або verso (v). У квадратних дужках [] позначаємо поділ на розділи, прийнятий в Історії однієї душі. Назви розділів наші.
У нинішньому популярному виданні ми представимо текст таким, який усталили у нашому критичному виданні. Після зрілих міркувань ми зберегли в цьому популярному виданні літературні особливості стилю Терези, часто навіть незвичайні, а іноді незгідні з правилами вживання великих літер, щедру інтерпункцію (крапки і знаки оклику), скорочення, поділ тексту на абзаци. Таким чином, ми зберігаємо спонтанний, а іноді новаторський стиль Терези. І найкраще пізнаємо тремтіння, яке переходить з її молодого серця до молодої руки!
VI. Актуальність
Затримаймося на завершення на кількох аспектах незмінної актуальності Терези.
1. Тереза залишається найвищою мірою пророком Бога Милосердної Любові. Цілком відкинувши янсеністське бачення Бога суворої справедливості, вона звернула особливу увагу на батьківсько-материнське серце Того, Хто зіслав Свого Сина до бідних і слабких, тобто до нас самих.
2. Тому Тереза послідовно надає особливе значення дитячій довірі дорослої людини до Отця – Abba, – Який нас виправдовує й освячує у Христі. Довіра – це серцевина її "малої дороги". Тереза вміє демократизувати євангельський ідеал, вказуючи, що він досяжний для кожного, у конкретних обставинах, кожного дня з його тисячами "дрібних справ".
3. У тому кліматі Тереза найвищою мірою є свідком надії. Через проблеми, які мала від дитинства, вона могла зануритися у власній справжній малості й слабкості, впасти в депресію й психічне убозтво. Проте динаміка її любові до Христа розвинула і зцілила її. Відкриття "Милосердної Любові", яка є серцем Євангелія, робить її пророком Бога майбуття. Якщо для багатьох наших сучасників неміч і страждання бувають джерелом самотності й розпачу, то у Терези вони перемінені у джерело надії і навіть радості.
4. Тереза думає у множині. Живе для щастя й духовного спасіння інших. Тісний простір, у якому вона живе, стає лабораторією братерства без кордонів. У Терези воно розвивається в напрямку інтенсивної містичної солідарності з цілим людством і виняткового відчуття місійної відповідальності. Коли вона йде за Христом, її серце стає широким як світ.
5. Таким чином, усім своїм існуванням Тереза проголошує цінність у нашому житті безкорисливості й дружби для кожної людської істоти. Все у ній поставлене під знак любові. її щоденна програма – це "жити любов'ю", як говорить назва відомого вірша її авторства, це "справляти приємне" іншим, не дістаючи відплати й не шукаючи пожитку для себе, а переживаючи радість любові. Історія однієї душі – це любовна історія.
6. Тереза зустрічається з людиною всіх часів у її прихованій тузі до того, що Трансцендентне. Як містик, вона отримала подвійний досвід віри: дуже світлої віри й найтемнішої ночі віри, особливо в останні вісімнадцять місяців свого життя. Вона поділяла трудність віри й відчула вимоги розуму, але змогла піддатися винятковому "факту Ісуса" й свідченню тих, які "бачили й увірували". Через парадоксальну радість від віри – радість, яка не приносить відчуття радості, вона молиться, щоб "ясний смолоскип віри" міг просвітити всіх (Г 6r). Коли її тіло помирає від туберкульозу – кара, від якої мусить страждати разом з багатьма нещасними в ті часи, – її настрій залишається винятково позитивним: "Я не вмираю, я входжу у життя".
7. Усе це надає особі Терези відбиток гідності й краси. Її духовність підтримує велич у малості, шляхетність в укритті, палкість у щоденних справах, простоту в пошукові того, що Високе, зрештою, тепло Присутності Улюбленого, для Якого вона живе й вмирає.
*
А, отже, чи варто дивуватися, що Історія однієї душі перекладена приблизно шістьдесятьма мовами і надрукована в десятках мільйонів примірників? Що фотографія Терези поширена в усьому світі, а її статуї стоять у незліченних храмах? Для багатьох християн Тереза – це присутня й улюблена особа. Те, чим у Старому Завіті були Ісая, Єремія, Єзекиїл, Осія чи Йоан Хреститель, тим, здається, є Тереза після приходу Ісуса Христа: одним із найбільших пророків Бога, натхненним джерелом духовного відновлення. Після Пресвятої Діви Марії вона, без сумніву, найулюбленіша жінка у світі.
Вона померла 30 вересня 1897 р. й невдовзі була визнана досвідченим провідником на шляху Євангелія. 29 квітня 1923 р. Пій XI зараховує її до блаженних, 17 травня 1925 р. проголошує святою. 14 грудня 1927 р. той самий Папа проголошує її головною покровителькою католицьких місій, на рівні зі св. Франциском Ксаверієм. 19 жовтня 1997 р., у Місійну неділю, Йоан Павло II проголошує її Вчителем Вселенської Церкви, третьою жінкою, яка носить цей титул, після Терези Авільської й Катерини Сієнської, і наймолодшого (у 24 роки) з усіх Учителів Церкви.
Свята з Лізьє – не теолог з університетською освітою, вона не писала академічних доповідей. Однак вона винятково добре знає сильні сторони Нового Завіту і з тонким душпастирським відчуттям вміє втілювати їх у підстави й у конкретні досвіди щоденного життя. Тереза виявляє примат мудрості над знанням. Аби вповні реалізувати своє покликання на службі людськості, теологічні роздуми потребують глибокої душі й такого мистецтва жити, яке зможе скерувати ортодоксію до ортопраксії. Тереза поцілила в десятку в цих галузях.
Починаючи читати Історію однієї душі, варто звернутися до досвіду Едити Штайн, співпокровительки Європи. Як видатний феноменолог, вона була призвичаєна проникати в саме серце тексту. Коли її подруга, філософиня Альдегундіс Єгершмідт зізналася їй, що була трохи дезорієнтована стилем Терези, Едит щиро відповіла: "Мене здивувало те, що Ви пишете про малу Терезу. Тільки тепер я побачила, що на ці справи можна дивитися з такого боку. Я особисто мала враження, що тут людське життя було до останку перетворене Божою любов'ю. Не знаю нічого більшого за це, й хотіла б зачерпнути з цього стільки, скільки можливо, для мого власного життя й для всіх, хто мені близький".
Конрад де Меестер
кармеліт босий
Читач зустріне в текстах Терези незвичайне й часто незгідне з правилами вживання великих літер, скорочень та інтерпункції. Ми максимально вшанували спонтанний стиль Терези, часто новаторський, такий, який є у Рукописах.
|| – початок аркуша, r(ecto) або v(erso), нумерацію якого подано на полях.
У приписах упорядника збережено його форму написання "кармель" з маленької літери, оскільки він вживає це слово як синонім до слова "монастир".
|
