[ Розділ 8 .]
[ Складання обітниць ]
[ Принесення себе в жертву Милосердній Любові. ]
Нарешті настав прекрасний день мого вінчання, він був безхмарний, але напередодні в моїй душі розігралася така буря, якої я ще не бачила..... Жоден сумнів щодо свого покликання ще не спадав мені на думку, треба було пізнати й це випробування. Ввечері, коли після утрені я проходила Хресною Дорогою, моє покликання здалося мені ніби мрією, марою... я вважала, що бути в Кармелі – це дуже гарно, але біс пробуджував у мені впевненість, що я не створена для цього життя, що я ввела в оману настоятелів, ідучи дорогою, до якої не маю покликання.... Моя темрява була така велика, що я бачила й розуміла
|A 76v| тільки одне: Я не мала покликання!... Ах! як зобразити глибокий неспокій моєї душі?... Мені здавалося (абсурдна річ, яка показує, що ця спокуса походила від біса), що якби я сказала про свої страхи магістрі, вона не дозволила б мені скласти Святі Обітниці, а все одно я хотіла виконувати волю Господа, й радше повернутися у світ, ніж виконувати свою власну волю, залишаючись у Кармелі; отже, я покликала магістру і з глибоким збентеженням представила їй стан своєї душі.... На щастя, вона бачила ясніше, ніж я, й цілком переконала мене, зрештою, акт покори, який я виконала, звернувшись до неї, прогнав біса, що, мабуть, думав, ніби я не насмілюся визнати спокусу; щойно я закінчила говорити, мої сумніви зникли, однак, щоб завершити акт покори, я хотіла довірити свою дивну спокусу також нашій Матері, яка просто розсміялася з мене.
Вранці 8 вересня я відчувала себе залитою рікою миру, Іс 66,12 і в цьому мирі, "вищому за всяке почуття", Флп 4,7 я склала Святі Обітниці.... Моє поєднання з Ісусом сталося не серед громів і блискавок, тобто надзвичайних благодатей, а серед лагідного вітерця, подібного до того, який відчув на горі наш отець
Святий Ілля, який жив на Горі Кармель, вважається духовним "отцем" Ордену Кармелітів. На початку XIII cт. "брати Пресвятої Діви Марії з Гори Кармель" отримали устав з рук Єрусалимського патріарха Альберта.
Св. Ілля..... Про скільки ж милостей я просила того дня!... Я почувалася справжньою ЦАРИЦЕЮ, 1 Цар 19,11-13 тому використовувала свій титул, щоб звільнити ув'язнених, отримати прихильність Царя для невдячних підданих, нарешті хотіла звільнити всі душі з чистилища й навернути грішників.... Багато молилася я за свою Матір, за своїх любих Сестер... за всю родину, але особливо за мого Батечка, такого стражденного й такого святого.... Я приносила себе в жертву Ісусові, щоб він досконало виконував у мені Свою волю і щоб створіння ніколи цьому не перешкоджали...
Ось текст аркушика, який 8 вересня 1890 р. Тереза носила на своєму серці, складаючи обітниці; в Історії однієї душі від 1898 р. його додали до тексту біографії (скорочений і відредагований): "О, Ісусе, мій Божественний Наречений! Нехай я ніколи не втрачу другої шати мого Хрещення, забери мене, перш ніж я зроблю найменшу свідому помилку. Нехай я завжди шукаю й знаходжу тільки Тебе, щоб створіння були для мене ніщо, а я щоб була ніщо для них, але Ти, Ісусе, будь усім !..... Нехай земні справи ніколи не зможуть збурити спокій моєї душі, щоб ніщо не порушувало мого миру, Ісусе, прошу Тебе лише про мир, а також про любов, любов нескінченну, яка не має іншої межі, як тільки Ти, любов, яка вже не буде мною, але Тобою, мій Ісусе, Ісусе, щоб заради Тебе я померла як мучениця, мучениця серця чи тіла, чи, радше, їх обох... Дай мені виповнити мої обітниці в усій їх досконалості й дай мені зрозуміти, чим має бути Твоя наречена. Вчини, щоб я ніколи не була тягарем для спільноти, але щоб ніхто не переймався мною, щоб мене трактували як погорджувану під ногами, забуту, як малу піщинку, що належить Тобі, Ісусе. Щоб Твоя воля виконалася у мені досконало, щоб я дійшла до місця, яке Ти пішов приготувати для мене... Ісусе, вчини, щоб я врятувала багато душ, щоб сьогодні не було жодної засудженої і щоб усі душі в чистилищі були врятовані.... Ісусе, вибач мені, якщо я кажу речі, яких не повинна казати, я хочу тільки робити Тобі приємне й потішати Тебе" (Молитва 2).
Мф 6,10
|A 77r|Цей гарний день минув, як найсумніші дні, адже після найясніших днів приходить завтра, але я без суму склала свій вінець біля ніг пресвятої Діви Марії, я відчувала, що час не забере в мене мого щастя.... Яке ж гарне свято Різдво Марії, щоб стати нареченою Ісуса! Це маленька, одноденна Пресвята Діва Марія представила Свою маленьку квіточку маленькому Ісусові... того дня все було маленьке, за винятком миру й милостей, які я отримала, за винятком спокійної радості, яку відчула ввечері, дивлячись, як зірки миготять на небосхилі, думаючи, що невдовзі прекрасне Небо відкриється перед моїми захопленими очима, і що я зможу поєднатися з моїм Нареченим на лоні вічної радості…..
24-го відбулася церемонія прийняття вельона, вона вся була сповита вельоном сліз….. Там не було Тата, який би благословив свою царівну... Отець
Отець Пішон.
був у Канаді.... Його Екселенція, який мав приїхати й бути на вечері в Дядька, розхворівся й теж не прибув, врешті все було сумом і гіркотою.... Однак мир, весь час мир був у глибині чаші... Того дня Ісус дозволив, що я не могла стримати сліз, і моїх сліз не зрозуміли...
На цю урочистість Селіна хотіла привести пана Мартена. Дядько Герен противився. У розмовниці Тереза плакала разом із Селіною. Сестра Агнеса (до якої Тереза тут звертається) суворо насварила її за це. Мати Женев'єва теж відреагувала гостро.
справді, я зносила без сліз набагато гірші випробування, але тоді мені допомагала потужна благодать; натомість 24-го Ісус навпаки залишив мене моїм власним силам і показав, які вони маленькі.
За вісім днів після мого прийняття вельону відбулося весілля Жанни: для мене було б неможливо розповісти Вам, моя люба Матіню, як її приклад навчив мене ніжності, якою дружина повинна сточувати свого Чоловіка, я жадібно слухала все, що могла довідатися про це, адже не хотіла для мого Любого Ісуса робити менше, ніж Жанна для Франсіса, створіння без сумніву дуже досконалого, але все-таки тільки створіння !.....
|A 77v| Я навіть розважилася, складаючи лист із запрошенням, щоби порівняти його з весільним запрошенням Жанни, ось який був його зміст:
Запрошення на Весілля сестри Терези
Дитятка Ісус й Пресвятого Лику.
Всемогутній Бог, Сотворитель Неба і землі, Правлячий Владика Світу й Преславна Діва Марія, Цариця небесного Двору, ласкаво повідомляють про Весілля свого Достославного Сина. Ісуса, Царя Царів і Господа господ, з Дівицею 1 Тим 6,15 Терезою Мартен, нині Дамою й Князівною королівств, даних у посаг її Божественним Нареченим, а саме: Дитинства Ісуса і Його Страждань, оскільки її дворянські титули: Дитятка Ісус Лк 1,35 і Пресвятого Лику.
Пан Людовік Мартен, Власник і Пан помість Страждання і Приниження і Пані Мартен, Князівна й Дама Двору Небесного, ласкаво повідомляють про Весілля своєї Доньки, Терези, з Ісусом, Словом Божим, другою ОсобоюДостойної Поклоніння Трійці, Який за сприяння Духа Святого став Чоловікомі Сином Марії, Цариці Небесної.
Хоча ви й не могли бути запрошені на церемонію Шлюбного благословення, яке було мені дане на горі Кармель 8 вересня 1890 р. (туди був допущений тільки небесний двір), вас запрошують на повернення з Весілля, яке відбудеться Завтра, в День Вічності, коли Ісус, Син Божий, прийде на Хмарах Небесних у сяйві своєї Слави, щоб судити Живих і Мертвих.
З Кредо: "Щоб судити живих і мертвих".
Мф 24,30
Оскільки година ще невідома, вас просять бути напоготові й чувати.
|A 78r| Що мені залишилося сказати ще, моя люба Матінко? Ах! Здавалося, що вже скінчила, а я ж нічого не сказала про своє щастя від знайомства з нашою Святою Матір'ю Женев'євою..... Це саме був безцінний дар; але що ж, Господь, який вже стільки їх мені дав, хотів, щоб я жила зі Святою, яку зовсім не неможливо наслідувати, Святою, освяченою чеснотами прихованими й звичайними... Не раз я отримувала від неї великі втішення, особливо однієї неділі. – Йдучи, як звичайно, трохи провідати її, я зустріла біля Матері Женев'єви двох Сестер, посміхнулася їй і хотіла вже вийти, адже не можна бути втрьох біля ліжка хворої,
Мати Агнеса записує у своїй копії ІД від 1936 р.: "Такий звичай у монастирі стосовно відвідування хворих". – Крім того, був звичай, що новіція входить до інфірмерії тільки у супроводі магістри новіціату; оскільки Тереза йде туди сама, подія, про яку вона розповідає, сталася після її обітниць 8 вересня 1890 р.
але вона, подивившись на мене з натхненним виразом обличчя, сказала мені: "Почекай, моя донечко, скажу тобі тільки слово. Щоразу, коли ти приходиш, просиш мене, щоб я дала тобі духовний букет, що ж, сьогодні дам тобі такий: "Служіть Богові в мирі і з Радістю, пам'ятай, дитя моє, що наш Бог є Богом миру". 1 Кор 14,33 Просто подякувавши їй, я вийшла, зворушена до сліз і переконана, що Господь відкрив їй стан моєї душі, того дня я мала дуже тяжке випробування, була майже сумна, у такій ночі, що вже не знала, чи Господь мене любить, але можете здогадатися, моя Матінко, яку радість і втіху я відчула!.....
Наступної неділі я хотіла довідатися, які одкровення мала Мати Женев'єва, вона запевнила мене, що не мала жодного, отож мій захват був ще більший, коли я побачила, до якої міри Ісус жив у ній і спонукав діяти й говорити. Ах! така святість здається мені набільш істинною, найбільш святою, й саме її я прагну, оскільки в ній не трапляється жодної ілюзії……
|A 78v| У день складання моїх обітниць мені дуже додало сил, коли я довідалася з вуст Матері Женев'єви, що вона теж переживала таке саме випробування, як я, перш ніж скласти обітниці…. Чи пам'ятаєте, моя люба Матінко, яку потіху ми знаходили біля неї під час наших великих страждань?... Одне слово, спогад, який Мати Женев'єва залишила у моєму серці, – як бальзам.... У день її відходу до Неба
Субота, 5 грудня 1891 р.
я відчувала особливе зворушення, вперше я була присутня при смерті, справді, це було захоплююче видовище…. Я була саме в ногах ліжка вмираючої святої, чудово бачила найменші її порухи; протягом двох годин, які я так відбула, мені здавалося, що моя душа повинна почуватися переповненою ревністю, однак навпаки, мене охопила певного роду нечутливість, але в самий момент народження для Неба нашої Святої Матері Женев'єви мій внутрішній стан змінився, я миттєво відчула, як мене наповнює невимовна радість і ревність, так, якби Мати Женев'єва дала мені частину щастя, яким тішилася, адже я переконана, що вона пішла просто до Неба.... За її життя я сказала їй якось: "О, Матінко моя! Ви не підете до чистилища!.." – "Сподіваюся", відповіла вона лагідно.... Ах! звісно, Господь не міг зрадити такої надії, повної покори, доказом цього є всі милості, які ми отримали….. Кожна сестра поспішила отримали якусь реліквію; Ви знаєте, моя люба Матінко, якою з них маю щастя володіти я.... Під час агонії Матері Женев'єви я побачила сльозу, яка сяяла біля її повіки, наче діамант; ця сльоза, остання з усіх сліз, які вона пролила, не впала, я бачила, як вона блищить ще в хорі,
Після смерті кармелітку клали на кілька днів у хорі, щоб особи ззовні могли прийти побачити її й помолитися.
і ніхто не думав про те, щоб її зібрати. Отже, взявши тонку хустинку, ввечері, коли ніхто мене не бачив, я насмілилася підійти й узяти як реліквію останню сльозу Святої... Відтоді я завжди носила її в маленькому
|A 79r| мішечку, в якому сховані мої обітниці.
Я не надаю ваги своїм снам, зрештою, рідко маю сни символічні, навіть думаю іноді, як це виходить, що, цілий день думаючи про Бога, я зовсім не опікуюся Ним додатково під час сну.... зазвичай мені сняться ліси, квіти, струмки й море, і майже завжди бачу маленьких гарненьких дітей, ловлю метеликів і птахів, яких ніколи не бачила. Бачите, Матінко, навіть якщо мої сни виглядають поетично, складно назвати їх містичними….. Певної ночі по смерті Матері Женев'єви мені наснився більш утішний сон, мені снилося, що вона писала свій заповіт, даючи кожній сестрі якусь свою річ; коли дійшла черга до мене, я думала, що не отримаю нічого, оскільки в неї вже нічого не залишилося, але, встаючи, вона повторила тричі з проникливим наголосом: "Тобі – залишаю своє серце".
За місяць після відходу нашої Святої Матері у спільноті спалахнув грип, на ногах залишилася тільки я з двома сестрами,
Сестра Марія від Пресвятого Серця й Сестра Марта.
ніколи не зможу розповісти всього, що я бачила, чим здалося мені життя й усе, що минає……
День мого 19-річчя був ушанований ще однією смертю, а невдовзі прийшли дві наступні.
Після Матері Женев'єви 5 грудня помирають сестра Йосипа від Ісуса (2 січня 1982 р.), "Мати Настоятелька" Фебронія від Святого Дитинства (4 січня) й сестра Магдалина від Пресвятих Дарів (7 січня).
У той період я була сама в ризниці, оскільки перша
"Перша на посаді": головна відповідальна за завдання ("посада") у спільноті; вона мала "другу на посаді" - у цьому випадку, Тереза в ризниці.
сестра на цій посаді була дуже тяжко хвора, то я мусила готувати похорони, відчиняти ґрати хору на месі і т.д….. Господь дав мені тоді дар сили, зараз я думаю, як могла без жаху робити все те, що робила, скрізь панувала смерть, більш хворими опікувалися ті, що ледве пересували ноги, щойно якась сестра віддавала останній подих, ми мусили залишати її саму. Одного ранку в мене було передчуття, що сестра Магдалина померла, в дормиторії
Тобто в коридорі, що з нього виходять двері келій.
було темно, ніхто не виходив з келій; нарешті я вирішила
|A 79v| увійти до її келії, двері якої були відчинені; справді, я побачила її вдягненою, вона лежала на матраці, я не відчувала жодного страху. Бачачи, що немає свічки, я пішла взяти свічку для неї, а також вінок троянд.
У вечір смерті Матері Настоятельки я була сама з сестрою-доглядальницею,
Сестра Амата від Ісуса.
неможливо уявити собі сумний стан спільноти того часу, лише ті, хто тримався на ногах, можуть мати якесь уявлення про це, але серед того запустіння я відчувала, що Господь чуває над нами. Вмираючі переходили до кращого життя без зусиль, одразу по смерті на їхніх обличчях з'являвся вираз радості й миру, можна було б сказати, що це солодкий сон; справді, це був такий сон, оскільки тоді, коли мине образ цього світу, вони прокинуться, щоб вічно тішитися насолодою, призначеною для вибраних.... 1 Кор 7,31
Весь цей час, коли спільнота зазнавала такого випробування, я мала невимовну втіху щодня приступати до Св. Причастя... Ах! що це була за насолода!... Ісус довго балував мене, довше, ніж Своїх вірних наречених, адже дозволив, щоб мені Його давали, тоді як інші не мали щастя отримувати Його. Крім того, я була дуже щаслива, що можу торкатися святого начиння, готувати маленькі пелюшки,
Тереза підкреслює це! То була ідея сестри Марії від св. Петра Турського... Пор. о. JANVIER, Vie de la Soeur Saint-Pierre, Tours, 1881, стор. 206: "... пелюшки Ісуса, хочу сказати корпорали" (корпорал, квадрат сукна, який стелять на вівтар під час Меси, аби там ставити Тіло (лат. corpus) і Кров Христа).
призначені прийняти Ісуса, я відчувала, що повинна бути дуже ревна й часто нагадувала собі ці слова, скеровані до святого диякона: "Будь святий, ти, котрий доторкаєшся до начиння Господа". Іс 52,1
Не можу сказати, що я часто відчувала втішення під час подячної молитви, можливо, це час, коли маю їх найменше….. Вважаю це цілком природним, оскільки я пожертвувала себе Ісусові не як хтось, хто прагне приймати Його відвідини для свого власного втішення, а навпаки, щоб зробити приємне Тому, хто дає мені Себе. – Уявляю собі мою душу як вільний простір і прошу Пресвяту Діву Марію, щоб вона прибрала сміття, яке могло б завадити
|A 80r| йому бути вільним, потім благаю Її, щоб Вона Сама поставила просторий намет,
У LТ 165 (7 липня 1894 р.) Тереза порівняла свою душу з "наметом", приготованим для "концерту".
гідний Неба, оздобила його своїми власними дорогоцінними каменями, а потім запрошую всіх Святих і Ангелів
Чи міг би тут бути якийсь вплив згаданого раніше Vie de la Soeur Saint-Pierre? Читаємо там на стор. 409 у зв'язку з причастям, що Сестра від св. Петра мала звичай "запрошувати Пресвяту Діву Марію й святих ангелів, щоб приготували місце для небесного гостя, якого вона очікувала".
прийти й відіграти прекрасний концерт. Мені здається, що коли Ісус сходить до мого серця, Він залишається задоволений, що Його приймають так добре, і я також задоволена.... Це все не заважає тому, щоб на мене находили розпорошення уваги й сон, але під кінець подячної молитви, бачачи, як погано я молилася, приймаю рішення всю решту дня перебувати в подяці..... Бачите, моя люба Матінко, що мені дуже далеко до дороги страху, я завжди можу знайти спосіб бути щасливою і скористатися зі своєї бідності... без сумніву, це не завдає прикрості Ісусові, адже Він, здається, заохочує мене до цього шляху. – Одного дня, всупереч своєму звичаю, я була трохи занепокоєна, ідучи до Причастя, мені здавалося, що Господь незадоволений мною, і казала собі: "Ах! якщо я сьогодні отримаю тільки половину гостії, мене це дуже занепокоїть, подумаю, що Ісус приходить до мого серця ніби з жалю". Я наблизилася... О! що за щастя! Вперше у житті бачу, як священик бере дві гостії, зовсім окремі, й дає їх мені!... Ви розумієте мою радість і солодкі сльози, які я пролила, бачачи таке велике милосердя....
Того року, який настав після моїх обітниць, тобто за два місяці до смерті Матері Женев'єви, я отримала великі милості під час реколекцій.
Від 8 до 15 жовтня, реколекції, проведені о. Алексісом Пру (1844-1914), францисканцем з Кана.
Зазвичай реколекції з повчаннями для мене ще болісніші, ніж ті, які я роблю сама, але того року було інакше. З великою ревністю я відправила приготувальну новенну, всупереч тому внутрішньому почуттю, яке мала, адже мені здавалося, що проповідник не зможе мене зрозуміти, оскільки передусім був призначений для служіння великим грішникам, а не
|A 80v| душам у монастирі. Господь, бажаючи показати мені, що це саме Він є Керівником моєї душі, використав саме цього Отця, якого оцінила тільки я..... Я відбувала тоді тяжкі внутрішні випробування, усілякого роду (такі, що іноді навіть роздумувала, чи є взагалі Небо). Була схильна нічого не говорити про свій внутрішній стан, не знаючи, як його висловити; щойно я зайшла до конфесіоналу, відчула, що душа моя розширюється. Сказавши лише кілька слів, зустріла таке чудове розуміння, а навіть відгадування.......... душа моя була як книга, у якій Отець читав краще, ніж я сама..... Він вислав мене під повними вітрилами на хвилі довіри й любові, які так сильно приваблювали мене, але на які я не насмілювалася вирушити..... Він сказав, що мої помилки не робили прикрості Господу, що, заступаючи Його, він говорить мені від Нього, що Він дуже задоволений мною.......
О! як я була щаслива, почувши ці втішні слова!. Ніколи я не чула, що помилки можуть не робити прикрості Господу, це запевнення переповнило мене радістю, дозволило мені терпляче зносити вигнання цього життя..... У глибині серця я добре відчувала, що це була правда, адже Господь ніжніший, ніж Мати, а хіба ж Ви, моя люба Матінко, не буваєте завжди готові пробачити мені дрібні неделікатності, які я мимоволі чиню?.... Скільки разів я пізнала цей солодкий досвід!... Жоден докір не зворушив би мене так сильно, як лише одна з твоїх ласк. У мене така натура, що через страх я відступаю; завдяки любові – не тільки просуваюся вперед, а лечу.........
О, моя Мати! Це саме від благословенного дня твого вибору
"Особливо від" 20 лютого 1893 р., коли сестра Агнеса, яка мала 31 з половиною рік, була вибрана на три роки настоятелькою, Тереза "летить шляхами любові". Раніше вона засвідчила у зв'язку зі "стражданням": "протягом п'яти років це була моя дорога". Значне зменшення страждань майже досконало збігається з датою вибору її любої "Мами", як вона скаже сама. – Від того моменту аж до смерті Тереза зможе називати свою сестру "Матір'ю"; навіть після закінчення каденції колишню настоятсльку продовжували називати в такий спосіб.
я летіла шляхами любові....... Того дня Поліна стала моїм живим Ісусом..... Вдруге стала: "Мамою!.."
|A 81r| Вже близько трьох років
Наближаємося до 20 лютого 1896 р., третьої річниці вибору Матері Агнеси, але передостанній аркуш (фоліо) Рукопису А написаний ще "цього року", 1895-го (пор. А 84r).
я маю щастя споглядати чудеса, які Ісус чинить за посередництвом моєї любої Матері..... Бачу, що тільки страждання може народжувати душі, і більш ніж будь-коли відривають мені свою глибину піднесені слова Ісуса: "Істинно, істинно кажу вам: Якщо пшеничне зерно, впавши на землю, не вмре, залишиться тільки одне, а якщо вмре, приносить щедрий плід". Йн 12,24 Які ж щедрі жнива ти зібрала!.. Сіяла зі сльозами, але невдовзі побачиш плід своїх трудів, повернешся, сповнена радості, несучи в руках снопи.... Пс 125,5-6 О, моя Матінко, серед цих квітучих снопів прихована й біла квіточка, але в Небі вона візьме слово, щоб прославляти Вашу солодкість і чесноти, які, як вона бачить, Ви практикуєте щодня, в тіні й тиші життя на вигнанні......
Так, три роки
Новий прихований акцент на той вибір, для Матері Агнеси відправна точка, щоб "сіяти зі сльозами", як це щойно назвала Тереза. – Темпераменти Матері Агнеси і Матері Марії де Гонзаг, яка зберегла великий моральний авторитет у спільноті, спонтанно не гармоніювали один з одним.
я добре розумію таємниці, досі приховані від мене. Господь виявив до мене таке ж милосердя, як і до Соломона. Він не хотів, щоб я мала хоча б одне прагнення, яке не було б заспокоєне, не тільки мої прагнення досконалості, а й ті, марність яких я розуміла, хоча й не пізнала її.
Оскільки я завжди вважала Вас, моя Матінко, своїм ідеалом, прагнула в усьому бути подібною до Вас; бачачи, як Ви створюєте прекрасні картини й чудові вірші, я казала собі: "Ах! як я була б щаслива, якби могла малювати, якби вміла висловлювати свої думки віршем, а також творити добро душам..." Я не хотіла просити про ці природні дари, й мої прагнення залишалися приховані в глибині мого серця. Ісус, також укритий у тому бідному сердечку, уподобав показати йому, що все під сонцем – марнота й ловлення вітру..... Еккл 1,14 На велике здивування сестер мені було наказано малювати, й Господь дозволив, щоб я змогла використати уроки, які давала мені моя люба Матір.....
Тереза намалювала свою першу картину на іменини Матері Агнеси, 21 січня 1894 р., "Сон Дитятка Ісуса", картина, яку обговорює в листі (LТ 156). Заретушована 1927 р. сестрою Жен ев'є вою (особливо обличчя Дитятка Ісуса), репродукція цієї картини була представлена в DESOUVEMONT-LOOSE, Téreses et Lisieux, Cerf, 1991, стор. 159.
Він хотів також,
|A 81v| щоб я могла за її прикладом писати вірші, створювати театральні п'єси, які вважали гарними......
До Терези саме сестра Агнеса мала обов'язок складати вірші, пісні й "побожні рекреації (тетральні вистави) на святкові події у спільноті або для якоїсь окремої сестри. Тереза перейняла цей обов'язок після неї.
Так само, як Соломон, звертаючись до діл своїх рук і труду важкого і непотрібного, побачив, що все – марнота й томління духу, Еккл 2,11 так і я пізнала з ДОСВІДУ, що щастя не полягає у тому, щоб ховатися, залишатися в незнанні створених речей.
Формулювання запозичене з проповіді о. Арменжона (АRМ VII, 208), який цитує святого Августина (Сповідь, Книга V): "А щасливий той, хто знає Тебе, якщо й не знатиме створених речей".
Я зрозуміла, що без любові усі справи – тільки ницість, навіть найпрекрасніші, як воскрешення померлих чи навернення народів....... 1 Кор 13,1-3
Замість того, щоб зашкодити мені, схилити мене до марноти, дари, якими Господь мене наділив (хоча я й не просила про них), схиляють мене до Нього, бачу, що лише Він є незмінним, що лише Він може виконати мої безмірні прагнення.......
9 червня у своєму Принесенні себе в жертву Милосердній Любові Тереза говорила про "безкінечні прагнення" свого серця; Отець Лемоньє, якому було запропоновано текст, порекомендував замінити "безкінечні прагнення" на "безмірні прагнення" – термін, який знову з'являється тут. Тереза завжди надавала великої важливості дрібним прагненням, які здаються їй ніби запорукою виконання: "Господь не міг би збуджувати прагнення, які неможливо виконати" (Г 2v ).
Існують ще інші прагнення, іншого роду, які Ісус уподобав виконати, – дитячі прагнення, подібні до тих про сніг під час моїх облучин.
Знаєте, люба моя Матінко, як сильно я люблю квіти; йдучи до в'язниці у 15-річному віці, я назавжди зреклася щастя бігати по полях, уквітчаних скарбами весни: і що ж! в мене ніколи не було квітів більше, ніж після мого вступу до Кармелю…..
Мати Агнеса записує на своїй Копії ІД від 1936 р.: "Оскільки зовні знали, що Тереза мала обов'язок прикрашати статуетку Дитятка Ісус. Тоді ще статуетка не була під склом".
Є такий звичай, щоб наречений часто дарував квіти своїй нареченій, Ісус не забув про це, присилав мені достатньо букетів волошок, маргариток, маків і т.д.... усіх квітів, які мені найбільше подобаються. Була навіть маленька квітка, яка називається кукіль, яку ніколи не бачила від часу нашого поселення у Лізьє, а дуже прагнула побачити колись цю квітку мого дитинства, яку я збирала в околицях Алансона; саме в Кармелі вона прийшла посміхнутися мені й показати мені, що Господь у найдрібніших речах, як і у великих, віддає у сто разів більше душам, які з любові до Нього залишили все……Мф 19,29
Але найглибше з моїх прагнень, найбільше з усіх, про які я думала, що воно ніколи
|A 82r| не здійсниться, – це був вступ моєї любої Селіни до того самого Кармелю, що й ми..... Ця мрія здавалася мені неймовірною,
Чотири сестри Мартен в одному монастирі... На думку Селіни, настоятель Кармелю від імені єпископа, о. Делатроет "присягнувся", що така ситуація ніколи не настане!
жити під одним дахом, ділити радощі й турботи з подругою мого дитинства, – тому я цілком принесла це в жертву, доручила Ісусові майбутнє своєї любої сестри, сама схильна змиритися з її від'їздом на край світу, якби це було необхідно.
"Якби це було необхідно"... Тереза, однак, не була переконана, що це "необхідно". За рік до того, після смерті пана Мартена, її серце було "розбите", коли о. Пішон хотів забрати Селіну до Канади, щоб заснувати нове згромадження; вона казала: "Він помилився" (пор. LТ 168).
Єдина річ, на яку я не могла пристати, – це щоб вона не стала нареченою Ісуса, мені здавалося неможливим, щоб, люблячи Його так, як я, вона віддала своє серце якомусь смертному. Я вже достатньо страждала, знаючи, що вона наражається у світі на небезпеки, які були мені невідомі.
Тереза знала "небезпеки", на які наражалася Селіна, але подробиці тоді були їй "невідомі". Коли Селіна вступила до Кармелю ("перший період, коли я була в кармелі"), розповіла їй про свої давні спокуси проти чистоти, яких тоді не сміла відкрити сестрі, вважаючи її занадто молодою й боячись "заплямувати" її душу. "Під час моєї розповіді вона дивилася на мене з несказанною ніжністю, потім, притуляючи мене до серця, заливаючись сльозами, сказала: "О! яка я щаслива сьогодні!... Як я пишаюся своєю Селіною! Так, сьогодні бачу, що реалізувалося ще одне з моїх прагнень, адже я завжди прагнула дати Господу це страждання, а воно не відвідало мою душу, але оскільки воно відвідало душу Селіни, цієї другої мене, я цілком задоволена: ми обидві подаруємо Ісусові усі види мучеництва..." (Лист до Матері Агнеси від 23 червня 1905 р.).
Можу сказати, що моє почуття до Селіни з моменту мого вступу до Кармелю було одночасно любов'ю матері й сестри….. Одного дня, коли вона мала піти на вечірку,
Це було ввечері 20 квітня 1892 р„ на весіллі Анрі Моделонда, який раніше з задоволенням одружився б із... Селіною, яка про це знала. Можна зрозуміти делікатність ситуації.
я так переживала з цього приводу, що благала Господа завадити їй танцювати, а навіть (всупереч моїм звичкам) пролила потоки сліз. Ісус уподобав вислухати мене, не дозволив, щоб Його маленька наречена могла танцювати того вечора (хоча вона і вміла чудово танцювати, коли це було необхідно). Коли її запросили, а вона не могла відмовити, її кавалеру в жоден спосіб не вдалося зробити, щоб вона танцювала, дуже збентеженому, йому залишилося тільки йти, щоб відвести її на місце, потім він вислизнув і більше не з'явився того вечора. Ця унікальна пригода зробила так, що я зросла у довірі й любові до Того, Хто, ставлячи печать на моєму чолі, одночасно поставив її й на чолі моєї любої Селіни….. Одкр 7,3
29 липня попереднього року Господь, розриваючи кайдани Свого незрівнянного слуги
Їхнього батька.
і закликавши його до вічної нагороди, Пс 115,16 розірвав одночасно й кайдани, які затримували в миру Його улюблену наречену, вона виконала свою першу місію; взявши на себе роль представника нас усіх біля нашого Батька, якого ми так ніжно любимо, вона виконала цю місію як ангел.... а ангели не залишаються
|A 82v| на землі, коли вже виконали волю Господа, одразу повертаються до нього, саме для цього у них крила….. Наш ангел також розправив свої білі крила, готовий полетіти дуже далеко, щоб віднайти Ісуса, але Ісус наказав йому летіти дуже близько.... Він задовольнився згодою на велику жертву, яка була дуже болісна для Терези….. Протягом двох років її Селіна приховувала від неї свою таємницю…..Ах! скільки ж вона вистраждала, вона теж!... Нарешті з висоти Неба мій любий Цар, який на землі не любив зволікання, поспішив упорядкувати такі заплутані справи Селіни, й 14 вересня вона приєдналася до нас!......
Одного дня, коли труднощі здавалися непереборними, я сказала Ісусові під час подячної молитви: "Ти знаєш, мій Боже, як сильно я прагну знати, чи Тато пішов безпосередньо до Неба, не прошу Тебе, щоб Ти мені це сказав, але дай мені якийсь знак. Якщо С. А[мата] від І[суса] погодиться на вступ Селіни або не буде противитися цьому, це буде відповіддю, що Тато пішов прямо до Тебе". Ця сестра, як Ви знаєте, моя люба Матінко, вважала, що нас трьох вже забагато, тому не хотіла допустити ще однієї, але Господь, Присл 21,1 Який тримає у Своїй руці серця створінь і схиляє їх до чого хоче, змінив настрій сестри; першою особою, яку я зустріла після цієї подячної молитви, була вона, з ласкавим виразом обличчя вона покликала мене й сказала мені йти до тебе й говорила мені про Селіну зі сльозами на очах…..
Ах! скільки ж у мене приводів дякувати Ісусові, Який вмів виконати всі мої прагнення!.....
Зараз у мене вже немає ніяких прагнень, хіба що тільки те, щоб любити Ісуса до нестями….. Мої дитячі прагнення відлетіли, без сумніву, я надалі люблю оздоблювати вівтар Дитятка Ісус квітами, але відтоді, як Він дав мені Квітку, якої я прагнула, мою любу Селіну, не прагну вже нічого іншого, саме її
|A 83r| дарую Йому як мій найчарівніший букет……
Також не прагну вже ані страждання, ані смерті, хоча люблю й те, й інше, але приваблює мене одна лише любов….. Довго я прагнула їх; мала страждання й уже думала, що торкаюся берега Неба, подумала, що квіточка буде зірвана навесні свого життя.... тепер веде мене тільки довіра, не маю іншого компаса!... Не можу вже більше ні про що гаряче просити, за винятком досконалого виконання волі Господа Мф 6,10 щодо моєї душі так, щоб створіння не могли зашкодити в цьому. Можу повторити слова з духовної пісні Н[ашого] Отця Св. Йоана від Хреста: "У внутрішньому погребі мого Коханого я пила, а коли вийшла, на всій цій рівнині не знайшла вже нічого й загубила стадо, за яким шла перед тим... Моя душа з усім, що мала, віддалася на службу Йому, вже не пильную стада, вже не маю інших завдань, оскільки тепер уся моя праця – це ЛЮБИТИІ..." або ще: "Від часу, коли я пізнала її, ЛЮБОВ така могутня в діях, що може знайти користь в усьому, в добрі й узлі, яке знаходить у мені, й перетворити мою душу у СЕБЕ".
Цитати з Духовної Пісні,строфа 36,26-28 і з поеми Глоса про божественні речі.
О, моя люба Матінко! який же солодкий шлях любові. Без сумніву, можна впасти, можна виявляти невірність, але любов, оскільки в усьому вміє знайти користь, швидко поглинає все, що може не подобатися Ісусові, залишаючи лише покірний і глибокий мир у глибині серця……
Ах! скільки світла я зачерпнула з творінь Нашого О[тця] Св. Й[оана] від Х[реста]!...
Тереза знала передусім Духовну піснь та Живий Вогонь Любові [два томи, переплетені разом в одну книжку, перекл. кармеліток з Парижа], Париж, Ш. Дуньоль і К°, 1875, XIV + 416 = 379 стор. Вона зберігала цю книжку в своїй келії, а також могла користуватися іншими книжками у бібліотеці перед хором.
У віці 17 і 18 років у мене не було іншої духовної поживи, але пізніше всі книжки залишали мене холодною, й надалі перебуваю в цьому стані. Якщо я розгортаю якусь книжку, написану духовним автором (навіть найпрекраснішу, найбільш зворушливу), невдовзі відчуваю, як моє серце стискається, і читаю, так би мовити, не розуміючи, а якщо розумію, мій розум зупиняється й не може роздумувати... У тій немочі Святе Письмо й Наслі
|A 83v| дування приходять мені на допомогу, в них я знаходжу поживу животворну й цілком чисту. Але понад усе під час роздумів підтримує мене Євангеліє, в ньому я знаходжу все необхідне для моєї бідної душечки. Відкриваю в ньому щоразу нове світло, приховані й таємничі значення……
Розумію і знаю з досвіду, "що Царство Боже є в нас". Лк 17,21 Ісус зовсім не потребує книжок і вчителів, щоб навчати душі, Він Вчитель вчителів, навчає без галасу слів….. Ніколи не чула, щоб Він говорив, але відчуваю, що Він у мені, кожної миті провадить мене, підказує, що маю казати й робити. Саме у хвилини, коли потребую, відкриваю світло, якого ще не бачила, найчастіше воно найбільш щедре не під час молитви, а під час моїх занять протягом дня....
О, моя люба Матінко! Хіба після стількох милостей я не можу співати разом із псалмоспівцем: "Який ДОБРИЙ Господь, бо Його МИЛОСЕРДЯ триває навіки". Пс 117,1 Мені здається, що якби всі створіння мали ті самі милості, що я, Господь не викликав би ні в кому страху, але Його любили б до нестями, і саме через любов, а не тремтячи від страху, ніколи жодна душа не погодилася б справити Йому прикрість…. Однак розумію, що всі душі не можуть бути подібні між собою, треба, щоб були різні родини душ, щоб особливо вшанувати кожну досконалість Господа. Мені Він дав Своє нескінченне Милосердя, й через нього я споглядаю із захватом інші досконалості Божі!.... Тоді всі здаються мені променіючими любов'ю, навіть Справедливість (а може, ще більше, ніж усі інші) здається мені вкрита любов'ю... Яка ж це солодка радість думати, що Господь Справедливий, тобто не рахується з нашими слабкостями, що Він досконало знає тендітність нашої натури. Чого ж я мала б боятися? Ах! хіба Бог, нескінченно справедливий, Який уподобав
|A 84r| простити всі провини блудному синові, не має бути так само Справедливий стосовно мене, яка "завжди при Ньому"?... Лк 15,21-24.31
Того року, 9 червня, у Свято Пресвятої Трійці, я отримала дар зрозуміти краще, ніж будь-коли, як сильно Ісус прагне, щоб Його любили.
Я думала про душі, які посвячують себе як жертви Божій Справедливості,
Посвячення себе в жертву Божій Справедливості у ті часи було взагалі широко відоме. Але можливо, що Тереза перебувала під особливим враженням читання в рефекторії некрологу, який надійшов до кармелю в Лізьє саме попереднього дня, 8 червня, про сестру Анну Марію від Ісуса з кармелю в Люсоні. Її некролог описує подробиці – що підтверджують таке припущення, – як великодушна й покутуюча монахиня "часто посвячувала себе в жертву Божій Справедливості". Вмираючи Великої П'ятниці 1895 р., вона часто повторювала "цей вигук, що переривався у страху: "Несу суворість Божої Справедливості... Божа Справедливість!... Божа Справедливість!..."
щоб відвернути й звести на себе кари, призначені для винних, ця жертва здавалася мені великою й великодушною, але я зовсім не почувалася схильною до неї. "О, мій Боже! вигукнула я в глибині серця, хіба тільки Твоя Справедливість приймає душі, які посвячуються Тобі в жертву?.... Хіба Твоя Милосердна Любов не потребує їх так само.... З усіх боків її не визнають, відкидають; серця, які Ти прагнув би обдарувати нею, звертаються до створінь з проханням ощасливити їх своїми вбогими почуттями, замість того, щоб кинутися в Твої обійми й прийняти Твою нескінченну Любов.... О, мій Боже! хіба Твоя знехтувана Любов залишиться у Твоєму Серці? Мені здається, що якби Ти знайшов душі, які посвячували б себе як всепальні жертви Твоїй Любові, Мудр 3,4 Ти швидко спалив би їх, мені здається, Ти був би щасливий, Йн 7,38 що взагалі не мусиш стримувати струменів нескінченної ніжності, які є в Тобі.... Якщо Твоя Справедливість любить знаходити вихід, вона, яка поширюється на всю землю, то наскільки ж більше Твоя Милосердна Любов прагне розпалити душі, оскільки Твої Милосердя возноситься аж до Небес….. Пс 35,6-7 О, мій Ісусе! нехай я буду цією щасливою жертвою, спали Свою всепальну жертву вогнем Твоєї Божої Любові!......"
Моя люба Матінко, Ви, яка дозволила мені
3 самого ранку (Під час години тихої молитви? Під час Євхаристії? Ми не знаємо точного моменту), коли зрозуміла, "як сильно" Ісус прагне давати Себе милосердно, Тереза "присвятила себе" "вогню Божої Любові", але тільки після меси просить дозволу настоятельки, Матері Агнеси, яка його дає, після чого Тереза остаточно й легально провадить свій акт посвячення разом із сестрою Женев'євою, якій, перетворившись уже з цієї першої години на місіонерку Милосердної Любові, пояснить справу. Без сумніву, вже цієї самої неділі, у вільний час, Тереза укладає свою молитву Акт посвячення самої себе Милосердній любові, яку за два дні виголосить разом із сестрою Женев'євою, стоячи навколішки перед статуєю Божої Матері Посмішки, на тому самому місці, де вона просила Марію про благословення, перш ніж почала записувати Рукопис А, довгі роздуми про Милосердя Бога, які справили, що вона "зрозуміла краще ніж будь-коли, як сильно Ісус прагне, щоб Його любили".
присвятити себе Господу в такий спосіб, знаєте
Вже 1897 р., у зв'язку з першим виданням "Історії однієї душі" (стор. 231-232), Мати Агнеса зрозуміла, що Тереза отримала особливий дар, і розповіла про нього: "За кілька днів після мого посвячення себе Милосердній Любові я почала в хорі молитву Хресної Дороги й раптом відчула поранення вогняною стрілою такою палючою, що думала, ніби помру. Не знаю, як пояснити цей екстаз: немає порівняння, яке могло б передати інтенсивність цього полум'я. Мені здавалося, що невидима сила занурює мене усю в цьому вогні. О! Що за вогонь! Що за насолода! (...) у той день, про який я кажу, протягом хвилини, ще секунди, моя душа відділялася від тіла... На жаль! я опинилася на землі, й сухість одразу повернулася мешкати в моєму серці!"
ріки, чи краще сказати океани дарів, які надійшли залити мою душу.... Ах! Мені здається, що від того щасливого дня Любов пронизує й оточує мене, мені здається, що ця Милосердна Любов щомиті мене відновлює, очищує мою душу й не залишає в ній ані сліду гріхів, і тому
|A 84v| я не можу боятися чистилища.... Я знаю, що сама не заслужила б навіть увійти в це місце очищення, адже тільки святі душі можуть мати доступ до нього, але знаю, що Вогонь Любові освячує більше, ніж вогонь чистилища, знаю, що Ісус не може прагнути для нас страждань, які не приносять користі, й не пробуджував би у мені прагнень, якби не хотів їх задовольнити…..
О! Яка прекрасна дорога Любові!... Як сильно я хочу старатися завжди з найбільшою довірою виконувати волю Господа!.... Мф 6,10
Ось, моя люба Матінко, все, що я можу Вам розповісти про життя Вашої Терези, Ви знаєте набагато краще, чим вона є і що зробив для неї Ісус, тому пробачите мені те, що я дуже скоротила історію її життя в ордені……
Як закінчиться ця "історія білої квіточки"?....
Виконавши завдання, на закінчення Тереза повертається до назви, яку дала вже у першому рядку (А 2r) разом з останньою алюзією до своєї похвальної "пісні" Божого "Милосердя", вічної Любові.
Може, квіточка буде зірвана у своїй юності, або ж перенесена на інші береги....
Алюзія до її прагнення виїхати до місійного кармелю, про що більше розповість у Г 9r-10v.
не знаю, але я впевнена в тому, що Милосердя Господа завжди супроводжуватиме її, Пс 22,6 що ніколи воно не припинить благословляти любу Матір, яка віддала її Ісусові; навіки буде тішитися тим, що є однією з квіток Його вінця.... Навіки буде співати з цією любою Матір'ю завжди нову пісню Любові.... Одкр 14,3
|A 85v|
Опис Гербів
Щит JHS – це той, який Ісус зволив дати у придане Своїй бідній нареченій. Сирота з-над Березини
Прізвисько, яке давав Терезі пан Мартен під впливом роману, який читали в Бюісонне: WOILLIEZ, L’Orpheline de Moscou ou la jeune institutrice. Тереза згадує це прізвисько у своїх працях в цілому сім разів.
стала Терезою від ДИТЯТИ ІСУС і ПРЕСВЯТОГО ОБРАЗУ, – це два її шляхтянські титули, її багатство та її надія. – Виноградна гілка, яка ділить щит на дві частини, також представляє Того, хто зволив сказати нам: "Я-виноградний Кущ, а ви гілки, хочу, щоб ви принесли Мені багатий плід". Йн 15,5 Дві гілки, які оточують – одна Пресвятий Образ, а друга маленького Ісуса, – це образ Терези, яка має тут на землі тільки одне прагнення: принести себе в жертву як маленьке виноградне гроно, щоб освіжити Ісуса-Дитину, веселити Його, дозволити Йому зім'яти це гроно залежно від Його забаганки, а також могти згасити Його палку спрагу, Йн 19,28 яку Він відчував під час Своїх Страстей. – Ліра також позначає Терезу, яка хоче невтомно співати Ісусові пісні любові.
Щит FМТ – це щит Марії Франциски Терези, квіточки Пресвятої Діви Марії, тому зображено, як ця квіточка приймає благодійні промені Солодкої вранішньої Зірки.
Одкр 22,16 стосується Ісуса, але тут застосовується до Марії, Яку в літаніях називають "вранішньою Зіркою". Без сумніву, це алюзія Терези до свого зцілення у віці 10 років.
– Одкр 22,16 Зеленіюча земля представляє блаженну родину, в якій квіточка виросла; у далині видно гору, яка означає Кармель. Це благословенне місце Тереза вибрала, щоб представити на своїх гербах полум'яний грот любові, який має заслужити для неї пальму мучеництва, перш ніж вона справді зможе віддати свою кров за Того, кого любить. Йн 15,13 Оскільки, щоб відповісти на всю любов Ісуса, вона хотіла б зробити для Нього все, що Він зробив для неї... але Тереза не забуває, що вона тільки слабка тростина ,
У момент облучин Тереза отримала тростину як відзначення свого одягу.
тому й внесла її до свого герба. Блискучий трикутник представляє Достославну Тройцю, Яка не припиняє виливати Свої безцінні дари на душу бідної Терезки, тому вона в подяці ніколи не забуде свого гасла: "За любов можна заплатити тільки любов’ю".
ЙОАН ВІД ХРЕСТА, Духовна пісня, строфа 9.
|A 86r|
Повік прославлятиму Милосердя Господа!...
Головна тема Рукопису А.
Пс 88,2
Герби Ісуса й Терези
Дні, коли Господь наділяв Свою маленьку наречену дарами
День народження 2 січня 1873 р. – Хрещення 4 січня 1873 р. Посмішка Пресвятої Діви Марії, травень 1883 р. – Перше причастя 8 травня 1884 р. – Миропомазання 14 червня 1884 р. – Навернення 25 грудня 1886 р. – Аудієнція Льва XIII 20 листопада 1887 р. – Вступ до Кармелю 9 квітня 1888 р. – Облачення 10 січня 1889 р. – Наше велике багатство 12 лютого 1889 р. – Канонічний екзамен, Благословення Льва XIII вересень 1890 р. – Складання монаших обітниць 8 вересня 1890 р. – Накладання вельону 24 вересня 1890 р. – Принесення себе в жертву Любові 9 червня 1895 р.
|
